Колись загальновідомим гаслом був вислів «Книга – найкращий друг». І так було насправді – читали в нас майже всі. Що відбувається нині, ми добре знаємо: головною «книжкою» став руйнівний «телеящик».
А той, хто хоче вберегти душу, знайти щирого друга-порадника, намагається потрапити до цитаделі знань і духовності, найцікавіших подорожей і пригод у вигляді акуратно нарізаного і скріпленого стоса паперу під обкладинкою.
Цікаво, а як складається ситуація навколо книг і письменників за «бугром», як взаємодіють між собою літератури різних країн, чи потрапляють до нас гідні художні переклади?
Відповіді на деякі запитання я отримав, спілкуючись з головою Спілки польських літераторів Мареком Вавжкевичем і видавцем з Варшави Адамом Маршалеком.
Додам, що Марек Вавжкевич має в Польщі репутацію живого класика. Поет, перекладач, публіцист, радіожурналіст. Народився 1937 року у Варшаві. Навчався на філологічно-філософському факультеті Лодзького університету. Дебютував 1957 року, редагував багато культурологічно-літературних журналів, зокрема «Нове слово», «Поезія». Видав понад 30 книг віршів, повістей, есе, перекладів. Лауреат багатьох літературних конкурсів.
Адам Маршалек є власником п'ятьох видавництв у Польщі й одного (спільного) у Китаї.
Польську делегацію супроводжував Сергій Борщевський – перекладач, поет, завідуючий відділом міжнародних зв'язків Національної Спілки письменників України.
– Чим Ви поясните величезну паузу у взаєминах двох літератур – української й польської, коли фактично були втрачені всі контакти?
Марек Вавжкевич: – Кардинальні політичні зміни, які відбулися у вас й у нас, помітно вплинули на ставлення до культури: вона відійшла кудись убік, перестала бути такою важливою, як колись. «Провалилися» і літературні контакти, хоча б тому, що дуже ускладнилося становище письменницьких спілок. До речі, у нас дещо різні системи: Національна спілка письменників України дотується з державного бюджету, а ми не одержуємо ні копійки, є бідною організацією, до того ж письменницька спілка в Польщі розпалася на дві організації. Економічно-політичні пертурбації призвели до того, що порушилися контакти не тільки з Україною, стали набагато біднішими міжнародні зв'язки польських письменників у цілому. Тепер ми намагаємося їх відродити, і нам це досить добре вдається.
Україна завжди була в центрі наших інтересів, вона подарувала Польщі більше видатних письменників, ніж будь-яка інша країна, наприклад, поета Юліуша Словацького, прозаїка Джозефа Конрада, фантаста-філософа Станіслава Лема. В Україні народився великий польський поет і прозаїк Ярослав Івашкевич, другого березня ми відзначили 28-мі роковини від дня його смерті, був організований вечір у садибі письменника в Стависько з нагоди видання першого тому «Щоденників» (вони охоплюють період 1911–1955 років, причому до 1918-го, тобто 24 роки, Івашкевич жив в Україні,). Так що ми люди близькі, інтерес до української літератури, культури в нас завжди був жвавий.
Однак ми в нашому знанні української поезії застрягли, зупинилися на класиках сучасної літератури – Івані Драчеві, Романі Лубківському, Ліні Костенко, Борисі Олійнику... А є нові цікаві імена, і ми хочемо до польських читачів їх донести.
З головою Національної Спілки письменників України Володимиром Яворівським ми домовилися, що видаватимемо щороку по чотири-п'ять книжок українських і польських авторів у Польщі й Україні. Спілки вибиратимуть кандидатури.
Адам Маршалек: – Окремим проектом має стати відображення поглядів українців на Польщу і поглядів поляків на Україну, вже є досвід подібного видання, здійснили його історики, а тепер ідеться про те, щоб висловилися митці.
Дуже важливо, щоб спільні проекти набували широкого розголосу, ми сподіваємося на співпрацю з польським посольством в Україні й з українським у Польщі на підтримку майбутніх видань.
Корисно було б влаштовувати виставки-продажі мистецьких творів у приміщеннях наших спілок у Варшаві і Києві, або, коли налагодяться обміни спілчанськими делегаціями, влаштовувати творчі вечори їхніх учасників.
Можна підготувати видання двома мовами, скажімо, історію Спілки письменників України. Чом би не пересилати – є певний досвід з американцями та китайцями – певні видання, для того, щоб використати їх згодом. Адже ті видавництва, які я очолюю, заразом видають чотириста тридцять найменувань книг і 12 часописів щороку, тобто в середньому за робочий день виходить дві книжки.
