Я давно помітив асиметрію у, здавалося б, симетричній ситуації: коли україномовний українець не хоче переходити на російську, це називається «націоналізм», коли ж російськомовний українець не хоче переходити на українську, це називається «защита прав русско-язычного населення». До такої аберації можна було б якось призвичаїтися, сприймаючи її як звичну обставину ландшафту, аж доки днями одна поважна пані на одному поважному ресурсі не розмістила статтю «Звичайний нацизм?» (http://pravda.com.ua/news/2008/2/4/70937.htm). А щоби комусь не здалося, що різниця між словами «націоналізм» та «нацизм» суто лінгвістична, почала матеріал цитатою з Адольфа Гітлера.
Привід, звісно, — роз'яснення Конституційного Суду щодо обов'язкового дублювання іноземних фільмів українською мовою. Аргументи, звісно, — захист прав і свобод громадян. Ситуація певною мірою комічна. Вона нагадує відомий фрагмент із Корнєя Чуковского: «Дівчинко, чому ти плачеш?» «А я не тобі, я бабусі плачу». Плакати Верховній Раді, яка мала б, але так і не спромоглася прийняти сучасний закон про державну мову, наразі немає сенсу: депутати наші також плачуть. Вони плачуть у своїх баталіях і погоджувальних радах, а ми живемо за «Законом про мови в УРСР» зразка 1989 року.
Можна було б сприймати згадану публікацію як індивідуальну жіночу істерику, а можна — як симптом чергового загострення хвороби, спричиненої, з одного боку, передвиборчими провокаціями (особисто я б наполягав саме на цьому слові) щодо офіційного статусу російської мови, з іншого — послідовною непослідовністю, лицемірством, боягузством і, врешті-решт, байдужістю.
Я закликаю моїх російськомовних співвітчизників на хвилинку уявити себе на місці пересічного україномовного українця. Про його права хтось згадує? Про його почуття, психологічний комфорт, культурні потреби хтось подбав — реально, а не декларативно, не на папері?
Формально: в Києві закривають російські школи. Справді, якщо подумати, жах. Для багатьох киян, очевидно, російська мова — рідна, Київ є осередком російської, російськомовної культури: Булгаков, Ахматова, Паустовскій походять звідси. Фактично: я опитав геть усіх своїх знайомих, у яких є діти шкільного віку. У жодній із «українських» шкіл, ліцеїв та коледжів, які відвідують їхні діти, навчання не ведеться виключно українською. Зазвичай, окрім курсів української мови та літератури, подекуди історії, більшість предметів викладають російською — і всіх усе влаштовує...
Формально: Національна рада з питань телебачення і радіомовлення впровадила квоти для українського продукту в ефірі. Маються на увазі як країна-виробник, так і мова програми. Фактично: квоти обходять дуже просто — шляхом залучення до копродукції якоїсь вітчизняної компанії та субтитрування дрібнесенькими літерами. У результаті прайм-тайм усіх без винятку каналів першого та другого ешелонів зайнятий російськими серіалами із сором'язливим вкрапленням новин (до речі, теж не завжди українською), документалістики та ток-шоу.
Формально: держава в особі Держтелерадіо фінансує програму «Українська книга» й приписує собі всі здобутки галузі (зростання обсягів на 26%, накладів - на 13% за минулий рік). Фактично: темпи зростання «з нуля» можуть гіпнотизувати хіба що невтаємничених, згаданою програмою профінансовано аж 135 назв (!), у той час як асортимент типового книжкового супермаркету складається з десятків тисяч як мотлоху, так і першокласних російських видань, а в кутку сором'язливо, «задля годиться», стоїть поличка з вітчизняною продукцією.
Українець відчуває, що з нього знущаються. Це нормально? Ми цього прагнемо?
Час назвати кішку кішкою. Передусім визнати, що українська мова потрібна не «купці національно стурбованих вихідців із трьох західних областей», як стверджують окремі високочолі віце-прем'єри, а всій українській нації — усім без винятку етнічним українцям, росіянам, євреям, полякам, білорусам, молдаванам, грекам і татарам. Нагадаю: перепис початку 1960-х років зафіксував 90% україномовних громадян УРСР, і динаміка зменшення за останні півстоліття тих, хто послуговуються в побуті рідною мовою, мала б сприйматися як національна катастрофа в будь-якій країні. І чесно, вголос сказати: Україні потрібно те, що скрізь у світі називається позитивною дискримінацією (affirmative discrimination) як відповідь на: а) історичні політико-культурні викривлення, б) потужну і якісну культурну ринкову експансію з-за кордону. Написавши ці вирішальні слова, я перервуся на тиждень. По-перше, на шпальті більше нема місця. По-друге, почекаю відгуків.
Юрій Макаров, Український тиждень №7 (14), 15-21 лютого 2008
Нема толкової концепції і прямих відповідальних за процес відродження української мови.
Президент з прем’єром з’ясовують стосунки замість того, щоб разом вирішувати всі проблемні питання. Зокрема про мову.
