Пригадуєте анекдот про Штірліца, який, учепившись за стіл, нахилився над розстеленою мапою – його рвало на “родіну”. Приправлені радіоактивним полонієм-210 сліди тягнуться від лондонського моргу з тілом підполковника-романіста, баталописця ФСБ до “Боїнгів-767” Британських авіаліній і далі, далі, в червонозоряну столицю, на “родіну”.
Не встиг Єґор Ґайдар, колишній виконувач обов’язків прем’єр-міністра Росії, розтулити рота, щоб презентувати в Дубліні свою романістику під назвою “Загибель імперії” – рвонуло просто на сцені, на зачудованих британських споживачів і споглядачів російських розвідувально-диверсійно-політологічно-економічних одкровень.
Знавці очікують іще розкішніших корчів-судом і художніх агоній репрезентантів російської політики з наближенням фатальної дати їхньої “тисячолітньої” демократії – апокаліптичних виборів наступника полковника Путіна.
Це така давня російська великосвітська звичка і традиція – згодовувати отруту один одному. Коли дослідили прах декількох спадкоємців, а особливо наступниць московського трону під час перепоховання в Новодєвічьєму монастирі, окиси важких металів сипалися з них, як із дрантивих мішків у забутому колгоспом складі отрутохімікатів.
Задля історичної справедливості зазначимо, що українську княжу династію перервали теж за допомогою отрути – 1340 року в Галичині помер, отруєний своїми боярами, останній легітимний спадкоємець цієї династії Юрій-Болеслав із Романовичів. Галицько-Волинське князівство припинило існування, а через шість із половиною століть те саме намірилися зробити із сучасним українським князівством, маю підозру, зовсім не свої “бояри”. Це не випадково, такий зовнішній стимул покликаний сприяти перетворенню огризка імперії на сучасне постколоніальне з переходом до постіндустріального суспільство з відповідною переорієнтацією міжкультурного діалогу з азійсько-візантійського вектора на західний. Там уже сусіди нібито не підсипають нічого один одному в баняки.
Кардинальною віхою в цій переорієнтації стало ухвалення Верховною Радою Закону про геноцид українського народу. Попри намагання парламентських попихачів азіатського сусіда затушувати саме родовий, племінний характер цього злочину, як і визначила його Женевська конвенція 1948 року, ухвалений документ увиразнив і підкреслив саме цю актуальну в зазначеному випадку ознаку. Це унікальний закон, який мають почати виконувати всі українці, він є чудовим засобом дехолуїзації нашого етносу. Холуїзація ж сталася головним чином саме внаслідок голодоморного екзистенційного приниження етносу, що позначилося й на самокваліфікації учасників подій, які вважали, що “здихали”, як тварини.
І от на цьому напівздохлому тілі народу повзають мімікруючі паразити, від яких треба очиститися. Інакше постгеноцидального одужання не буде. Оскільки геноцид українців організувала російська імперія, до складу якої входила колонія УРСР, яка зовсім не була ні “радянською”, ні “соціалістичною”, ні “республікою”, то й усіх провідників інтересів правонаступників імперського геноциду, що їх маскують сміховинними самоназвами неіснуючих партій та ідеологій “комунізму-соціалізму-регіоналізму”, а насправді вони є підривними елементами, спонсорованими сусідньою постімперією, – необхідно вичистити з урядових структур і парламенту, куди вони проникли обманним шляхом. Адже це не Президента дурили з його “універсалом”, а українську етнічну більшість, яка задля власної ідентичності, незалежності та владності обрала його як свого легітимного виразника, в тому числі й на міжнародній арені. Ми не обирали “козла”, якого “опускає” колишній і майбутній кримінальник, керований камерним інстинктом відтіснення слабшого співкамерника до “параші”; ніхто не дасть цим обмеженим учасникам саморозпаду влади двох років взаємного поборювання, підуть у небуття обоє. 15 мільйонів “кинутих”, яких піддають по суті новітньому геноциду та приниженню некомпетентні, бездарні, завернуті в минуле й неповноцінне постімперське сучасне владці, – це вибуховий матеріал. І знайдуться охочі детонувати його, як є охочі притиснути й “білорусизувати” його для майбутнього поглинання відомим традиційним кендюхом.
Випорснути на поверхню з постгеноцидальної торби можна не через провінційну тожсамість зі скрученою назад головою, а через реконструкцію самих носіїв колоніалізму. Через домінування над ними фізичне, а відтак і культурне. Це те, що підвело Ющенка – замість того, щоб примірятися разом із пінчуками до художніх руїн “Арсеналу”, треба було зорганізувати групи захоплення та брати читачів “Ахметової” ще теплими. Вдячний і спраглий розправи 15-мільйонний електорат, а за ним і весь світ лише поаплодував би таким художнім атракціям і перфоменсам. Але на перешкоді стала селюцька обмеженість колоніалізованого, невідчуття власного права домінувати та демонструвати цю домінацію, без чого влада неможлива. Потрібно формувати нову свідомість, яка підносилася б над колонізатором, висміювала та принижувала його міфологічну безпомічність і творчо-естетичну безплідність.
Натомість селюки дали вбогій “п’ятій колоні” ще шанс повтішатися своєю пародійною актуальністю. До речі, й сам Петро Симоненко відчуває цю навальність і педалює її у своїх парламентських ескападах, утилізуючи похнюплених націонал-демократів як матеріал своєї гри. Він робить українську політику несерйозною, постмодерно-релятивною. З ним не можна дискутувати, до нього та йому подібних разом із солодкою парою Мороз – Мартинюк треба застосовувати ігрові, іронічні, пародійно-двозначні форми. Адже як тремтів і зривався від непевності голос у Мороза, коли він закликав голосувати за підправлений ним закон про геноцид, так діти плачуть, забачивши батьківський труп, – з жалю до самого себе, від страху перед очевидністю власної смерті.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