Сергій Борщевський: – Делегація Національної Спілки письменників України за ініціативи польської сторони у грудні 2007 року побувала у Кошаліні й у Білому Борі, де відбувся польсько-український літературний семінар. Українську делегацію очолював секретар ради Спілки письменників України Анатолій Крим. Була підписана угода про співробітництво між двома письменницькими Спілками, що стало, власне, першим кроком по відновленню перерваних контактів.
Учасниками семінару підготовили реферати з різних аспектів: поляки дізнавались, що відбувається у нас у літературі, ми – у них. Відбулось чимало цікавих зустрічей, нам пощастило побувати на творчому вечорі класика польського шансону Ришарда Улицького (автора "Кольорових ярмарків"). День провели в Білому Борі на території українського ліцею, у якому вчаться діти вихідців з України. Нам було дуже приємно побачити на під'їзді до ліцею три прапори – український, польський і Європейського союзу, ми мимоволі відзначили, що тут українці живуть у вільній Європі, решті треба за ними підтягуватися.
Дуже цікавою стала зустріч з класиком польської літератури Збігнєвом Доміно, який в Україні перекладався неодноразово, нагороджений орденом Ярослава Мудрого. Ми подивилися в очі одні одним й зрозуміли, що далі будемо нерозривно разом.
– Пан Марек, скільки приблизно літераторів налічується в Спілці, яку Ви очолюєте, і скільки – в альтернативній? Хто є її головою?
М. Вавжкевич: – Очолювана мною Спілка польських літераторів була заснована Стефаном Жеромським у 1922 році. Нині в ній налічується 1380 членів у 23-х відділеннях по всій Польщі: найбільше їх, природно, у Варшаві – 318 письменників; найменше – у Плоцьку (чотирнадцять), причому серед них є три священики й одна черниця, тобто відділення дуже сильне духовно.
Товариство польських письменників, організоване в 1991 році, об'єднує у восьми відділеннях 800 членів, голова – прозаїк і драматург Януш Красінський.
Ми базуємося в одному Будинку літератури біля Замкової площі (Варшава), у великій залі відбуваються всі заходи, у розпорядженні Товариства польських письменників – вівторок, ми влаштовуємо презентації нових книжок, ювілейні вечори тощо щосереди. У цьому ж будинку квартирує ще одна організація – польський Пен-клуб. Усі ми разом створили фонд, котрий керує нашим майном – Будинком літератури і будинками творчості – «Асторія» в Закопане й «Опори» за двадцять п'ять кілометрів від Варшави.
За рахунок чого ми живемо? Здаємо в оренду приміщення під ресторан, маємо готель на 35 місць. Становище у двох спілок тотожне, ми однаково бідні, одержуємо гроші від держави тільки на деякі великі заходи, головний серед них – фестиваль «Варшавська поетична осінь», цього року він запланований на 9–14 жовтня. До нас приїздять поети з усієї Польщі, буває до сорока іноземних гостей. У Київ ми привезли запрошення для трьох українських поетів. Сподіваємося, що в наступному році почесним гостем нашого фестивалю буде українська поезія, цього року – китайська, раніше були російська, литовська, іспанська, фінська.
Польська сторона делегує письменників на Шевченківські дні, які відбудуться у травні в Дніпропетровську. У форматі чотирьох творчих спілок – литовської, польської, української й білоруської – відбудеться 2–6 червня фестиваль в Друскінінкаї (Литва), кожна країна делегує по п'ять поетів, перекладача і композитора.
– Які журнали і газети видає Спілка літераторів Польщі?
М. Вавжкевич: – У нашої Спілки, на жаль, ніколи не було власного видавництва, газети чи журналу, але її члени очолювали літературні щотижневики, щомісячники або працювали у видавництвах.
Накладом 1200 примірників виходить журнал «Творчість», очолюваний перекладачем Богданом Задурою. Журнал «Світова література» має тираж 1500 примірників (колись – сорок тисяч). Я був останнім головним редактором журналу «Поезія» з накладом 15000 примірників, які реально продавалися. Іноді ми видавали спеціальні номери, наприклад, з поезією Галчинського, тоді тираж сягав 50000 примірників. Тепер зрідка виходить журнальчик «Поезія сьогодні», який, чесно кажучи, я не дуже полюбляю. На жаль, у нас немає хороших літературних тижневиків, які були б провідниками польської традиції.
С. Борщевський: – В Україні виходять два базових видання: газета Національної Спілки письменників України – “Літературна Україна” і видання товариства “Просвіта» – “Слово Просвіти”, обидва з давніми традиціями.
– Якою мірою українська література відома в Польщі, а польська – в Україні?
