Не так тії вороженьки, як “добрії люди” Україну розпинають на захід, схід, полудень. А на очі напускають отруйного туману брехні й підступу через контрольовані Медведчуками, Пінчуком, Табачником, Ахметовим засобами масової інформації.
Аж так напустили тої брехні в душі й полуди на очі, що мільйони хрунів-перекинчиків у Донецьку, Луганську, Харкові, Сумах, Одесі, Севастополі та Львові цілком переконані, що Віктор Ющенко – фашист, Юлія Тимошенко – його повія, міжнародна терористка, корупціонерка, запроданка мільйонів Лазаренка й сексуальна рабиня “американського зятя і запроданця”, а “проффесор”–“хам” – справді професор, без двох “Ф”, та ще з кількома освітами, а не “ходками” у виправні заклади. Чув це на власні вуха в Києві й Луганську. Можна було б із цього посміятися разом із “Веселими яйцями”, але ж нашою державою – величезною країною, найбільшою в Європі – керує, значною мірою, криміналітет.
Багатьом із нас здається, що ми, прихильники відкритого, демократичного, вільного громадянського суспільства, над ними – силами темряви – вже здобули перемогу після помаранчевої революції, однак аж ніяк. До сьогодні не визнано героїв УПА, геноциду України, злочинів комунізму, Героями України Шухевича, Дашкевича, Бандеру й Коновальця, святим і праведним Андрея Шептицького, у храмах РПЦ в Україні й далі клянуть Івана Мазепу, закривають книжкові магазини, українські школи, далі гинуть шахтарі й національні підприємства, хлопці в армії та наші громадяни, заручники політико- енергетичного протистояння з Росією від вибухів і холоду, наша природа на суші й на морі від того ж таки протистояння, українські підприємства від рейдерської й інформаційної війни, наш добробут від інфляції, наша віра у справедливість від безкарності злочинців, яких і нині нагороджують як, наприклад, Ківалова.
Реальні важелі влади в Україні належать не українцям, а представникам позанаціонального конгломерату, здеградованого до повного пристосуванства і пристосованого до мімікрії під ідеї, кольори, моди й мови. Прізвища лише звучать часом по-українськи – Симоненко, Медведчук, Звягільський, Вітренко, Пінчук, Бойко і т.д.
Приналежність до нації – це суттєво, бо чомусь не лише в Україні олігархічні клани формують саме за родинними, національними, расовими й релігійними ознаками. Це суттєво ще й тому, що точиться боротьба навіть не ідеологій на політичному рівні, а боротьба менталітетів і світоглядних цінностей. Вона відбувається на всіх рівнях тонких і грубих матерій, на рівні навіть не душі, а духу. Якщо не усвідомимо цього й не озброїмося відповідною до часу, а саме інформаційною й езотеричною зброєю, і знову будемо, як Голіаф іти з дубенякою старих уявлень та технологій, “З мотикою на Сонце”, як озброєний технологічно ліпше миршавий Давид запустить маленьким камінцем-вірусом із пращі комп’ютерної мережі чи з нетрів генної інженерії, то “накриються” всі наші добрі наміри, мова, історія, традиції, культура, правда, справедливість.
У їхньому арсеналі вже не камінець із пращі. Лише сліпий і глухий не бачить, хто керує сьогодні в Україні та світі. Тому смішними видаються страхи, побоювання, закиди щирих і обдурених донеччан, та й східняків загалом, про керівництво “помаранчевих” з Америки. Було б смішно, якби не було сумно і страшно за майбутнє наших дітей, країни, генофонду такої гармонійної, мудрої і вродливої нації, як наша. Адже багато нас винищено геноцидами, війнами, еко- й цивілізаційними катастрофами, в нас так багато сліпих і глухих покручів. Їх більше там, де нижчий рівень освіти, поінформованості й духовності.
Нам не потрібно покладатися ні на Америку, ні на французів, ні на німців, хіба що як на ситуативних союзників, і то лише тоді, коли будемо сильним і незалежним партнером. У них свої проблеми, хоча Америка, як і Росія, любить пхати носа в чужі справи, тому що має комплекс неповновартості, підозріливості і, як усяка імперія, є колосом на глиняних ногах, свого роду Големом – велетнем без душі, хоча й Америка траскає з себе Цербера демократії, а Росія – богоносця.
Маємо ближчих нам за ментальністю й вартостями, надійніших сусідів, про яких говорили ще наші Кирило-Мефодіївці – Шевченко, Гулак, Куліш, Костомаров, – братство Тарасівців із Юрієм Липою, Драгоманов, Франко, Байрон: “Коли захистити не можеш свій край, борись за свободу сусіда”.
Вони першими простягнули руку солідарності на Майдан. Це грузини, литвини, поляки, латвійці, білоруси, ести, вірмени, татари. Там було менше французьких, німецьких, британських, американських, бельгійських, румунських, шведських, канадських прапорів, хоча були. Бачив навіть баскську зелено-білу орифламу на червонім і один російський триколор. По телевізору показали й біло-блакитний ізраїльський десь ген на горі вулиці Інститутської, однак показали його крупним планом. Та все ж другом і братом є той, хто прийшов першим і першим у біді подав руку.
