Над значенням цього вислову мало хто задумувався. Але якщо уважно вивчати українські звичаї, то цей сюжет стосується призабутого минулого та народних звичаїв, що були витіснені російськими. Неймовірно, але факт, що дівчат в Україні ще 300 років тому майже не сватали, а все було навпаки. Звичаї з гарбузами та іншими атрибутами з’явилися вже пізніше, коли над нашими споконвічними звичаями почали домінувати чужинські, пізніше завезені до нас з півночі.
І це ніяка не вигадка, бо є письмові джерела, що можуть підтвердити це. Звичайно паралельно можливо існував і інший метод сватовства та залицяння, пізніше за українськими демократичними звичаями доповнений врученням гарбуза. Це свідчило про високе становище жінки в українському суспільстві.
Звернувшись до історичних джерел, якими є, наприклад, праця французького мандрівника та історика XVIII століття Жана-Бенуа Шерера «Літопис Малоросії або історія козаків-запорожців та козаків України або Малоросії». В цій праці, з великим здивуванням, серед інших звичаїв виділяє той, що його щиро здивував. В тексті про жіноче сватовство говориться: «Коли малоросійська дівчина кохає хлопця, вона йде до його батьків і, заходячи до хати, каже їм: «Помагай Бог». Це вітання, яке завжди промовляють, прийшовши до кого-небудь. Потім вона сідає і звертається до свого коханого з такими словами: «Іване, Федоре, або якесь інше ім’я, одержане при хрещенні, доброта, написана на твоєму обличчі, запевняє мене, що ти будеш керувати своєю жінкою і любити її, а твоя доброчесність дає мені надію, що ти будеш добрим господарем. Знаючи твої достоїнства, я вирішила прийти, щоб смиренно просити тебе узяти мене за жінку». Після цього вона так само звертається до батька та матері хлопця, настійно прохаючи їх погодитися на шлюб. Якщо їй відмовляють або відкладатимуть рішення, вона відповість, що не вийде з хати доти, доки не одружиться з предметом свого кохання.»
Наведений фрагмент з згаданого джерела відкриває нам очі на походження виразу: «Чого сидиш, як засватаний?», що по суті розкриває стан оторопіння та зустрічі з несподіваною або небажаною обставиною. Говорячи цей вираз сотні років, нині з наших сучасників мало хто здогадувався про його походження та про існування забутого жіночого сватовства.
Далі слід, мабуть, звернути увагу на деякі цікаві моменти перебігу подій, покликаних оприлюдненням жіночого вибору судженого. У разі відмови дівчині або її можливості, траплялося, що вона, попередивши про свої дії, на одну - дві доби, а бувало і кілька тижнів залишалася у хаті обраного нею судженого. Метою дій було одне – добитися свого, тобто згоди нареченого і батьків на шлюб. Бувало ,що в такій ситуації батьки починали умовляти і переконувати свого сина дати згоду. Іноді зворушений наполегливістю дівчини, парубок, після часом нелегких роздумів та коливань, схилявся до думки про одруження. Ж-Б Шерер про цей перебіг подій пише: «Таким чином українські селянки добиваються бажаного, якщо виляють трохи твердості. Вони зовсім не бояться, що їх виженуть з хати їхнього коханого. Батьки не наважаться на це, бо переконані, що накличуть на себе гнів божий та всілякі нещастя. До того ж це означало б завдати тяжкої образи родині дівчини». В останній фразі чітко простежується висока моральність тодішнього українського суспільства, набожність та шана до споконвічних звичаїв, що діяли в ті часи на рівні хоча і неписаного, але права. А ще все зафіксоване тоді французьким істориком, говорить про високе становище жінки в українському суспільстві, яке вже пережило багато загарбань і лихоліть, але вистояло та зберегло високу національну та релігійну суспільну ідентичність та мораль українців. А ще з цього можна зрозуміти, що насправді ми «дикими» не були. Ми були в багатьох питаннях взірцем для Європи, яка і досі до нас приглядається.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Над значенням цього вислову мало хто задумувався. Але якщо уважно вивчати українські звичаї, то цей сюжет стосується призабутого минулого та народних звичаїв, що були витіснені російськими. Неймовірно, але факт, що дівчат в Україні ще 300 років тому майже не сватали, а все було навпаки. Звичаї з гарбузами та іншими атрибутами з’явилися вже пізніше, коли над нашими споконвічними звичаями почали домінувати чужинські, пізніше завезені до нас з півночі.