М. Вавжкевич: – Особливо похватилися нема чим. Поки що. Перед нашими письменницькими спілками стоїть дуже важливе завдання – виховати нове покоління перекладачів. Стара гвардія перекладачів української літератури в Польщі не стежить за літературним життям, відстає від нових віянь, заглиблюється в історію літератури, відходить за межу вічності. Тому виникла ідея, щоб уже цього року з Польщі до України приїхали двоє молодих письменників, які б взялися до художніх перекладів. Відділ україністики Варшавського університету готує фахівців, але через недостатній інтерес до української літератури в Польщі, небажання видавців видавати українську книжку, випускники-україністи йдуть у бізнес, у дипломатію. Напевно, так відбувається і в Україні. Необхідно сколихнути цікавість до наших літератур, створити умови, щоб молоді люди плідно працювали в царині художнього перекладу, тим паче, що українські і польські письменники не скупі на справжні шедеври.
С.Борщевський: – З Мареком не можна не погодитися. Я, приміром, випускник відділення перекладачів Київського університету 1969 року. На нашому курсі було сто випускників, літературним перекладачем я став один. Тому йдеться про те, щоб за спілчанськими рекомендаціями молоді літератори, які з цієї дороги не зійдуть, перекладали українську літературу в Польщі і польську – в Україні. Ця справа, дійсно, вимагає омолодження, класики-перекладачі поступово ідуть з життя, недавно нас залишив відомий полоніст Станіслав Савків, котрий серед іншого чудово переклав роман Збігнєва Доміно “Сибіріада польська”. ВНЗ практично не готують літературних перекладачів, тому Спілки повинні одна одній допомагати в цій справі.
Перед нами стоїть ще одне завдання: дзеркало не повинне бути кривим. Треба, щоб у Польщі й Україні наші літератури сприймали адекватно, поки що знають два-три імені маститих письменників плюс кілька випадкових прізвищ (зазвичай спрацьовує випадок: хтось когось зустрів, дав книгу, щось переклали...). Ми за те, щоб був нормальний об'єктивний літературний процес, за те, щоб відкривати нових авторів, не замикатися на якійсь обоймі імен.
Видавати взаємно по 4-5 книжок на рік, звісно, мало, з другого боку, не можна осягнути неосяжне, але треба прагнути до максимальної об'єктивності – видавати кращих поетів різних поколінь з компетентними передмовами. Надзвичайно важливо, щоби у читачів складалося правильне уявлення про наші літератури.
– На імена яких польських письменників порадите орієнтуватися українському читачеві?
М. Вавжкевич: – По-перше, відзначу, що в Україні добре відомі імена польських лауреатів нобелівської премії Чеслава Мілоша і Віслави Шимборської, чимало перекладено творів Тадеуша Ружевича (торік йому виповнилося 85 років), Ярослава Івашкевича, Збігнєва Герберта. Щодо теперішньої польської прози, то я не в захваті від наймодніших у нас імен, це переважно письменниці, такі як Мануела Гретковська. А от Веслава Мищлівські вважаю найкращим польським прозаїком, він вдруге одержав головну польську літературну премію «Ніка», цього разу за роман «Трактат про лущення квасолі». Чудово пише прозаїк Юліан Кавалек.
Рекомендую декількох сильних поетів мого покоління: Кшиштофа Гонсьоровського, Єжи Гужанського, Збігнєва Єжину, Войцеха Кавіньського, Тадеуша Кійонку, Романа Сливоняка, Лєшека Жулинського, Анджея Вашкевича. Є хвиля молодих поетів, які вдають, ніби до них нікого не було, начебто з них починається справжня література, та це завжди так було, я їх поважаю, вони здібні, талановиті, розумні, знають, як робити літературу. А те, що нас не поважають, це можна пережити.
На мою думку, польська культура завжди була літературна, а не музична чи образотворча, а в літературі найпотужніший сегмент – поезія, це великі поети польського бароко – Кохановський, Міцкевич, Словацький плюс український шар у польській поезії (поети, що народилися в Україні). Дотепер поезія, а не проза чи драматургія є найдужчим крилом у польській літературі. Недарма з двадцяти трьох відділень Спілки літераторів Польщі сімнадцять очолюють поети, напевно, тому, що вони більш організовані і працьовиті.
– Нині спостерігається тенденція до синтезу мистецтв. Українські поети дедалі частіше запрошують на свої презентації музикантів, художників, танцюристів. Чи реалізуються подібні проекти в Польщі?
М. Вавжкевич: – Під час одного з фестивалів «Варшавська поетична осінь» ми вдалися до експерименту. Заздалегідь підібрали вірші сучасних поетів і передали в Спілку польських художників. Потім влаштували виставку, де були представлені рукопис вірша, написаний рукою поета, і картина, що виникла за мотивами цього твору, усього сорок вісім «двійників». Вийшло дуже цікаво, але тільки двоє поетів погодилися із зображеним на полотнах, решта уявляла все зовсім інакше.
