На головну На головну На головну
 
 
Google
Google
« Вересень 2007 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Архів публікацій

 

600x450 | Переглядів: 405
Келiї Домініканського монастиря



[ Реклама ]
Реклама від "Порталу українця"
Запрошуємо до співпраці


 
 
 
 .. » Республіка Україна
Держава, Політика, Суспільство (1355)   Історія, Філософія, Релігія (467)
Національна ідея, Мова, Народне (803)   Людина, Особистість (379)
Культура, Мистецтво (738)   Наука, Oсвіта (89)
Наші за кордоном (96)   Економіка, Бізнес (64)
Екологія, Здоров'я (111)   Техніка, Технології (35)


Республіка Україна


Автор: Ігор Лубківський
Коментарі (0)


Вже кілька останніх років зі здивуванням і навіть з певним захопленням спостерігаю за українською політикою. Говорять про різні напрямки розвитку, іноді навіть про глобальне призначення українського народу в боротьбі зі світовим Злом, вже навіть і не знаю тепер, з яким саме – чи то з російським тоталітаризмом, чи то – з американським імперіалізмом, а проте здається що навіть приблизно не уявляють собі, якою саме має бути їхня держава.

Ніби-то не знають – бо насправді ні в кого ніяких сумнівів щодо цього і не виникає – адже не було в нас власного царату, не було безсумнівних спадкоємців трону, не були ми імперією і навіть не були феодальною, патріархальною державою з чітким ієрархічним устроєм суспільства – завжди були вільними і незалежними за переконаннями.

Звичайно тут же мені заперечать, що насправді це пояснюється дуже просто – бо Україна взагалі ніколи не мала своєї державності, а проте це ж зовсім не спростовує того факту, що якісь мрії і уявлення в її народу все-таки мусили існувати. Які?

Відповідь надзвичайно проста – творець політології Ніколо Макіавеллі в своїй праці «Государ» поділяв всі державні устрої всього на два типи: республіки і монархії – а тому, навіть не задумуючись особливо, можна впевнено сказати таке ж і щодо українців – навіть не етнічних, але й всіх, хто проживав на цій території – така ідея завжди була лише одна – ідея республіки! І причому – саме в такій формі, в якій вона пізніше сформувалася і в європейській історії – республіки як права народу на власний розвиток, в тій формі, в якій це пропагували найкращі представники ідеології гуманізму – республіки, яка мала би забезпечити найкращий розвиток кожного її громадянина.

І навіть якщо тепер таке категоричне твердження видається нам дещо дивним і можливо навіть дещо пафосно-перебільшеним, то дивним воно виглядає лише внаслідок наших недавніх спогадів про діяльність комуністичної влади, яка на словах ніби-то відстоюючи такі ж гуманістичні і демократичні (в прямому значенні цього слова – демократія як влада народу) цінності, насправді створила зовсім інше суспільство і іншу тоталітарну антинародну державну систему, яка зовсім позбавляла народ будь-якого впливу на владу – а тому прививала відразу навіть до найменшого прагнення до демократії.

Проте аналізуючи розвиток Радянського Союзу спокійно і неупереджено, ми можемо побачити дивні періоди його відносного благополуччя – десь в період 1922-1928 років, в 60-х роках Хрущовської відлиги, на початку 70-х років періоду раннього Брежнєва. Так ось – кожен з цих періодів характеризувався як і спробою національного відродження республік СРСР, так і певним зростанням економічної самостійності його громадян, а заодно – і виникненням в них позитивних мрій і прагнень щодо свого найближчого майбутнього. А відповідно – і їхнім бажанням самостійно творити своє життя, активно включаючись в побудову власної держави, що є первинною ознакою демократії.

Порівнявши тепер ці періоди розвитку СРСР з невдалими спробами українців самостійно створити власну державу на початку ХХ ст., можна побачити лише одну чітку закономірність – надмірна демократія (читай вседозволеність) завжди веде до хаосу і дезорганізованості, а надмірна спроба контролю завжди породжує тоталітаризм. А тому, здається, тільки розумне поєднання цих двох крайнощів – свободи і обмеження, і може породити щось справді унікальне і, основне, життєздатне.

А проте зовсім невипадково такі періоди позитивного розвитку СРСР одночасно поєднувалися і з відродженням національних устремлінь народів, що входили в його склад. Річ в тому, що будь-яка державна система завжди потребує свого оновлення – щоб розвиватися співрозмірно з розвитком усього світу, інакше останній рано чи пізно просто знищить її в силу дії тих чи інших, зовнішніх чи внутрішніх, чинників.

Тоді ж, коли державна система настільки законсервована, що не має такого природного механізму оновлення – вона і розвивається стрибкоподібно, шляхом бунтів і революцій, які здебільшого просто випускають на волю раніше пригнічені і переважно далеко не найкращі прагнення народу, але по-суті нічого не змінюють, а іноді навіть і зовсім навпаки – просто відкидають еволюційний розвиток держави далеко назад. Єдиним методом уникнення небезпеки такого революційно-циклічного поступу є лише те, щоб включити в це протистояння влади і народу якийсь додатковий, третій фактор – наприклад національні прагнення тих народів, які досі не відігравали основної ролі в цій державі, щось «зі сторони».