Тепер про наш політикум, політичний бомонд, який чи не весь хоче сісти в одне перше крісло прем’єра, оскільки воно не раз спрацьовувало як катапульта в президенти. З одного боку, це найвища після найвищої влада – прем’єр (значить перший), з іншого, для чесної людини – це найбільша з можливих відповідальність і найвищий іспит совісті. То чому ж на політичному, парламентському й конституційному рівні не затвердити цю відповідальність аж до кари смерті чи довічного ув’язнення в разі зради або шкоди для національних інтересів. Не лише високі пільги, становище, гроші й маєтки мав би одержувати високий державний службовець, а й відповідати всім своїм майном і життям за розтрати особливо великих розмірів, за привласнення народного добра, за зневагу чи приниження духу й символів нації, як це сталося з Чаушеску, з Тіто, з Гусейном.
Єдиним, хто з повним правом міг претендувати на найвищі посади в Україні й міг понести цей тягар був В’ячеслав Чорновіл, в історичному аспекті – гетьман Павло Скоропадський. Обидва відповідальні, енергійні, харизматичні й далекоглядні особистості. Однак не сталося через незрілість нації і зраду.
Сьогодні Україна не дозріла й до Ющенка. Він не є кризовим президентом. Але кращого національного лідера з почуттям відповідальності за всіх у нас немає. На цю посаду претендував Олександр Мороз, який за помаранчевий місяць двічі зрадив соратників і домовленості, а на посаді балакуна, то й не злічити.
Колись сучасну історію України описуватиме якийсь “Дюма” і творитиме з неї свій політичний детектив, якщо взагалі комусь буде цікавою історія країни, політики якої роблять усе, щоб стягнути її на маргінес історії розвитку цивілізації. Але нас не влаштовує такий розвиток подій. Хочемо майбутнього, тому нещодавно знову зробили свій вибір на користь націотворчих сил. То чому ж такою невиразною, не масовою є наша реакція на втручання в наші справи інших держав, на їхні виразно недружні кроки, на розпродаж урядом Януковича, Азарова й Табачника наших земель, підприємств, духовних скарбів? Чому байдужа реакція громадськості на руйнівний непрофесіоналізм міністрів транспорту і зв’язку, науки й освіти, надзвичайних ситуацій? Чому безкарними залишаються ті, хто знущається над національними та державними символами? Чому не поставимо на місце дворушників у “помаранчевих” рядах? Тому що привчилися прощати владі хамство, навіть на місцевому рівні. Євтушенко писав: “Мы сами расплодили хамов наших!”, починаючи від ЖЕКів, комунального господарства і сфери обслуговування.
Як це спинити? Використовувати на повну силу чи не єдиний інструмент, який нам дала помаранчева революція, – відносну незалежність журналістів і право на свою думку. А вже з їхньою допомогою досягти очищення й незалежності судової гілки влади та силових структур. Президент дуже правильно робить, що намагається підпорядкувати інституту Президента внутрішні війська.
Так, на третю річницю Революції Свідомості нас розчарувало багато з помаранчевої команди, маємо за що дорікнути і йому, але, поклавши руку на серце, скажімо собі, чи зрадив Ющенко ідеї Майдану – ідеї націотворення й демократії? Для мене – ні. Лише вважаю, що спочатку треба творити націю – її освіту, інформаційне поле, духовність, а вже на цій базі – матеріальний добробут і демократію. Ющенко ж почав із “тотальної” демократизації, не нейтралізувавши основних душителів демократії, не вбезпечивши українців від економічних утисків і нашого національного приниження. Він не розставив чітко державотворчих пріоритетів, на які найперше треба було виділити державні кошти, – з одного боку, на розвиток освіти, науки і культури, з іншого – на очищення й розвиток національних силових структур із рішучою підтримкою патріотичних сил та запропонованих ними інструментів люстрації, зменшення податкового тиску на культурні установи і книговидання, жорсткого дотримання пріоритету української мови. На жаль, стабільність у нашій державі сьогодні підтримує не мудра політика державних мужів, а економічні взаємозв’язки бізнесів політичних “еліт” України всіх кольорів. Про це якнайкраще свідчить щораз стрімкіше розшарування суспільства на бідних і багатих. Причому створюють усі умови для знищення середнього класу, передусім через економічний монопольний і податковий тиск і через бандитські рейдерські напади, яких, схоже, крім журналістів і пограбованих, ніхто не помічає.
