Прокуратура Києва вимагає від Нацради з питань телебачення і радіомовлення припинити трансляцію рекламного ролику мобільного оператора "Джинс", де юнак та дівчина на кілька секунд зачиняються у туалеті, а потім виходять, поправляючи штани.  ›››

Декілька днів залишається до завершення нинішнього року. Року, що був насичений важливими, часом суперечливими, політичними процесами  ›››

1931 року на представницькій паризькій книжковій виставці Святослав Гординський просто не знайшов стенду держави, яку він мусив представляти. Він не схотів бути на стенді польському, хоч начебто Львів, де він тоді жив, входив до складу Другої Речі Посполитої, і не схотів бути на стенді УСРР (така була тоді абревіатура), бо та держава була теж вочевидь не його.
А відтак як поет, як маляр він представляв ідеальну, тоді не присутню на географічній мапі Україну, Україну великої культурницької і державницької традиції. Але України як цілісної реальності на той час не існувало.  ›››

«…В моїй хаті ще немає ялинки. Я хочу по неї вибратися спеціально. Бо моя ялинка росте у країні, що їй рівної немає у світі. У цій країні в Різдвяну ніч зорі ніби спускаються на землю, від чого сніг стає таким білим, як гусяче крило. Мороз у тій країні, до якої я вибираюсь по ялинку, не мороз — а маляр. Малята встануть вранці, а він їм такі квіти, такі гілки лапаті, такі зорі і стрічки порозмальовував на шибках, що аж двір не видно. Але ввечері під віконця підійдуть колядники і від теплого вікового величання Бога-Сина шибки стануть прозорі — буде видно почервонілі носики і блискучі оченята, а над ними — таку велику, таку чудову і кольорову зорю колядницьку…  ›››

Як не хочеться використовувати слово “колись”. Особливо в ув’язці з людиною, сповненої таланту і сил. Це слово лунає тоді, коли ми, не відчуваючи провину за погану пам’ять, іноді намагаємось згадати ім’я людини, яка зовсім не заслуговує дивної забудькуватості сучасників.  ›››