Шановні читачі, чи не правда, “Каштановий дощ” – звучить дуже поетично. Це аромат весни, щастя, кохання… Їх оспівують три юних красеня, котрим відповідно 19, 20 і 21 років.
Ми зазвичай звикли цікавитися життям зірок, а тріо “Каштановий дощ” з Вінниці цікаве тим, як стають зірками. Що коштує слава (і в буквальному сенсі теж)? Чи легко вибитися на провінційному рівні?
У “Каштанового дощу” за плечима лауреатство на чотирьох конкурсах, але чомусь ансамбль, який “заткне за пояс аналогічний склад в будь-якій філармонії” (за словами заслуженого діяча України режисера Василя Вовкуна), ще не лунає в усіх усюдах.
Напевно, це і правильно: до визнання пробиваються через великі терни, адже справді талановитий той, хто вміє свої здібності донести до людей, яких би зусиль це не коштувало. Отже, гості нашої творчої вітальні - вокальне тріо “Каштановий дощ” (м. Вінниця) і його художній керівник і продюсер Ірина Воєнна (до речі, піаністка і співачка).
Інтриги і пікантності додає той факт, що гурт “Каштановий дощ” складається із студентів агроуніверситету, які завдяки своїм здібностям – голосам, шарму, харизмі! - вирвались з тенет самодіяльності.
“Без музики неможливо повноцінно відчувати світ”
- Що для вас означає тріо «Каштановий дощ»? Примха, проект чи щось більше?
- Ірина Воєнна: - Це, напевно, як для композитора - вдала пісня, для поета - чудовий вірш, для художника – етапна картина. Хоча спочатку «Каштановий дощ» був для мене насамперед виходом на нову грань моєї професії музиканта: я пробую себе в продюсерській діяльності, і в цих молодих артистах я побачила великий проект. Все склалося природно, прямо в моєму музичному класі: ніхто спеціально не ставив собі завдання створювати такий ансамбль, але за енергетикою, психологією хлопці злилися в одне ядро. А тут ще мій гарний друг, чудовий композитор-мелодіст Віктор Кубасов, на жаль, уже покійний, зателефонував якось і сказав, що хоче подарувати пісню. І він не просто подарував пісню «Каштановий дощ», з неї, власне, і почався однойменний проект. На телевізійному конкурсі «Прем'єр-ліга» у м. Рівне перемогла саме пісня «Каштановий дощ», потім вона пролунала в телеефірі на «УТ-1», отже, так тріо знайшло собі ім’я.
А до цього були індивідуальні заняття по вокалу, репетиції. У хлопців до музики закладена величезна зацікавленість з дитинства, але з різних обставин батьки не могли їм дати музичну освіту. А в університеті все дивно зійшлося в одну точку. Через мої руки пройшло чимало голосистих і симпатичних учнів, але особистості, що скоряють відразу, це велика рідкість, «Каштановий дощ» - енергетичний пучок, харизма чарівності. І от протягом понад два з половиною роки ми розгортаємо професійну музичну діяльність відмінну від моєї викладацької і відмінну від їхнього безпосереднього навчання. Задіяно професійну вінницьку студію «Мед&Апріс», професійних композиторів й аранжувальників-музикантів.
Сама ж я викладаю естрадний вокал у Вінницькому аграрному університеті на факультеті мистецтва і культури.
- Сільськогосподарський вуз і естрадний вокал, погодьтеся, доволі дивне сполучення.
- Це на перший погляд. Але, вибачте за банальність, гармонійний розвиток особистості немислимий без музики. Агроуніверситет дає безкоштовну музичну освіту талановитим і активним студентам. Це просто манна небесна для багатьох батьків із глибинки – там зовсім немає грошей на музшколу, музучилище, консерваторію. Двісті студентів з величезним задоволенням відвідують усі репетиції і беруть участь у концертах.
