Попри остороги перед спробами вільних і суто політтехнологічних трактувань демократії, до яких часто вдаються у країнах із мізерним досвідом народовладдя, помітним є бажання сумлінних учених і публіцистів укласти феномени державотворення на пострадянському просторі в більш-менш чіткі рамки.
Серед них якось не помічаємо вітчизняних аналітиків. Вони зазвичай для власного ж спокою копирсаються у сивій давнині, вершиною ж наукової відваги для них є тотальна критика колишнього режиму.
А от у Росії, яка, незважаючи на контраверсійне тлумачення своєї ролі у глобальному світі, активно шукає власне місце під сонцем, спостерігаємо небувалий розвій світоглядних систем та аналізу державницьких моделей. Інша річ, що багато з них залучено акурат на виправдання чи аргументацію не надто вдалих кроків влади. Сюди, зокрема, вписуються концепції “ліберальної імперії” Анатолія Чубайса або активно пропагований адміністрацією принцип “керованої демократії”. Однак серед низки проектів є придатні для вжитку моделі. Що дивно, їх виклад можна знайти й на сторінках, здавалося б, цілком пропутінських видань. Проблема полягає в тому, що здорові зерна загорнуті часом у фантики офіційної доктрини антитерору, але ретельний читач зможе виловити їх поміж рядків.
Нещодавно “Русский журнал” Ґлєба Павловского опублікував есе Андрєя Ашкєрова “Тероризм буденності”. Попри інтригу в заголовку, не варто шукати в ньому якихось рецептів боротьби з моджахедами чи розв’язання чеченського вузла. Натомість – цілком несподіване, з огляду на те, що воно, власне, лежить на поверхні, твердження про “консенсусність” нинішніх демократій. Автор наполягає на тому, що, попри наші бажання, живемо в спільноті консенсусного типу: “З початком Нового часу етика набула специфічної подвійності, з якої беруть початок будь-які “подвійні стандарти”. З одного боку, “етичним” є те розуміння блага, в рамках якого благом вважають підтримку консенсусу… З іншого – зло перетворюється на суть, про характеристики якої “завжди можна домовитися”.
А тепер спробуймо спроектувати викладене на українську дійсність. Не повторюватимемо затертої тези про те, що “коли в Москві стрижуть нігті, то в Києві рубають пальці”. Радше йдеться про певне наслідування процесів, властивих нинішній політиці нашого північного сусіда з відставанням у часопросторі. Автор “Русского журнала” пише, що “спільноти консенсусного типу втілюють проект небаченого досі зневажання прав істини. Там, де “про все можна домовитися”, ніколи немає місця для істини. Шанс домовитися “про все” логічно призводить до того, що домовитися можна й зі злом. У крайній точці перспективи, пов’язаної зі схожою практикою, злом стає все, з чим немає надії домовитися”.
Погодьтеся, спробами “про все домовитися” рясніє наша новітня історія. Ба більше, коли опоненти досягають бодай на йоту прийнятного результату, це видається за значну перемогу. Консенсусна демократія по-українськи іноді межує з абсурдом, я вже не кажу про абсолютне ігнорування законів, оскільки точки дотику двох, здавалося б, паралельних світів, є дуже умовними та віртуальними. Перепрошую за розлоге цитування, але ліпше за Ашкєрова не скаже ніхто: “Про що ми домовляємося по-справжньому, то це про те, що немає й не може бути жодних угод і, відповідно, жодної відповідальності за їх втілення. Договірна діяльність із цієї точки зору – всього-на-всього більш або менш ретельне практикування безвідповідальності”.
Тло умовного консенсусу між елітами, попри згадані вади, має ще й прогнозований зовнішній вияв. Це – стосунки з тими, хто не бажає домовлятися через різні обставини: світоглядні, морально-етичні або просто через нездатність до конформізму. Це застосування закону в ролі дишла, коли для “незгодних”, як заведено, готують місце на маргінесі, з них кепкують, видаючи за диваків або ж відверто називаючи ворогами. Й мова не про “опозицію” у класичному розумінні цього слова. Мова про тих, кого ще 2004-го зібрали на Майдані мрії про справжній консенсус нації.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
