Музей визвольних змагань України в Івано–Франківську — чи не єдиний в нашій державі заклад, де представлена майже тисячолітня історія боротьби українців за свободу — від києво–руських часів до наших днів. Хоча більшість експонатів представляють волелюбство західноукраїнських земель, тут не бракує і згадок про землі східноукраїнські. А експозиційні блоки про національно–визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького, Українську революцію з Актом Соборності та УПА розгалужуються пишною кроною довкола древа нашої спільної свободи, що зростає з могутнього кореня.
Довбуш, Грушевський, Коновалець
Перший розділ експозиції присвячений Київській державі. «Монети часів князя Володимира засвідчують, яким був державний знак часів Київської Русі — тризуб», — починає заочну екскурсію для читачів «УМ» старший науковий співробітник Музею визвольних змагань Оксана Романів. Далі — період Галицько–Волинського князівства і виставлена за склом копія Галицького Євангелія, писаного в Галичі 1144 року (оригінал — у Московському історичному музеї). У XIV столітті українці втрачають державу і потрапляють під владу литовців та поляків. Бойові дії набувають вже не оборонного, а визвольного характеру. Уздовж лінії наступного історичного періоду пунктиром спалахують повстання. Коли на Великій Україні розпочалася козацька війна під проводом Богдана Хмельницького, на Прикарпатті її підтримав Семен Васюченик, який зібрав 15 тисяч війська. Згодом спротив у Карпатах очолив Олекса Довбуш, був навіть виданий королівський універсал збиратися в ополчення проти опришків. Але «панське» військо було неефективним, бо не знало місцевості й не вміло воювати в горах. Довбуша схопили через зраду. Його тіло довго возили по гірських селах на пострах. Але українці все одно повставали.
Визвольна праця — це й освіта, і плекання моральності. Наступний стенд присвячений священикові Маркіяну Шашкевичу (який першим став проповідувати зрозумілою українцям мовою, за що його ледь не відлучили від церкви) і митрополитові Андрею Шептицькому, який купував на власні гроші нерухомість і засновував семінарії, дитячі табори, стипендії для талановитої молоді. Бачимо томик «Історії України–Русі» Михайла Грушевського 1912 року, зачитаний до дірок. Далі — пам’ятки часів Першої світової війни: прапор легіону Січових Стрільців, тогочасна зброя, стрілецький однострій, краєвид гори Маківка, де відбувся знаменитий бій. Січові Стрільці були погано озброєні, але дисципліновані й добре навчені, бо майже виховувалися у Пласті.
Далі — експозиція про Українську революцію і державність «двох Україн», що Актом про Злуку з’єдналися в одну. Погруддя Євгена Коновальця, який із січовим стрілецтвом обороняв від більшовиків Київ, а згодом заснував УВО й ОУН. Українські гроші авторства Георгія Нарбута. Виявляється, в Івано–Франківську (тоді Станіславові) друкувалися УНР–івські 5–гривневі купюри. За склом — «Декалог українського націоналіста» харків’янина Миколи Міхновського. Численні українські часописи та книги, вишитий рушник з тризубом і словами Шевченка: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте». «Свідомість по селах була висока», — підсумовує Оксана Романів. З пластової виписки підлітка Степана Бандери дізнаємося, які випробування гартували майбутніх очільників визвольного руху. Скажімо, слід було три дні прожити в лісі, власноруч змайструвавши житло з гілля і харчуючись дарами дикої природи. Далі, 1939 рік — фото Степанового батька, священика Андрія Бандери, страченого в Києві у катівні НКВС. І 30 червня 1941–го, Акт відновлення незалежності України.
Іди і дивись
«Бог і Батьківщина!» — гасло Української Повстанської армії, якій присвячено увесь другий поверх музею. «Після того, як відкрили тюрми, люди побачили реальні справи енкаведистів і вжахнулися», — розповідає Оксана Романів. Однак нацисти виявилися не кращими. У концтаборі Аушвіц загинули, серед інших, рідні брати Степана Бандери — Василь і Олександр, а Богдана було вбито у бою з німцями на Миколаївщині. В експозиції бачимо прапори ОУН (червоно–чорний, ніби кров на землі: такою ціною дається свобода) і УПА (синьо–жовтий). Представлено підрозділи в структурі українського війська — військовий, медичної опіки, постачання. Фото вояків, лікарів, пропагандистів. Пані Оксана радить звернути увагу на журнали УПА, де українські інтелектуали публікували блискучі аналітичні статті про події у світі та в СРСР.