«Каштановий дощ» організувався на благодатному ґрунті, спочатку прийшов баритон Ярослав Кубич, через пару тижнів - Олег Пашківський, Вадим Безвуляк з'явився рік по тому: перший наш тенор виїхав на агропрактику в Англію і там залишився розвивати свою кар'єру. Ми знайшли заміну, нас дуже порадував Вадюша, наймолодший, успіхи він почав робити буквально відразу.
- Отже, хлопці-аграрії, для вас “Каштановий дощ” це хобі, чи шанс ствердитися?
Ярослав Кубич: - Це вже частина життя, яку не відріжеш, як скибину хліба. Якщо ти вже в цьому котлі добряче поварився і відчув смак «юшки», відчув терни й успіхи, то без музики невимовно важко, а точніше – ну як можна без неї повноцінно відчувати світ?
- А в сенсі кар’єрної перспективи, які ти бачиш для себе «краєвиди»?
- Ці краєвиди поки що в імлі. Кар’єра артиста вельми складна і химерна, тому насамперед треба отримати освіту: аграрну і музичну. В принципі думки і плани щодо «Каштанового дощу» є, але щоб досягти чогось, треба щоб дуже хотілось і подобалось: найкраще виходить те, до чого душа лежить. Будемо прагнути іти до кінця.
- Те, що ти нині співаєш, наскільки відрізняється від того, на чому ти ріс?
- Світогляд, звичайно, помінявся. Я з дитинства любив співати, і мені, наприклад, дуже подобався Олександр Пономарьов, в мене і альбоми всі його були, і пісні я знав напам’ять. Я не змінив ставлення до цього співака, просто уподобання стали ширші і прискіпливіші. Краще розумію, де погане, де добре, не виношу безглуздого техноденсового бумкання і невибагливих текстів. Чим далі, тим більше подобається музика, так би мовити, старша за мене, вона актуальна, цікава, свіжа, це, наприклад, пісні “Квін”, “Скорпіонс”, Брайана Адамса, Елтона Джона, серед співачок подобаються Сара Конор, Мерайя Кері, Селен Діон. Починаю більше тягнутися до народної української музики, до класики. Отже, світ відкривається.
- А як «найменшенький Вадюша», що зростом вище за колег, «прибився» до колективу?
Вадим Безвуляк: - Зовсім неочікувано. Хоча я вже знав, що, поступаючи у Вінницький аграрний університет, я зможу займатися улюбленою справою – музикою. В дитинстві не було можливості, бо виріс, як кажуть, у глухому селі, де мав змогу лише у футбол ганяти. Та ось в університеті потрапив в клас естрадного співу до пані Ірини, потім - в “Каштановий дощ”, замінив тенора. Засвоюючи репертуар ансамблю, думав, що це для свого загального розвитку, та раптом Ірина Сергіївна каже: “Через тиждень ми їдемо на міжнародний конкурс в Санкт-Петербург”. Я отетерів: “Як це? Що, я теж іду?” Виявляється, мене забули попередити, що я офіційно влився в гурт “Каштановий дощ”. На конкурсі, звісно, мені було дуже страшно і... казково-святково. Тепер призвичаївся. Заняття музикою - кожен день. Особисте життя, дівчата у нас на другому плані, на це залишається обмаль часу. Раніше я думав: «Ну що таке співак? Щасливчик долі, в якого не життя, а феєрверк пустотливий». А виявилось: величезна праця, яка замішана на вистражданому задоволенні.
“Легше купити крутий джип, ніж розкрутити естрадну зірку”
- Як ви самі характеризуєте стиль, напрям, в якому співаєте?
Олег Пашківський: - Я не можу віднести наш колектив до конкретного музичного напряму, тому що ми активно розвиваємося, формуємося, шукаємо. Кожен день приносить нову пісню, новий творчий виток, тому співаємо попсу, рок, народні акапельні пісні, неаполітанську класику. Ми різні кожної миті, тому і музика різнопланова, але стрижнем, напевно, є те, що у нас вже напрацювався свій акварельний, іскристий стиль. «Каштановий дощ» легко впізнати із заплющеними очима.
