Через слабкість людської натури, притаманну навіть найсильнішим особистостям, ми схильні забувати зле та сподіватися лише на ліпше.
Інакше спільнота перетворилася б на збіговисько депресантів, які постійно нарікали б на каверзне життя й не дбали про те, щоб воно таки посунулося зі своїми підніжками.
Оптимізм, притаманний “синам людським”, аж ніяк не межує з легковажністю. У крайньому разі він перетворюється на межеву віху, якої слід принаймні прагнути, розбавляючи невтішні будні певним символом порятунку. Так було завжди, не варто гадати, що тільки комуністи спромоглися на геніальний винахід “світлого майбутнього”. Але їм удалося вульгаризувати ідеальні виміри блаженства чи нірвани до цілком реального відчуття ситості у шлунку та безкоштовних трамваїв. Спробуй-но бути дисидентом, вимагаючи свободи сьогодні, коли довкола тебе стогнуть гнані й голодні, спраглі тієї незбагненної волі бодай для своїх онуків.
Соціальна ілюзія комунізму не стала суто його надбанням. “Кляті буржуїни” цілком усвідомлено взяли в арсенал засобів для управління натовпом популізм своїх одвічних опонентів. Однак той, західний, я сказав би, демократичний взірець популізму, суттєво відрізняється від тоталітарного: реципієнт, якому адресовано гламурні картинки майбутнього, не зобов’язаний вірити їм, тим паче гарувати, наче кінь, над утіленням чергової забаганки чи фікції держави. Цей реципієнт із вільного світу є справді вільним у своєму виборі, навіть примхливо-перебірливим.
Біда посттоталітарних суспільств – у їхній перманентній несвободі. Це не дивно, бо коли конвоїри наказують в’язневі бігти назустріч волі, той закономірно озирається, передбачаючи постріли у спину. Або обирає надійніший варіант: взагалі відмовляється бігти...
Упродовж останніх декількох днів я мав тривалі дискусії з людьми, які намагаються щось змінити в цій ситуації. Якщо бажаєте, “змусити того в’язня” все-таки бігти: будь що буде. З одного боку, вони мають рацію: слід же нарешті розірвати зачароване коло остраху перед велетенською машиною держави, скористатися нехай наразі кволими, та все ж реальними можливостями оборони людських прав. З іншого – а хто візьме на себе відповідальність, якщо постріли все-таки пролунають? Тут – питання. Якщо ми говоримо про самодостатність громадянина, то він мав би самотужки вирішувати, що йому робити. Але коли йдеться про зовнішню інспірацію не надто рішучого обивателя на активні дії, то хто відважиться взяти на душу гріх за ймовірний сумний досвід? Адже тоді залишиться або переконувати жертву в тому, що вона немарно набила собі ґулі, бо це – урок; або захищати її від можливих несправедливих нагінок, ризикуючи власним комфортом; або байдуже вмити руки, як це роблять більшість політиків.
Звичайно, колись таки мусимо дійти висновку, що ніхто, жодна держава не опікуватиметься нашими приватними інтересами сумлінніше, ніж персонально ми. Може, доростаючи до громадянського суспільства, виробимо певні фундаментальні речі загальної ваги, які кожен беззастережно сприйматиме як кровно свої, як царину його життєво необхідних потреб, і таким чином згуртуємося в націю. Не політичну, бо це, зрештою, велика фікція, а націю власне інтересів, без яких неможливе нормальне існування.
“Не можна людину ззовні звільнювати більше, ніж вона здатна бути вільною всередині”, – писав Герцен. Але зробити їй щеплення від розчарувань, тим паче розчарувань після цілком необґрунтованих обіцянок, до снаги відповідальній еліті, яка чомусь наразі лише медитує над власними рефлексіями.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