Для Російської імперії таким стороннім фактором найперше була саме українська національна ідея – і саме тому коли після нещадних хлібозаготівель і продрозгортки 1918-20-х років в Південно-Східній частині України почало наростати невдоволення радянською владою аж до масових повстань і бунтів, розпорядженням Леніна і було розпочато політику українізації – що і дало певні позитивні наслідки для утвердження радянської системи, з мінімальними втратами для неї і по-суті майже нічого їй не коштуючи.

І саме так в історії Радянського Союзу в періоди його найкращого розвитку і виникло таке дивне поєднання української демократичної та російської тоталітарної складових національного характеру цих двох народів. А проте, як виявилося, відкриття такого факту не стало моїм власним досягненням – про подібне писав ще Костомарів більш як 150 років тому, ще задовго до виникнення більшовистської диктатури.

І ось тепер, точно так же як і в 1918-му році, залишившись без впливу тоталітарної ієрархічної структури влади колишньої радянської системи і «розійшовшись» в шляхах розвитку з російським народом, Україна отримала надмір демократії – але тепер вже не в її «чистому» вигляді, як влади народу, а зовсім навпаки – тієї псевдо-демократії, яка веде до хаосу і анархії, яка породжує цілі покоління тих, хто вміє скористатися такими умовами невизначеності і неструктурованості суспільства з найбільшою вигодою для себе самого.

Тому говорячи про сучасне політичне життя України, треба однозначно зробити дещо дивний на перший погляд висновок – що насправді немає абсолютно ніяких проблем з визначенням української національної ідеї – навіть якщо говорити про ту її частину, яка ще до кінця себе Україною і не усвідомила; немає зовсім ніякого розколу поміж різними частинами України, – бо для будь-якого українця, чи й навіть просто для жителя цієї благодатної місцини незалежно від його справжньої національності, така ідея завжди була лише одна – ідея республіки!!!

І навіть більше того – насправді мова завжди йшла навіть не про те, якою саме має бути ця республіка, як тільки про те, як саме створити ту унікальну ієрархічну і сильну державну чи суспільну систему, яка би змогла забезпечити її повноцінний розвиток, яка би вберегла її від скочування до анархії і вседозволеності, але яка би й не ставала предтечею майбутнього тоталітаризму...


Ігор Лубківський

Тернопіль,
13 вересня 2007


Читати цю та інші публікації у своєму телефоні
на своєму сайті



Є що сказати? Говори на форумі або додай коментар:


(за бажанням)
Введіть код:
This is a captcha-picture. It is used to prevent mass-access by robots. (see: www.captcha.net)   



Інші коментарі

... ›››
Oleg Pk | 23.09.2011, 19:36

Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти. ... ›››
Василь | 04.09.2011, 18:19

В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,... ›››
Наталі | 23.08.2011, 17:49

Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію... ›››
Подільський | 20.08.2011, 17:43

На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн. (у книгарнях дорожче) :))) До речі, сьогодні, 17-го серпня, о... ›››
Іванченко Ірина | 17.08.2011, 15:12

Інші публікації на цю тему

31.12.2014, 22:15 Українці з Естонії передали біженцям зі Сходу та Криму чотири вантажівки з одягом 25 грудня, до Івано-Франківська прибула вантажівка з гуманітарною...
10.12.2014, 13:56 Григорій Штонь: “Чи для Бога все ясно щодо майбутнього не одної лише України” Наш співрозмовник – видатний український письменник і вчений-мовознавець,...
20.02.2014, 22:59 Українці Польщі єдині із своїми побратимами Ми, громадяни Польщі українського походження, не можемо бути байдужими до...
13.02.2014, 10:16 Народ проти імператора: Про право народу на повстання Не до аналізів, здається, зараз – події останніх місяців захопили нас...
03.10.2013, 08:26 Ідеш до Європи? - Візьми з собою вудку! Ми «вимагаємо». А треба «створювати». Вимагати – означає визнавати систему....
18.08.2013, 14:24 Новітні методи війни Штучно провоковані "вкрай недружні" заяви російськихочільників відносно...
05.08.2013, 14:33 Покоління неоплаченої жертви? До особистої жертви українців завжди змушує обставина крайності, коли...
31.07.2013, 09:55 Чи потрібний нам інший (двопалатний) парламент? Ніколи не буде ефективною влада, яка сама себе контролює. Тому функції ...
27.07.2013, 18:12 Віктор Грабоський: Вириваймося з мороку! Письменник Віктор Грабовський впродовж творчого життя поступово набував...
22.05.2013, 21:53 Михайло Сидоржевський: «Ми приходимо в світ для Добра і Любові» Наш гість – поет і прозаїк Михайло Сидоржевський. Голова Київської...
Більше

 
Завантаження...

Стрічки публікацій   Мобільна версія сайту: PDA/WAP
Наш інформер на вашому сайті
 

  Умови використання та цитування матеріалів сайту
  Авторські права
  Застереження
© AnViSer 2004-2013.  Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає банерообмінна мережа
Hosting by hostBe.net