У свідомості багатьох людей, вихованих при комуністичному режимі, життя Миколи Островського ототожнювалося з життям літературного героя з роману «Як гартувалася сталь» Павки Корчагіна. Та минуло лише якихось 16 років після розвалу Радянського Союзу, й ім’я людини, яка була прикладом мужності для багатьох поколінь, майже забулося. Тодішні ідеологи, створюючи міф про сильного духом комсомольського ватажка, відважного комуніста, старанно маскували і сфальсифікували багато моментів у біографії письменника. І лише тепер з’явилася можливість пролити світло на деякі «білі плями» в життєписі Миколи Островського.
Мала батьківщина «легендарного Павки»
Донедавна при в’їзді до села Вілія, що в Острозькому районі Рівненщини, подорожніх зустрічала стела з промовистим написом: «Вас вітає батьківщина письменника–комуніста Миколи Островського». У роки незалежної України «комуніста», недовго мудруючи, переправили на «гуманіста», а от уже на час мого приїзду прочитати це вітання стало просто неможливо — залишилися лише сліди від літер (невідомо, хто постарався: чи то дощ–вітер, а чи не обійшлося без рук людських?). Нині цей напис мало кого цікавить, отож відновлювати його ніхто не поспішає. Вочевидь, час письменника–комуніста, який був взірцем для молоді, канув у Лету. Можливо, це дещо дивує, але молодь майже нічого не знає про автора роману «Як гартувалася сталь», як і про сам твір, адже тепер у школі творчість «легендарного Павки» не вивчають.
Цікаво, що і за радянських часів, і за роки незалежної України так і не створено жодної наукової біографії письменника. Втім саме зараз розкривається чимало суперечливих даних, що стосуються життя і творчості письменника. Напевно, для багатьох стане відкриттям той факт, що в родині Островських відсутнє пролетарське коріння. Для вияснення хоча б деяких прихованих фактів із біографії письменника я й завітав на його малу батьківщину, відвідав музей його імені, а ще — кладовище, де поховані родичі письменника, щоб хоч трішки привідкрити завісу невідомості.
Загалом про дитячі роки письменника та його родину відомо небагато. Навіть буцімтo автобіографічний роман «Як гартувалася сталь» починається з шепетівського періоду життя автора. Відома інтернет–енциклопедія «Вікіпедія» пише, що Микола Островський «народився в сім’ї робітника винокурного заводу і кухарки. Достроково був зарахований у церковно–приходську школу, оскільки мав «особливі здібності»: школу закінчив у 9 років (1913) з похвальним листом. Після цього сім’я переїхала в Шепетівку».
Але чи був Микола Островський сином бідняків і чи ж такою лютою ненавистю ненавидів багатих? Розвінчати цей міф допоможуть, зокрема, фотографії, розміщені на стендах музею, що діє у селі Вілія. Зі світлин дивляться красиво і акуратно вдягнені члени сім’ї. Вдивляючись у їхні обличчя, розумієш, що це інтелігентна, культурна сім’я, а зовсім не простолюдини–бідняки.
Перші згадки про перебування родини Островських у селі Вілія зафіксовані в церковній сповідальній книзі від 1848 року. У великий піст кожна сім’я обов’язково мала сповідатися і причащатися. Отож y ній зазначено, що таїнство сповіді здійснили Іван Васильович Островський (дід Миколи), його дружина та син Володимир. Дід був учасником героїчної оборони Севастополя у 1854—1855 рр. Батько письменника — Олексій Іванович — дуже рано, у 19–річному віці, одружившись з Іулітою Бондарчук, теж відразу ж відбув на військову службу. Був учасником російсько–турецької війни, вийшов у відставку в званні унтер–офіцера, нагороджений двома Георгіївськими хрестами. Відомо, що його дружина померла в 40–річному віці від холери і похована на сільському кладовищі. Там же спочивають і її батьки. У 1895 році Олексій Іванович одружився вдруге з Ольгою Йосипівною Заєць, яка походила з родини чеських переселенців. Була освіченою жінкою, знала шість мов, писала вірші. Саме Миколі передалися від матері приваблива зовнішність та чорні очі.
У сім’ї Олексія та Ольги Островських народилося шестеро дітей. Правда, дві молодші сестри Миколи померли в молодому віці, вони поховані на Вілійському кладовищі, де покояться також і батьки Ольги Йосипівни. Побувавши на кладовищі, помітив, що могили родичів Островського відрізняються від інших: на них усіх лежать кам’яні плити, напис на яких свідчить, що виготовлені вони коштом Олексія Івановича. Така справа потребувала неабияких грошей, а тому люди без достатку зробити цього просто не могли.
Старожили села стверджують, що родина мала корчму, яка стояла на краю села, а також чайну в центрі Вілії. Зокрема, чайна розміщувалася у тому ж будинку, де й проживала сім’я Островських: у правій половині було жиле приміщення, а в лівій, за згадками жительки села Єфросинії Бондарчук, Ольга Йосипівна продавала чай, булочки та смажену рибу. Оскільки заклад розташовувався поблизу церкви, продавати горілку тут заборонялося. Хоча алкоголю в селі було вдосталь, адже у Вілії був винокурний завод, що давав «16, 428 відра горілки сорокаградусної річно». І належав він члену Державної думи, відомому російському акушеру–гінекологу Георгієві Рейну. У деяких документах зазначено, що Олексій Іванович Островський працював «сидельщиком казенной Вилийской винной лавки», яку утримував до 1907 року. Напевне, власник корчми і «сидельщик винной лавки» — це одна й та сама посада, тільки для жителів села слово «корчма» зрозуміліше і ближче. Стверджують, що Олексій Іванович практично не брав участі у вихованні дітей, а згодом узагалі залишив сім’ю. Він був азартним гравцем у карти і, програвши велику суму грошей, залишив родину без засобів існування. У 1912 році Ользі Йосипівні довелося залишити будинок, який був куплений у борг. Вона забрала дітей і перебралася до родичів: спочатку — в село Оженин Острозького району, а згодом у Шепетівку.