В експозиції багато повстанської зброї, є й особисті речі вояків, знайдені під час розкопок у криївках. Один повстанець, відбувши термін у радянському концтаборі, здав до музею своє військове спорядження, яке в 1950–х закопав у себе на городі. Є матриці повстанських листівок, деякі з них різьбив Ніл Хасевич. У 1991 році вантажили на машину пісок і знайшли бідон з–під молока, по вінця наповнений архівними документами УПА. А то якось на верхівці дерева біля Косова помітили засмолений ящик, де виявилися печатки і матриці листівок. У залі відтворено повстанську криївку і тюремну камеру (за зразком тієї, що містилася в підвалі НКВС у Надвірній). У кутку камери — лава, на якій лежить закривавлена фігура, а за написами на стінах земляки часом впізнають почерк своїх родичів. Поряд на стіні — карта СРСР, що пістрявіє позначками тюрем і концтаборів. Смугастий бушлат політв’язня і табірний посуд — алюмінієва миска й кухоль.
«Коли ми створювали цей музей, то хотіли віднайти речі, яких торкалися руки наших провідників, — розповідає директор Музею визвольних змагань художник Степан Каспрук. — Проте раритетів дуже мало. «Визволителі» багато що знищили, навіть «Кобзаря» палили на очах у людей». Пан Каспрук згадує, що свого часу КДБ створив у Івано–Франківську музей УПА «для внутрішнього користування». Той музей показували кореспондентам і високим гостям із–за кордону, перед якими пишалися трофеями. І все це на початку 1990–х зібрали і знищили, а можливо, вивезли до Москви. За словами Оксани Романів, у 1950–ті роки в Історичному музеї у Львові знищено багато раритетів часів УНР: «Усе, що було жовто–синього кольору або з тризубом — палили. Мені розповідали, як збирали музейних працівників і при них різали на клапті український прапор — вони дивилися на це і нічого не могли зробити».
Земля архівів
У 1989 році голова Івано–Франківського товариства «Меморіал» Роман Круцик зініціював розкопки в урочищі Дем’янів Лаз, де в 1941 році енкаведисти розстрілювали інтелігенцію і членів ОУН. «У Дем’яновому Лазі розкопали останки 524 жертв, серед них 150 жінок і малятко, в одній з ям знайшли вагітну жінку з роздертим животом. Утім за документами змогли ідентифікувати всього 19 осіб, — розповідає Степан Каспрук. — Ми знаємо, що всі вони з нашої області, бо в тих ямах були кептарі, дитячі постолики. Для нас та й для цілого світу це такі жахливі картини, що не кожна людина може сприйняти. От була килимарниця, усього лише член «Просвіти». Її арештували і в Дем’яновому Лазі розстріляли. Її довгі, дуже гарні коси добре збереглися в землі. Тепер вони в музеї, поряд із фотографією цієї дівчини».
Музей почали створювати у 1992 році, а відкрили аж у 1997 році. Спершу «вибивали» приміщення. «У 1989 році, коли ми ходили з прапорами, співали пісень і піднімали народ, — комуністи й комсомольці ділили партійні гроші та майно», — розповів пан Каспрук. Утім вдалося відвоювати і будинок для музею, що колись належав єпископу Лятошинському, якого замордували енкаведисти (радвлада розмістила у «звільненій» будівлі ЗАГС). Вибудувати експозицію допомогла краєзнавець Надія Горбунова, яка за радянських часів організовувала музеї по районах. Сьогодні це обласний музей, що фінансується з місцевого бюджету.
Останніми роками співробітники музею разом із товариством «Меморіал» здійснили 79 розкопок поховань вояків УПА і жертв тоталітаризму на Івано–Франківщині, записали на кілька сотень годин відеосвідчень очевидців тих подій. Скажімо, про великі бої УПА в Космачі й у Рушорах. За останками видно, скільки під час боїв загинуло повстанців. Але невідомою залишається кількість жертв із радянського боку. Адже енкаведисти спалювали тіла своїх загиблих, попередньо обливши бензином, аби «не псувати» статистику. У результаті аналізу свідчень і роботи з архівними документами розкрилося багато фактів про агентів НКВC у лавах ОУН. От, у 1939 році приїжджає зі Сходу «брат–українець» і залишається в селі, одружується, входить в оунівське підпілля, стає надрайонним провідником. Коли супроти нього виникають підозри — вбиває дружину (також члена ОУН) і дитя й тікає. Після цього енкаведисти родини оунівців знищують і «скидають» злочин на «націоналістів». Таких випадків на Прикарпатті десятки. Агент Гречуха вбив таким чином понад 300 осіб.
За словами Степана Каспрука, Івано–Франківський обласний архів СБУ не дуже хоче допомагати музею в науковій роботі. «Згідно з чинним законодавством України, зокрема стаття 16 Закону України «про національний архівний фонд та архівні установи» доступ до документів національного архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію про особу, обмежується на 75 років», — так пояснив у своєму листі голова СБУ області Назаров своє небажання надати молодому історику документи про участь представників різних народів у національно–визвольному русі на Прикарпатті в 1940–х роках. Отож співробітники музею їздять працювати до київського Державного архіву СБУ — там їх приймають привітніше. Музей має амбітні плани — розширити експозицію у Франківську (бо вже достатньо фондів) і довести до пуття новостворені філії — експозицію в Дем’яновому Лазі і Музей Степана Бандери у Старому Угринові.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
