Серед багатоголосся громадських організацій в Україні козацький рух посідає особливе місце. Ще б пак! Попри те, що козацьких “кругів”, “кошів”, “січей” зареєстровано понад два десятки, всі вони знайшли своє місце під сонцем і не можуть поскаржитися на брак уваги з боку політичної еліти держави.
Не раз на найвищих рівнях порушували питання (і давали відповідні обіцянки) про надання козацьким структурам державної підтримки. Українські “козаки” протягом п’ятнадцяти років нашої незалежності однаково добре почувалися при всіх президентах і за різних політичних “розкладів”. Їх вважають “своїми” всі політичні сили: від запеклих комуністів-українофобів до крайніх націоналістів. І в цьому немає парадоксу: ліві цілком обґрунтовано вважають, що козацтво протягом своєї історії завжди було більше прихильне до Росії і “православія”, ніж до європейських цінностей (згадаймо Переяславську угоду та невдалу спробу гетьмана І. Мазепи долучити Україну до європейських цивілізаційних традицій), праві ж вважають Запорізьку Січ праобразом незалежної демократичної української держави.
Наскільки це нібито державне утворення було “незалежним”, а особливо – “демократичним”, – питання дискусійне, і однозначну відповідь на нього дати непросто. Тож коли я чую чергові заклики державних керманичів “відродити традиції українського козацтва”, в мене завжди виникає питання – а які, власне кажучи, традиції нас закликають відроджувати?
Думаю, навіть люди, мало обізнані в історії, знають, що осередком козацтва були південно-східні регіони України. Там, до речі, зосереджена більшість сучасних козацьких формувань, які, згідно з логікою, мали б впроваджувати ці “традиції” в сьогоднішніх умовах незалежної української держави. Залишається з’ясувати, куди ці “традиції” можуть привести Україну?
Загальновідомо, що більшість козацьких осередків у нашій державі підтримують “канонічне православ’я”, іншими словами – Українську Православну Церкву Московського патріархату, яка, м’яко кажучи, аж ніяк не сприяє державотворчим процесам і консолідації українського суспільства. Як уже зазначали, рядове козацтво, здебільшого традиційно недовірливо і навіть вороже, ставилося до католицької та протестантської за своєю суттю європейської цивілізації, вбачаючи в ній головного ворога “православія”. Завдяки таким настроям козацької спільноти і зазнали фіаско щирі наміри гетьмана І. Мазепи зблизити Україну з Європою. У праці “Про українських козаків, татар та турків” М. Драгоманов щодо цього зазначає: “… з козаків мало хто згодився помагати Мазепі, бо прості козаки його не любили”. Потрібно доміркуватися, що цю нелюбов продиктували саме проєвропейським спрямуванням політики гетьмана.
Доволі показовим виглядає той факт, що протягом століть світогляд козацтва так і не змінився. Ба більше, політичні погляди козацького середовища нині збігаються один до одного з найреакційнішими, найагресивнішими, найодіознішими лівацькими угрупованнями проросійського штибу в нашій державі, на зразок так званої “прогресивної соціалістичної партії України”, “союза русскіх общін”, “братства”, “прорива” й іже з ними. Тут доречно буде нагадати про шабаш, який ця камарилья влаштувала минулого літа в Криму (не без фінансової та організаційної підтримки з боку російських “колег”), де вона отримала надійний “дах” у вигляді так званого “кримського парламенту”, повністю укомплектованому антиукраїнськими, антидержавницькими силами. Конфлікт розгорівся після того, як у феодосійський порт нібито незаконно прибуло судно, яке привезло обладнання для проведення міжнародних військових навчань і близько двох сотень американських резервістів для монтажу цього обладнання. Це стало підставою для масштабних антиамериканських, антиєвропейських та антинатовських маніфестацій і пікетів.
У всій цій історії мене найбільше вразили не розгнуздана антидержавна риторика запеклих українофобів, не розгубленість нашого уряду та Президента, не бездіяльність парламенту, а той факт, що найактивнішу участь у цих акціях брали козаки “Войска запорожского” й інших козацьких організацій (у т.ч. і російських). Саме вони охороняли наметові містечка, на які ніхто не мав наміру зазіхати, блокували дороги, здійснювали перевірку військового (!) транспорту. Не знаю, чи дивиться наш Президент телевізійні новини, але мені було невимовно соромно, коли в одному із сюжетів йшлося, як “козаки” зупинили вантажівку Збройних сил України, примусили вийти з неї молоденьких солдатів, безцеремонно перевірили вантаж, після чого довго читали нотації військовослужбовцям на “общєпонятном”, недвозначно розмахуючи нагайками в них перед обличчями.
Чомусь “українським козакам”, які, мабуть, ніколи в житті не спілкувалися з жодним натовським солдатом, а про саме НАТО знають стільки ж, скільки пересічний кримський баран про діяльність NASA, аж ніяк не заважають вояки російського Чорноморського флоту, які патрулюють вулиці кримських міст, влаштовують бойові ігрища з висадкою десантних підрозділів, самовільно захоплюють навігаційні об’єкти, знущаються з української національної символіки і взагалі поводяться нахабо та розв’язано, як на окупованій території. У нашого доморощеного “патріотичного козацтва” жодних протестів не викликає демонстративний демарш низки місцевих рад на півдні та сході України щодо надання російській мові якогось незрозумілого “офіційного” статусу, так само, як жодна з козацьких організацій свого часу ніяк не відреагувала на спробу росіян збудувати сумнозвісну дамбу до українського острова Тузла. До речі, головними натхненниками й ударною силою цього будівництва з російського боку були саме “кубанські козаки”, яких українське козацтво вважає своїми “побратимами”. Зрештою, правовий анархізм козацтва має довгу історію, яка тягнеться ще із XVI-XVII ст.
