Інтуїція культури, пам’ять духу спроможні, вочевидь, непомильно впізнавати «своє», предківське – у найглибшій давнині історії. Бо дух етносу чи нації насправді є невмирущим. Так чи інакше, за найскладніших обставин, він залишається: у мові, в пластиці думки, у звичаях, у знакових зорообразах символах культури, в естетиці речей – загалом у виробленому за віки й тисячоліття світовідчуванні й світобаченні. Історія націй і етносів – це передусім історія їх духу й культури. Етнос вирізняє головно цілісна система світогляду і багатство світовідчуття, що втілюється в живій самосвідомості. Саме цей живий дух і є запорукою неповторности культури й образу нації. І саме він має слугувати орієнтиром, коли історики губляться серед суперечливих відомостей і т. зв. фактів щодо ознак давніх етносів.
Є сумна іронія долі в тому, що нині значна частина українців вважає скитів якимсь невідомим народом, що він колись тут жив, а потім зник, кудись пішов під тиском ворожих народів. І де ж він тепер?.. Та й чи міг отак-таки цілий народ знятися і піти з свого обжитого краю? Народ, який відповів нападникові перському цареві Дарію (у 514 р. до Р. Х.), що найбільший у нього скарб – це могили предків. Цей світоглядний постулат вже змушує застановитися, бо українців якраз прозвали у світі «народом предків». То хіба не пахне нам цей постулат предківським духом? Хіба не відчуваємо, що це наче ми самі промовили колись оту відповідь Дарію?
Наддніпрянщина, зокрема козацький ареал, та й власне вся Україна, навіть тепер, після дрімучого розорювання – загладжування скитських могил, так густо насичена сакрумом їх силуетів чи бодай характерних горбів, які від них лишилися, що вони сприймаються невід’ємною особливістю національного краєвиду. На Січеславщині ще й у 50-ті роки де-не-де в степу могла раптово вигулькнути й кам’яна постава скитської баби (не конче жіноча, багато з них – чоловічі, у вояцькому спорядженні, з вусами (!). Археологи назбирали тут ціле багатство речей культури і мистецьких витворів скитської доби. Поблизу Нікополя над Дніпром знайдено городище з «резиденцією» скитського царя… Тож важко серед усього того уявляти скитів чужинцями, котрі майже не мають до нас стосунку.
Чи могли б короткочасні прибульці (нехай навіть на 2-3 століття) залишити після себе такі віковічні могили (не менш промовисті, як єгипетські піраміди) і такий відчутний – розлитий у часо-просторі нашої культури дух пращурів?
Авторитетні історики, зокрема Михайло Артамонов у статті «Мистецтво скитів» у збірнику «Триста векав искуства» (1976 р., Москва) переконливо доводив, що скити в час свого 90-річного перебування в Малій Азії (і то звісно була якась частина народу, що туди переселилася, бо саме там був натоді центр світових процесів творення, і там були давні зв’язки і близькі за культурою народи), – «брали діяльну участь у війнах між середньоазійськими державами, виступаючи то на боці мідян, то асирійців, то вавилонян, однак в 584 році до Р. Х. були витиснені мідянами знову на батьківщину – в Північне Причорномор’я. Їх повернення з Азії, з-понад закавказької річки Аракс, що вважалася кордоном між Азією і Европою, й дало привід Геродотові вважати скитів прибульцями в Північному Причорномор’ї. Насправді скити були давніми населенцями Подніпров’я, якщо колись і прибувши туди … то задовго до свого вторгнення в Передню Азію – ще в другій половині ІІ тисячоліття до Р. Х. Геродот просто сплутав дві події, різні і за часом, і за змістом»…
Обставини, через які скити були змушені залишити свої завойовані володіння в Азії, пов’язані зі зрадою союзників – мідян (етнічно близького народу). А допомагали їм в цій скрутній ситуації лідійці (завдяки кіммерійцям – спорідненим вихідцям з південних причорноморських степів). І поверталися скити, як зауважує М. Артамонов, «з Азії туди, звідки вони прийшли – тобто в Північне Причорномор’я, напевно, разом з кіммерійцями».
