На Різдво їду додому, на Чернігівщину. Ще в маршрутці розумію: щось мене турбує. Що? Авжеж. Ще одне "пісне" свято. Куття та жмут сіна, звичайно, трохи скрасять його буденність, але ж... Може, щось придумати?
Певно, одразу варто зазначити: пам’ятка обрядовості у моїй місцевості не надто висока. Ключові свята, певна річ, ми знаємо і відбуваємо, але коли б зробити з таких всьогорічних подій такий собі дайджест, унікальності, фактично, можна не побачити. Хіба що в погоді. Там жарко (це як Купайла), а там - сніг (чи то пак, вітер і сльота, якщо про сьогорічне Різдво). Решта зводиться до застілля та ще, може, церковного богослужіння. Все.
Залишки прадавніх обрядів, яких чомусь, до речі, багато хто у нас просто соромиться (може, тому що це залишки?), мене не вдовольняли ще зі школи. Але що робити - не знав. А вірніше, не був певен, що справді все так яскраво, як написано в книжках та кажуть по радіо. Адже ніде і ніколи такого не бачив (а ні, в сільбуді одного разу виставу показували. З Козою. Таке все ніби в музеї за склом: дивитись - дивись, але не чіпати!). Себто, може воно і було колись, але ж точно не в нас, на Чернігівщині, бо он тільки те й роблю, що з року в рік беру рукавиці та гукаю Мороза, аби він ішов та їв кашу (куттю). А узвар припрошую на базар. Ані великих гуртів із Звіздою, Козою, Іродом та іншими персонажами, ані радої зустрічі колядників не спостерігав. А вже про атмосферу святості та щирого побажання добра оселі та господярю годі й мову вести. Колядки стали бізнесом. Спробуй дати ті млинці, про які ми оце співаємо - на воротях зішкребатимеш. Гроші давай!
Ані ці думки, ані відсутність бодай хоч якого досвіду по колядознавству таки не змогла зупинити думку, що родилася в тій же маршрутці, а визріла вже вдома: зробимо вертеп. Люду назбираю (благо, родина чимала, батькам спасибі), колядку знайдемо і вивчимо, сценку з Козою, що вона там каже, коли падає, коли встає - вичитаємо та відрепетируєм. Звізду - зробимо. Костюми? Можна і самотужки вбратись гаразд, але коли вже є нагода взяти напрокат жупан, шаровари та сорочки - то й краще!
Так і зібралося нас десятеро: діва Марія, Ірод, три Царі, Коза, Василь-сіяч та прості колядники. І один музичний інструмент - бубон. Провели репетицій зо три - і колядувати! По всьому селу. Чи треба розказувати, як нас там сприймали? Не варто особливо, не люблю пафосу. Тільки згадаю про сльози на очах у стареньких, вогонь подиву та захоплення в молодих та зачудування у вже старших моїх мешканців-односельчан. Цього достатньо, як здається. Достатньо. А ще раз-по-раз нам сигналили авто, а ще нас до дворів завертали люди. Нас чекали ще до того, як ми вийшли, і не в одній хаті.
Але головне - ми провели повноцінний, як на мій простацький погляд, вертеп. Причому жоден з нас ніколи в такому дійстві участі не брав. Не тому що такі лежні. Тому що, за моєї пам’яті, такого дійства у нашому селі ще просто не було. Козу водили, цигани співали, а вертепу-вистави - ні. А вже є. Є досвід, і тепер ми знаємо, що перед початком обходу варто взяти благословення в церкві, що варто розпочинати трохи раніше, аніж о 13:30, що незручного взуття краще не одягати, що слабкозакріплені деталі костюму обов’язково загубляться, що краще знати не 1-2, а якомога більше колядок (на вулиці між хатами щоб поспівати ще). І ще багато іншого, невимовленого словами та закарбованого, як сподіваюсь, на довгі роки.
Ось так. Ніби й просто, але й не дуже. Наче й легко, але "є нюанси". Проте гордість за те, що вклав і свої сили у відродження свого ж - вона нікуди не поділася. Більше того, надихнула на наступні звершення. І хоч знаю, що інші ініціативи можуть потрапити не в такий сприятливий грунт, та так само знаю, що вже не можна пропускати, прийнаймні, найзначніші народні свята без традиційних обрядів. Там де це є - розвинути. Там де нема - прищепити. Люди чекають цього. Вони, може, і самі не знають - але чекають. Очі те виказували скоріше, аніж уста.
Вертеп — староукраїнський ляльковий театр, що в своєму походженні має безперечний зв'язок із старовинною західньо-європейською містерією. Вертеп, складається з різдвяної драми та механічно прив'язаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, т. зв. "свята", більш-менш стійка в своїй композиції, друга ж частина змінюється залежно від місцевих умов та, найголовніше, від здібности та дотепності вертепника. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Дивлячись на вертеп, наші люди спочатку пригадували собі погоню Ірода за Христом, а потім від душі сміялися з цигана, ляха, москаля, жида, а найбільше зі свого улюбленого запорожця з його "жартами."
Микола Маркевич, що видрукував текст вертепу в 1860 р., писав у передмові: "Первісне походження вертепу можна віднести, до часів гетмана Конашевича Сагайдачного, до 1600 — 1620 рр., коли він почав відновляти Київське братство і Академію". Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський подає теж близькі до цього дати — 1591 — 1639 рр. Під 1666 р. ми знаходимо вже писану згадку про вертепі у матеріялах львівського ставропігіяльного братства. Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині XVIII в особливо в добу занепаду Києво-Могилянської Академії, коли число вертепників поповнялося вихованцями Академії, що йшли в нарід популяризувати серед народу українські вистави в формі лялькового театру. Така форма була найзручніша, з огляду на переслідування з боку московського уряду, щоб підтримувати в народі любов і плекання своїх колядок та ширити правду про такі, напр., історичні події, як руйнування Запорозької Січі, про що оповідає в вертепі "Запорожець".
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
На Різдво їду додому, на Чернігівщину. Ще в маршрутці розумію: щось мене турбує. Що? Авжеж. Ще одне "пісне" свято. Куття та жмут сіна, звичайно, трохи скрасять його буденність, але ж... Може, щось придумати?