Але ящо цю проблему вирішувати так, як проблему визнання УПА чи вступ до НАТО, то не думаю, що буде щось толкове.
Остання фраза ,яку кажу всім друзям та знайомим останнім часом: і що?
-- Говорили,балакали,сіли та й заплакали.
Ви всі самі винні в тому,що коїться навколо. Поодинокі розмови на форумах та сайтах лише формують упереджене ставлення до тієї чи іншої проблеми,- чимось нагадує розмову бабусь біля під'їздів: ефективно,дешево та сердито.
Проблема російськомовних міст України полягає в тому ,що більшість їхніх громадян не вважає себе українцями. Відчути себе громадянином можна тоді , коли не тільки ти робиш щось для Держави ,а коли Держава робить щось для тебе. Стратегія ж нашої країни у її активному руйнуванні( я про стратегію) і відсутності . Простіше - курсу партії немає!!!
Я – студент. У нашому вузі нав’язується українська. Але якби то була грамотна українська, а допоки я краще за всіх своїх викладачів розмовляю українською. Факт - повна відсутність технічної та будь-якої літератури українською. Мені запропонували писати роботу-доповідь на тему « про «здобутки» штучного «збагачення» української мови» ,але я відмовився бо не хочу вихваляти ідіотизм тої самої «купки національно стурбованих вихідців із трьох західних областей». Доходить до абсурду : банальний приклад літеру «ф» на «хв» чи «т» змінюють. Наслідок – народ в штики,викладачі в штики. У мене в дипломі що буде написано?- «інженер-хвізик», чи «інженер-тізик»? Я вас питаю ,ковалки патріотів, прихильники повної і тотальної українізації (може ваша відповідь,- за те ,ми будемо відрізнятися від «клятих москалів»?).
На заяви, що нам потрібно побільше українців у Верховній Раді,то я вам скажу досить , вистачає у нас йолопів у вишиванках. Бігають і так само нічого не роблять.
Тов. Сталін ,свого часу казав «…хватит, награлись уже в государство и правительство, пора кончать…», тому я пропоную вам ідею соціальної держави,де працюють заводи і всі живуть хоча б на можливому рівні,а потім вже і за мову можна взятися.
Об'єктом «демонстрації» волі мас –є організація . Об'єднуйтесь і робіть щось. Бог вам в поміч,звичайно,але проти вашої ж безграмотності я особисто боротимусь і буду підтримувати тих,російськомовних українців.
Дуже мала кількість населення України на початку 20-го століття підтримувала владу, що виражала проукраїнську позицію : Центральна Рада,Генеральний секретаріат, Директорія УНР. На думку більшості істориків це було викликано непослідовністю політики впроваджуваної в країні і,як наслідок,відбувся повний її крах. Простіше - українці не хотіли боротися за вишиванку і мову калинову,їм потрібні були засоби для життя. Ідентична ситуація зараз. Пошукайте варіанти розв’язку проблеми в історії. Istoria- est magistra vitae.
P.S: всім давно відомо ,що питання мови стало об'єктом маніпуляції (як політичної ,так і будь-якої іншої) , то я оце собі думаю,а може дядечко Юра хоче заробити собі політичного чи особистого капіталу. Всі файно розмовляють про українську мову ,що ховайся в жито, але «…ви так довго шукали вогню,а видно лиш дим…»-- Океан Ельзи.
Дякую за цікаву та актуальну статтю. Для мене, мешканця російськомовного міста, взагалі, як бальзам на душу подібні статті та відгуки на них - трохи легше від того, що утиски української мови турбують не тільки "купку ... з трьох західних областей".
Згідна з Влодом - ми занадно мякотілі, або спрацювала "селекція" - всіх українських "бійців" колись вислали на Сибір. Лишилася більшість "кому всьо равно"...
Було б добре, щоб тепер всіх російськомовних вислали до Сибіру - там ніхто їх утискати відносно мови не буде.
На жаль - при владі "інтернаціоналісти" й залишилися. Що робити? Таки треба просувати закон відносно однієї державної мови і про якнайскоріше його виконання. Якщо хтось проти - значить він порушує закон і підлягає висилці або в тюрмук за порушення.
Автор порушив дуже болючу тему. Вражає цинізм пятої колони: скрізь волають про утиски російської мови, коли становще зовсім протилежне. Зараз готується новий проект Конституції. Дуже було б слушно запровадити двопалатну Верховну Раду, щоб одна палата була такою, як є зараз, а в другу обирати виключно українців за походженням, бо "інтернаціоналісти" нас ніколи захищати не будуть.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Я давно помітив асиметрію у, здавалося б, симетричній ситуації: коли україномовний українець не хоче переходити на російську, це називається «націоналізм», коли ж російськомовний українець не хоче переходити на українську, це називається «защита прав русско-язычного населення». До такої аберації можна було б якось призвичаїтися, сприймаючи її як звичну обставину ландшафту, аж доки днями одна поважна пані на одному поважному ресурсі не розмістила статтю «Звичайний нацизм?» (