«Варшавську поетичну осінь» намагаємося перетворювати на фестиваль мистецтв, для нас це дуже важливо і корисно. Іноді мені здається, що ми знову повертаємося до часів, коли література ще не записувалася на папір: біля багаття збирались люди і виступали народні оповідачі казок і билин. Дійсно, поетичні книжки виходять рідко (накладом лишень 500–700 примірників). Літературної преси немає. Як дійти до читача? Отож я за синтез мистецтв.
Під час фестивалів влаштовуємо близько двохсот авторських зустрічей, ідемо в школи Варшави і Мазовії, проводимо поетичні уроки. Іноземні поети відвідують ліцеї з розширеним вивченням мови, скажімо, іспанської, французької, німецької, єврейської. І поетам комфортніше, і дітям корисніше. Щороку до нас приїжджає з Ізраїлю дотепний поет Філіп Розенау (до речі, професор математики в Тель-Авіві), він пише вірші на івриті, але польською говорить блискуче, оскільки до третього класу навчався в Польщі.
Отже, наші поетичні фестивалі – це могутній засіб залучення до літератури і творчості.
– Якими будуть найближчі кроки до зміцнення взаємних контактів?
М. Вавжкевич: – Я передав голові Спілки письменників України Володимиру Яворівському запрошення: для одного українського письменника – на «Галицьку літературну осінь», для трьох поетів – на «Варшавську поетичну осінь», для двох поетів – на «Поетичний листопад» в місті Познані. Ми з ними познайомимося, вони – з нами.
До кожної наступної «Варшавської поетичної осені» ми випускаємо антологію творів учасників попереднього фестивалю. Торік гостем був поет з Херсона Анатолій Кичинський. Він дуже нам сподобався, його вірші вміщено в цій антології.
Поступово крок за кроком ми будемо розширювати наші контакти, зміцнюватимемо літературну дружбу. Щодо зв'язків зі слов'янськими країнами, то в нас дуже добрі стосунки з чехами і сербами; у травні відбудеться четвертий польсько-російський літературний семінар; за умовами договору між видавництвом у Македонії і видавництвом Адама Маршалека мають виходити по дві книжки польських і македонських поетів. Отже, слов'яни тримаються купи.
С.Борщевський: – У Македонії, до речі, живе чудова перекладачка Віра Чорний-Мєшкова, аспірант Київського університету. Там вийшла антологія української поезії. Поетеса Любов Голота в 2007 році одержала літературну премію «Золота булава» (у Македонії цю премію щорічно присуджують одному національному поету й одному зарубіжному).
Хотілося б спільно відзначити в наступному році столітній ювілей Юзефа Лободовського, це надзвичайно цікава постать (поряд з Єжи Гедройцем) в емігрантській польській культурі, він працював усе своє життя на порозуміння в польсько-українських емігрантських колах, був і громадським діячем, і перекладачем української літератури. Дуже важливо не забувати людей, які були сполучними ланками між нашими культурами і суспільствами.
– Що побачили в Києві? Що здивувало, що запам'яталося?
М. Вавжкевич: – Останній раз у Києві я був 25 років тому. Нині на київських вулицях я лише зрідка бачив написи українською мовою. Переважно англійською. У Варшаві теж є одна досить велика вулиця, де немає польських написів. Це недобре.
Коли мене запитали, куди я хочу поїхати, сказав: «Для початку на Дніпро». Я подихав повітрям великої ріки, поряд з нею відчув, що повернувся до чогось близького, рідного. Згодом біля кав'ярні на вулиці Леонтовича я натрапив на чемпіона світу з боксу Володимира Кличка, підійшов до нього, передав вітання від польських любителів боксу. Біля підземного переходу зустрів Дмитра Павличка, тільки-но увійшов до будинку Спілки письменників України – влетів в обійми Романа Лубківського (колись поезію обох я перекладав для великої антології української поезії, яку видав професор Флоріан Неуважний, а Павличко переклав мої вірші для двотомної антології польської сучасної поезії, що вийшла в Києві)... Таке враження, начебто я тут живу. Колись я працював кореспондентом польських літературних видань у Москві, часто приїздив до Києва, зокрема й на літературні свята Юліуша Словацького, тоді моїми друзями стали Юрій Щербак, Дмитро Павличко, Іван Драч. Їздив у село Кальник Вінницької області на святкування дев'яносторіччя Ярослава Івашкевича, поклав квіти на могилу його батька Борислава, слухав український хор... Мені Ярослав Івашкевич дуже близький, це великий поет і видатний голова Спілки польських літераторів, котру він очолював 25 років. Ми, певно, недарма розпочали бесіду з нього і ним закінчуємо, бо мені, як і йому, є дуже близькою українська культура, українські прізвища, українська музика, українське слово, українське повітря...
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