Найактивнішою фігуранткою політичних герців, яка формально не зраджувала “помаранчевих” ідей і своєї команди впродовж усього часу є Юлія Тимошенко. Вона лише влітку цього року показала свій норов і випустила кігті щодо НУ-НС. І хоча “залізна Юля”, попри відкритість, прозорість і чіткість своєї політики, заяв, прагнень і вчинків, залишається для значної частини мислячих українців “темною конячкою”, іншого логічного кроку, крім сформувати нарешті міцну, рішучу, але й обережну помаранчеву коаліцію з підтримкою її кандидатури на посаду прем’єра, просто немає. Бо хто ще, як не вона, усуне з уряду чи не найбільших руйнівників Української духовності й економіки – міністрів Азарова, Табачника, Шуфрича, Ніколаєнка, Рудьковського, які є стихійним лихом для нашої держави. На жаль, альтернативи сьогодні не маємо. Сподіваюся, скріпивши серце, розуміє це й Президент. А парламентські правдолюби з окремою думкою повинні пригадати, що прийшли на ці високі зарплати завдяки нам, кому щиро обіцяли створити міцну демократичну коаліцію.
Але чому це я, доведений до межі жебрацького стану, що почуваюся ірокезом, ізгоєм на своїй землі, істотою, яка щоб мислити має докладати великих зусиль, щоб вижити і зберегти щось подібне на ідеали, етику, совість, маю думати про політиків і за політиків, якого б кольору вони не були? Це все пани, які мають нас за рабів, а між собою гризуться не “за шмат гнилої ковбаси”, а за наші душі “і мертвих, і живих, і ненароджених”. А те, що ми стільки років даємо їм робити це, підтверджує, що українці – лише “мертві душі”, голоси, електорат.
На завершення – для мене патріотом України, а отже, моїм ближнім, другом і братом є той, хто робить Україну українською, тобто сповідує ту саму мораль, а не руйнує мій предковічний менталітет, незалежно до партії якого кольору належить.
Вітаю хлопців, що створили і підтримують цей плортал! Я давно був би його учасником, якби знав, щзо він є - потрапив на нього цілком випадково, навіть не розумію, як. Що треба робити для його популяризації? Мені здається, один із шляхів - роздавати візитки з його адресою на зїздах і конференціях патріотичних партій, які проходять в столиці.
Відповідь адмністратора: Вітаємо і ми шановного нашого дописувача!<br /><br />Дякуємо за Вашу активність і поради!<br />Хочемо Вас повідомити, що стати учасником нашого проекту ніколи не пізно. У разі Вашого бажання будь-яким чином взяти участь у роботі порталу просимо писати на нашу електронну адресу (форма листуванна на http://www.vox.com.ua/mailadmin), або ICQ 280600984.<br /><br />Також пропонуємо прочитати наше звернення (http://www.vox.com.ua/data/2007/12/17/uvaga-zvernennya-administratsii-portalu-ukraintsya.html)<br /><br />Будемо раді спілкуванню.<br /><br />На все добре
Шановний пане Волощак.Цілком і повністю з Вами погоджуюсь , дякую за статтю патріотичного характеру.Та давайте ми спробуємо самі вистрелити зтієї пращі , та тихенько , камінець за камінцем будемо руйнувати та розхитувати оту систему.Вже , зрештою , є багато однодумців (маю на увазі таких , що поділяють Ваші погляди ) .Давайте не просто виливати біль , а щось робити .Як бачимо , створення україномовних та патріотично орієнтованих сайтів стає щоразу більше.То ж спробуємо фактами,історією , публікаціями- донести до всього українсього народу правду , виховуючи в українцях почуття національної та , зрештою, просто людської гідності.
Пане Ю. Волощак . Вы правыльно змалювалы ситуацию. Що нам робыты? Простым украинцям . Треба выходыты знову на майдан. И пидтрыматы проукраиськи сылы. Треба выходыты на вулыци и боротыся треба заклыкаты до боротьбы. Пид лежачый каминь вода не тече. Де национальни ватажкы ? Яки можуть и бажають це зробыты. Мы украинци багато плачем и мало робым для НАШОИ СВОБОДЫ.Прыклад сьогоденный , водии Италии добылысь вид уряду для себе полегшень. Досыть анализуваты и копырсатыся у соби . Треба уже робыты ришучи крокы. Ци крокы згуртують нацию.Де пасионарна людына яка хоче добра Украини? "Дух, що тило рве до бою за свободу щастя й долю. Вин жывый ще не вмер. "Дайте заклык и мы повстанем. Мы докажем ,що не всих щырых украинцив выморылы голодом и повыбалы в вийнах не за Украину,вбылы голодом и холодом в Магаданах. Мы готови , але щось нихто не шевелыться наверно бояться якбы не нарушыть гомосексуальни цинности Заходу. Владу здобувають в боротьби .
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Аж так напустили тої брехні в душі й полуди на очі, що мільйони хрунів-перекинчиків у Донецьку, Луганську, Харкові, Сумах, Одесі, Севастополі та Львові цілком переконані, що Віктор Ющенко – фашист, Юлія Тимошенко – його повія, міжнародна терористка, корупціонерка, запроданка мільйонів Лазаренка й сексуальна рабиня “американського зятя і запроданця”, а “проффесор”–“хам” – справді професор, без двох “Ф”, та ще з кількома освітами, а не “ходками” у виправні заклади. Чув це на власні вуха в Києві й Луганську. Можна було б із цього посміятися разом із “Веселими яйцями”, але ж нашою державою – величезною країною, найбільшою в Європі – керує, значною мірою, криміналітет.