Несприйняття влади закладено в козацьких нащадків на генетичному рівні. Згадаймо численні історичні свідчення, коли запорізькі козаки, всупереч офіційній політиці Речі Посполитої, до якої вони де-юре належали, здійснювали походи до берегів Туреччини, провокуючи цим самим політичні ускладнення між двома країнами. Якщо в історичній ретроспективі це можна якось виправдати жорсткою дискримінаційною політикою шляхти щодо українського населення, то нинішні “пропагандистські походи” “Войска запорожского” проти НАТО аж ніяк не можна вважати конструктивними. Адже українська держава не є окупаційною на своїй суверенній території. Чи, може, козацтво має щодо цього іншу думку? Хочу провести одну історичну паралель: саме через анархічні тенденції вже згадуваний український гетьман Іван Мазепа називав Запорізьку Січ “бунтівним кублом” і був категорично проти надання їй автономного статусу в складі України.
Мене дуже потішає, коли в центрі Львова час від часу зустрічаю чолов’яг, одягнених у театралізовані козацькі строї, з розкішними вусами й “оселедцями”: вони стріляють із гармати, виготовленої за середньовічними зразками, виставляють на загальний огляд дерев’яну “чайку” та розповідають про походи на ній, іноді гарцюють верхи, охоче фотографуються з численними туристами. І це нормально – на рівні хобі. Адже кожен розважається, як уміє: хто вдягається в лицарські лати і влаштовує “лицарські турніри”, хто перестрілюється кульками з фарбою, хто мандрує автостопом.
Нерозуміння та занепокоєння зумовлюють факти створення на базі козацьких організацій південно-східних регіонів зовсім не бутафорських парамілітарних формувань, які за певних умов можуть створити багато проблем центральній владі в Києві. А влада тим часом спостерігає за цими процесами з відстороненою благодушністю, мовляв, “чим би дитя не бавилося”. Зрештою, нічого дивного в цьому немає, оскільки і нинішній парламент, і уряд, який він сформував, мали б убачати в “козацькому” русі найближчих “братів по духу”: і ті, й інші не довіряють Заходу та симпатизують Москві. І нехай нікого не вводить в оману риторика про якийсь “нейтральний статус ”, “власний шлях” чи “об’єднавчу місію” України. Усе це не що інше, як недолугі спроби приховати проросійську сутність тих, хто проголошує це. Зі сказаного випливає, що крилатий вислів: “Козацькому роду нема переводу” має прихований зловісний підтекст: “Поки існує козацтво і ті, хто сповідує козацькі традиції, Україні до європейської спільноти – зась!”
Щодо заснування на Львівщині якихось козацьких “січей” і “кошів”, то жодного історичного підґрунтя для цього немає. Той аргумент, що із Галичини на Запорізьку Січ свого часу нібито емігрувало чимало людей, сам собою ні про що не свідчить. Адже достеменно відомо, що, крім українців, серед запорізьких козаків були і московити, і татари, і волохи, а також представники багатьох інших народів. Понад те, козаки, які відвідували наші терени чи то під проводом Хмельницького, чи то під проводом Дорошенка, залишили після себе аж ніяк неоднозначні враження. Тож не зовсім зрозумілою і невідомо ким ініційованою є порівняно нещодавня тенденція проголошення в деяких школах Львівщини так званих “козацьких республік”, із посвятою учнів у “козаки”, обранням шкільного “гетьмана”, “курінних” тощо. Усе це відбувається доволі помпезно, за участю чільників козацьких формувань, одягнутих у розцяцьковані однострої, які трохи нагадують мундири диктаторів із деяких екзотичних “бананових” державок, деяких представників бізнесової та політичної еліти Львова, місцевого телебачення.
До речі, в нашому регіоні вже понад 15 років успішно діє відроджена на початку 1990-х років дитячо-юнацька патріотична організація “Пласт”, яка є повноправним членом міжнародного скаутського руху. Створюється враження, що під впливом нових політичних віянь у нашій державі комусь на владному олімпі дуже кортить створити “Пласту” альтернативу – структуру, яка втовкмачувала б у дитячі голови зазначені “козацькі традиції”, яких у Галичині ніколи не було і які суперечать менталітету більшості галичан, а паралельно творила б розкол у молодіжному русі. Коротше кажучи, технології зі створення партій-клонів національно-демократичного спрямування у “великій політиці” хтось намагається перенести на рівень дитячих і молодіжних патріотичних організацій. І за нашої мовчазної згоди роблять доволі успішно.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Серед багатоголосся громадських організацій в Україні козацький рух посідає особливе місце. Ще б пак! Попри те, що козацьких “кругів”, “кошів”, “січей” зареєстровано понад два десятки, всі вони знайшли своє місце під сонцем і не можуть поскаржитися на брак уваги з боку політичної еліти держави.