- Ви строго робите те, що вам музкерівник поклала в дзьоб: ось, хлопці, є гарна пісня, аранжування, розучуємо по нотах ретельно і – вперед, чи беруться до уваги ваші пропозиції, знахідки, фантазії?
- Обов’язково в кожну нову пісню ми докладаємо щось своє. Часто буває так, що є лише «голі» мелодія і вірш без аранжування, ми починаємо розкладати пісню на голоси. Сьогодні я можу проспівати якусь партію, на другий день Вадим щось добудує, на третій день пані Ірина зіграє і скаже: “О, так теж добре”. Все складається в купу. Ми зрідка з нотами працюємо, зазвичай на слух, так, як відчуваємо пісню. Думаю, що професійні естрадні музиканти в більшості так роблять, особливо рок-групи вживу нанизують. У нас теж все базується на імпровізі, пісня постійно набуває нового обличчя, іноді навіть через рік якась нова ідея раптом міняє ледь не півпісні, міняє настрій і фактуру.
Ірина: - Крім ансамблевих репетицій, у хлопців відбуваються щоденні заняття: академічна постановка голосу. Вони вже можуть похвалитися тим, що витримують сорокахвилинні співанки, починаючи з однієї ноти і закінчуючи пасажами на півтори октави. Ця базовість дозволяє апробувати різні музичні піджанри. Я прихильник європейського рівня, тому навіть якщо звучить а капелла, вона повинна звучати в цікавій подачі. Я більше бачу «Каштановий дощ» на сцені як носіїв золотої серединки - у популярній музиці. І при тому я бачу їх ще шоуменами, які вміють подати себе. Останнім часом на концертах зал уже просто встає, вітаючи «Каштановий дощ» і у такий спосіб своєрідно висловлюючи “біс”.
- Яким чином поповнюється репертуар, якщо не брати до уваги світові хіти?
- Виглядає це зазвичай так: телефонує композитор і каже: «Ірино, народилося десять нових пісень, приїжджай, послухай, щось вибереш для «Каштанового дощу». Пісні купуються, аранжування, проплачуються, починається робота на вінницькій студії «Мед&Апріс», яка, до речі, співробітничає з музикантами дванадцяти країн СНД, приїжджають записуватися з Польщі, Чехії. Це солідний звукозаписуючий і тиражуючий трест, там працюють дизайнери, юристи, тобто ми спираємося на законодавчу шоу-бізнесову базу України із захисту авторських прав.
- «Каштановий дощ» пробує писати власні пісні?
- Нехай цим краще займаються професіонали. Інша справа – музикантська вправність. Олег Пашківський, наприклад, єдиний з хлопців, що закінчив музшколу з класи гітари, тепер має удосконалюватися у чудового гітариста, через рік це буде ще одна ансамблева барва – мисляча гітара, що імпровізує. Прийде час, коли тріо треба буде підтримувати живими музикантами, така тенденція спостерігається уже в усьому світі, так почали працювати в Росії, потроху – в Україні. Усім пропозиціям хлопців, колективній творчості – зелене світло. Я сама колись починала з джазу, але в мене був дикий комплекс із приводу імпровізування: а раптом музикантам не сподобається, раптом я несмак «жену». В учасників «Каштанового дощу» я цей момент прибрала, нехай мислять, пробують, зайве відсіється, зерно залишиться.
Світові західні хіти теж співаємо, як і душевні вітчизняні пісні 70-80 років, на яких росло і виховувалося моє покоління, публіка незмінно сприймає їх на «ура».
- Відомо, що талант у наш час – це далеко не все. Щоб розкрутити команду, вивести її на стабільний шлях успіху, треба здійснювати титанічні зусилля.