Із вищезазначеного виходить, що Микола Островський, який народився у 1904 році, проживав у Вілії лише вісім років. Документів про те, що він навчався у місцевій церковно–приходській школі, не виявлено, хоча збереглися спогади жителя села Олексія Степанця, в яких він стверджує, що навчався разом із Миколою в одному класі. Саме за його словами у Вілійському музеї створено класний куточок. Вже трохи пізніше у цій школі викладала відома драматична актриса Наталя Ужвій.
Як гартувалась сталь. Китайська...
Музей у Вілії був створений у 15–ту річницю смерті Миколи Островського. Він розташований у тому самому будинку, де свого часу проживала родина Островських. Звісно, перед тим приміщення було реставроване: від фундаменту до самого верху.
У радянський період до Вілії, на малу батьківщину Миколи Островського, приїздило дуже багато екскурсій з усіх куточків неосяжного Союзу. Тепер же, за словами завідуючої музеєм Світлани Шокун, колективні відвідування трапляються дуже рідко. Якщо раніше приїздило в день 10—12 автобусів з екскурсантами, то, для прикладу, цьогоріч була лише одна–єдина організована екскурсія для дітей з оздоровчого табору «Корчагінець». Донині на фасаді будинку красується вивіска «Літературно–меморіальний музей імені Миколи Островського», хоча час вимагає певних змін, і зараз Світлана Шокун готує нову експозицію про видатних людей села, а згодом, напевно, зміниться і вивіска на будинку музею.
Про те, що книга Миколи Островського «Як гартувалася сталь» мала неабиякий розголос у світі, свідчать хоча б її видання (є у фондах музею) на таких мовах світу, як бенгальська, пуншу, суахілі, японська, китайська. Що стосується Китаю, то досі Павка Корчагін там є кумиром для молоді. Зокрема, в 2000 році в Україні китайці знімали художній фільм за романом «Як гартувалася сталь». Китайську знімальну групу, яка виявила бажання побувати у Вілії, всіма правдами і неправдами відмовили від поїздки. А от кілька років тому в музеї побували китайські студенти, котрі навчаються в Одеській консерваторії, вони й подарували музею диски з кінофільмом про легендарного Павку китайською мовою. Прикро, але переглядати його відвідувачі за відсутності комп’ютерної техніки просто не можуть. А це могло б бути елементом оновлення роботи в музеї, до якого туристи забули дорогу.
Це лише одна сторінка життя Миколи Островського, якого доля добряче потріпала. Будучи невиліковно хворим, він написав книгу, яка слугувала прикладом мільйонам жителів планети. І те, що нині молоде покоління взагалі не знайоме з творчістю Миколи Островського, як на мене, є певним перегином. Звичайно, заставляти юних читати його книги, як це робили раніше, не варто, але щоб забути зовсім!.. А може, все–таки необхідно хоч зрідка згадувати слова письменника: «Життя потрібно прожити так, щоб не було болісно за безцільно прожиті роки».
Романові і Володимиру - обом. Громадська самоорганізація як суспільне явище була і є. І буде. Нема потреби її створювати. Майдан - один з проявів цього ПОСТІЙНОГО процесу в нації. Нема потреби створювати температуру пацієнту, достаньо її виміряти або відчути....››› Fisher7| 07.01.2009, 22:24
Шановна, пані Ніно!
Щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим!
Щастя і здоров`я і Божої любові!
Хочу подарувати Вам кілька нових пісень:
РАДІСТЬ МОЯ, УКРАЇНО!
Я не шукаю Україну –
Вона у дітях і в мені.
Історію Руси величну
В казковім бачу я у сні.
Про...››› Володимир Мангов| 07.01.2009, 20:57
Романові.
Я не казав, що моя хата скраю. Складається враження, що ти дискутуєш із власними припущенням. Доведи, що вмієш не домислювати те, чого насправді не було.
Про Майдан. Майдан власне і був тим, що Володимир називає "громадською...››› Fisher7| 07.01.2009, 18:59
Надто багатослівно можливо пишу, хочу повторити основну думку - давайте будемо подавати ВЛАСНІ ІДЕЇ. Тоді це буде рух вперед. Якщо тільки робити аналіз чогось, то ми тупцюємося на місці. Ідімо ВПЕРЕД! Моїм невеликим розумом думаю, що так буде і цікавіше і...››› Роман| 05.01.2009, 02:01
Для fisher7
Я погоджуюся що розум - то лише засіб. При чому один із найефективніших, якщо вміти ним скористатися. І в тому нічого не має ні хорошого ні поганого. На рахунок агрументації статті, я не погоджуюся, що вона є не аргументованою. Я не стаю повністю...››› Роман| 05.01.2009, 01:38
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
У свідомості багатьох людей, вихованих при комуністичному режимі, життя Миколи Островського ототожнювалося з життям літературного героя з роману «Як гартувалася сталь» Павки Корчагіна. Та минуло лише якихось 16 років після розвалу Радянського Союзу, й ім’я людини, яка була прикладом мужності для багатьох поколінь, майже забулося. Тодішні ідеологи, створюючи міф про сильного духом комсомольського ватажка, відважного комуніста, старанно маскували і сфальсифікували багато моментів у біографії письменника. І лише тепер з’явилася можливість пролити світло на деякі «білі плями» в життєписі Миколи Островського.