Останні, однак, зупинились на Прикубанні. Ось відколи на Кубані – прадавній український ареал. Етноси – як дерева, що тягнуться до неба щораз новим зеленим віттям, форми якого можуть бути дуже відмінні.
Крім того, у Геродота йдеться про ту войовничу й пасіонарну частину народу, яку прозвали «скити царські». Скити – землероби, що про них теж мовить історія, як і кочівники скотарі, нікуди з Подніпров’я не переселялися.
У слові скитського посла до завойовника світу Олександра Македонського світоглядна парадигма цінностей, як і пластика думки, ментальність, характер мовця, свобода і гідність, що відчутні в поставі скитів, безперечно впізнаються як тотожні за духом і формовиявом з українським національним ідеалом. Кого і що це слово скита-посла мені приміром одразу асоціятивно нагадує?.. Автора «Слова о полку Ігоревім», козака Мамая…Івана Сірка… Івана Мазепу… А зокрема й великого сучасника Миколу Руденка, що був родом з донецьких степів, де і відбувалася розмова скитів з Олександром Македонським.
У мові скита наче відлунює Руденкове: «Всесвіт став мені домом» така в ній чується відкритість до Божого Неба, і водночас вільне й мужнє стояння на землі. Космологія і сакрум буття. Таку ж відкритість у Небо й свободу стояння – утвердження світу вимовляють собою і кам’яні скульптури – скитської баби, що їхнє вслухання та вдивляння в Небо нами ще по-справжньому не прочитані. Як і безліч топонімів символів скитського часу, таких як річки Саксагань і ін. (Саки скитською – олені, символ, що його зображення часто трапляється у скитів).
Скити дали потужний імпульс розвиткові декоративного начала, узагальнюючого, символічного образотворення в українському народному мистецтві. Той же «петриківський живопис», з його рослинними орнаментами, птахами і звірями, що світоглядно упізнається, як світ, що росте – має в собі традицію скитів. А є ще ж і скульптурне зображення крилатої богині, що сприймається – як символ одуховлення людини.
Читаючи слово мудрого скита до царя-завойовника, аж хочеться вигукнути до тих, хто сьогодні бідкається, що як-то важко визначити, яка вона – українська ідентичність: «Ось же вона – цілісна, ненадщерблена система світобачення відданого сина Неба і своєї землі, вільного господаря і лицаря, який найвище цінує чесноту вірности, зокрема і в геополітиці, що у ній скит-промовиць орієнтується, як у власному домі, і яку він бачить в ідеалі (а ми хіба не так само воліли б?) формою духовно-культурного спілкування – зростання народів».
В моєму селі в дитинстві хлоп’ята, діти за якоюсь таємничою спонукою символічно виконували, уявляючи себе козаками, обряд братання. Ніколи не чула , щоб хтось їх цьому вчив. Але одного разу сусідський хлопчик (7-літній) гордо показав мені ще не загоєний поріз (гострим ножиком) на руці і урочисто повідомив, що відтепер вони з Миколкою побратими. То був крок, ініціація, на шляху до змужніння духу. Звичай братання існував у козацтва, і у скитів. Тут очевидна спадковість дуже давньої традиції.
Слушно писав Мартін Бубер про те, що «найбільше лихо, яке може вчинити нам зло, – це примусити нас забути, що всі ми є царські діти». Стати вільним і життєспроможним можна, як видно, лише пізнавши, хто ти є, з якої далечі йдеш. Однак, розгублюючи пам’ять культури такими темпами, як то діється тепер, українці не те що скитів будуть мати за «невідомий народ», але самих себе, ніби не здогадуючись про те, чого доброго, потихеньку «переформатують» на орду байдужих чужинців.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