- Ви праві. Для цього потрібні великі фінанси (легше купити крутий джип, ніж розкрутити естрадну зірку). Складність у тім, що хоч «каштани” у Вінниці безсумнівні зірки, але на них тут мало звертають увагу, навіть підписати якісь листи у відділі культури – велика проблема. Ми розвиваємося на новому витку, виходимо на престижні конкурси, а заробити гроші в межах регіону на вступний внесок стає дедалі складніше. Шукаємо спонсора, який вклавши в гроші в «Каштановий дощ», безсумнівно „відіб’є” їх.
- Конкретизуйте ваші витрати.
- Кожен костюм (якщо підключати професійних, але добре знайомих модельєрів, які роблять знижку) вписується в тисячу гривень. Стандартна ціна пісні в межах Вінницької області – 100 доларів. У Києві, і тим паче у Москві, зовсім інші суми крутяться. Петербуржець, що продає Кобзону пісні за п'ять тисяч доларів, «подарував» нам три пісні по сто доларів, так йому сподобалися в Петербурзі хлопці. Він сказав: «Я згодний на ваші можливості». Аранжування в нас коштує від п'ятдесяти доларів і вище. Нині чимало аранжувальників мають у своєму розпорядженні найновіші комп’ютерні програми (навіть на основі Віденського симфонічного оркестру), що містять сто інструментів, прописаних вживу, і навіть їхні різновиди: «Аматі» «Страдіварі», «Блютнер», «Вейнбах» тощо. Отже, аранжування може коштувати і триста доларів, якщо я замовлю Віденський симфонічний оркестр. Остаточна студійна робота, тобто зведення голосів і інструментів, - ще 150 доларів за пісню. Ось така арифметика.
- Я так розумію, що участь у конкурсах, це механізм прориву на велику сцену.
- Один з них. Перший стартовий ривок у нас відбувся в 2004 році: фестиваль «Прем'єр-ліга» у Рівному. Через рік тріо стало лауреатом у Санкт-Петербурзі на міжнародному конкурсі «Шлях до зірок». Дивина полягає в тім, що в ньому брали участь представники музичних ВНЗ, а тут раптом – аграрії. У журі було одинадцять фахівців – представники від кожної країни-учасниці, у тому числі, наприклад, народна артистка Вірменії джазова співачка Надія Саркісян. Необхідно було пройти три тури, включаючи акапельний, і при такому професійному журі комар носа не підточить, «Каштановий дощ» найчеснішим чином виборов третю премію, купу симпатій, і цього року нас чекають знову. Після Пітера ми завоювали гран-прі в Івано-Франківську на фестивалі «Захід XXI-го сторіччя», який проводить народний артист України Богдан Сташків. Там до нас відразу підійшла Альона Моргун, директор радіопрограми “Музичний Олімп” на радіоканалі «Промінь», а голова журі Надія Шестак дала велике інтерв'ю про «Каштановий дощ». Потім тріо стало лауреатом на всеукраїнському фестивалі “Софіївські зорі”. Так що нам по зубах будь-які труднощі, нам нема когось боятися. Треба тепер шукати шляхи-виходи на Юрмалу, хтось же в Україні займається цим централізовано.
- Що ви відчуваєте, виходячи на сцену?
Вадим: - Спочатку я відчував великий страх, тепер – великий кайф, відчуваю себе людиною з великою літери, бо нас слухають люди і їм подобається. За це почуття не шкода ніяких сил.
Олег: - На мою думку жодний соліст-одинак ніколи не відчуває того, що відчуває член гурту, тому що це потрійна сила, потрійний сплеск емоцій, поруч дружнє плече товариша, він підбадьорює тебе і ти його. Ми, здається, навчились співати так, як розмовляють італійці: з посмішкою на вустах. Це від щиросердності, відвертості.
Ірина: Ці чисті очі, обличчя, посмішки і, найголовніше, незіпсовані душі створені на радість людям. Для цього варто жити, працювати і виходити на сцену, щоб люди потім захотіли прийти знову, тому що від цього їх життя міняється до кращого.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
