Леонід Плющ до Шевченка йшов довго – через переслідування в СРСР і депортацію за межі вітчизни. Розуміння поета не лише «ліриком», а і фізиком Плющем спричинило появу книги «Екзод Тараса Шевченка. Навколо «Москалевої криниці», видану в київському видавництві «Факт». Це оригінальне психолого-семіотичне дослідження двох редакцій поеми «Москалева криниця», котре продовжило ідеї Тартуської школи структуралістів та Міхаіла Бахтіна. Леонід Плющ є дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
У. Т.: Шевченко для українців, немов Пушкін для росіян, – «нашевсьо». Важко знайти іншу націю, яка так залежала б від якоїсь однієїсвоєї «ікони». Це показник винятковості Шевченка чи ознака нашої залежності за браком інших реперів ідентифікації?
– Думаю, що для нас він більше, ніж Пушкін для росіян. Він, наче Афіна з голови Бога, народився в нас майже з нуля (майже!!!), з попелища запетрованої Малоросії. «Нуля» в сенсі фізичного вакууму як величезної потенції українського національного ґрунту, в яку відмовився вірити Гоголь, що в «Бульбі» демонстративно спалив свою Україну й свою віру.
Тому всі оті, так уже остогидлі суперлятиви про Шевченка (пророк, апостол, вождь…) по-своєму правильні. Правильне навіть «творець культури й нації». Згоден, що насамперед це показник роздушености нашого етносу імперією й попередніми руїнами. Але без винятковости він не зміг би зіграти такої ролі, ролі «культурного героя» нації. Навіть виняткової винятковости. Бо ж усі справжні митці – виняткові, а що вже казати про «засновників» (Гюго, Пушкін, Міцкевич тощо)? Якось Андрій Синявський, який намагався боротися з заштампованим ликом Пушкіна й Гоголя, признався мені, що геній Шевченка йому здається глибшим, ніж Пушкінський. Думаю, що до деякої міри Синявський мав рацію. Пушкін народився з уже готового культурного дворянського зерна й ґрунту, загальноевропейського. Він виразник зверхнього культурного прошарку Росії. Шевченко – виразник колективної свідомости/підсвідомости всього етносу, а тому й людини як такої. Він ретранслятор «народної душі» в усій її широчині й глибині.
У. Т.: Навздогін: відомо, що Пушкін принципово не піддається перекладам будь-якою мовою. А Шевченко?
– Єфім Еткінд і його учні спробували перекласти Пушкіна французькою, й кажуть, добре… Та Пушкін так і не ввійшов у поетичну свідомість Европи. Щодо Шевченка знаю лише один вдалий переклад: «Марія», зроблений Пастернаком. Заважає обом їхня «простота» чи видимість простоти, тобто вкоріненість у міфослово національної культури, в глибини мови.
У. Т.: Шевченко – універсальний митець, який легко вмонтовується в будь-яку естетику. Здавалося б, абсолютний продукт романтизму, після повернення із заслання він чудово вписався у зовсім інший контекст (реалізм, народнічєство). Ним надихались українські модерністи,його намагався не без успіху привласнити соцреалізм, він цілком природно виглядає в сучасному українському літературному процесі. Як це можна пояснити?
– Гоголь теж непогано вписувався. Та у випадку Шевченка, мабуть, спрацьовує ота сама «народна душа», його відповідність колективній національній свідомости/позасвідомости, «шаманність» Шевченка, вглибленість в прапраміф мови. Різні ж естетики беруть лише ту чи іншу його грань, частинність. Це й приводить до ідолізації Шевченка, коли в ньому бачать лише «себе».
У. Т.: Які месиджі можуть вичитати сучасні молоді українці з Шевченка – за умови, що вони щось читатимуть?
– Хоч і ставлять під сумнів вплив Сковороди на Шевченка, та все ж залишається сократо-сковородинське: «пізнай себе» і вийди зі знайденого Я до безмежного світу, Бога, України… Недарма в «Рефлексіях ідентичності» Зиновій Антонюк пов’язав нашу національну неідентичність зі слабо розвиненим особистісним началом.
У.Т.: Яким чином можна запобігти привласнення Шевченка ревними «патріотами», носіями архаїчної провінційної свідомості та смаку, схильними обрубати його під себе?
– Саме оте Шевченківське «всьо для нас», його своєрідна адекватність усім робить це неможливим. Та хай обрубають – для себе, за делікатною формулою Тичининої селянки: «Ви десь, мабуть, не з наших сел/…/ а все ж таки у Вас не так, не так, як у Тараса». Аби не використовували обрубаного Шевченка як жандармського демократизатора…
Гірше те, що патріотизм спрацьовує в тандемі з антиукраїнським хамством табачників-бузин, які претендують на свою культурну політику України (в дусі В. Бєлінського). Ці дві форми провінціялізму взаємопороджують і взаємопідсилюють одна одну. Та це вже проблема не культури, а нашого мізерного, печерного політикуму чи, за точним виразом Івана Дзюби – порнократії…
Культурі ж треба робити свою справу, відкривати Шевченка, його глибини й вершини, очищати від намулу й бронзи ідолопоклонства. Бесідувати з ним сучасною мовою. І не боятися бачити в ньому просто людину, з її вадами, помилками, наївністю тощо. Саме це й дасть змогу хоч трохи зрозуміти чудо його з’яви і ролі в Україні. І наша рідна Диканька змушена буде окультуритися й культурно прочитати Шевченка… Як це не парадоксально, але саме оте ідольське поклоніння, оте обрубання Шевченкового «листя» й «гілок» і призвело до того, що ми його не знаємо досі – суцільні білі, а то й замазазюкані культом, чорні плями…
Ігор в мене до вас питання на рахунок університету культури і мистецтва!!!Якшо ви можете відправте мені свій мобільний номер на електронну почту в мене є декілька питаннь стосовно навчання в вас!!!Дякую вам буд чекати!!!!!!!!!!!
...››› Вадим| 19.08.2008, 12:22
Те, що будується в Києві - це будується не для людей, а для суцільного шахрайства. Для перепродажу-спекуляції. Поняття спекуляції із вжитку сховали, але в житті воно править бал. Мільйонери-бізнесмени на ньому мають чималий прибуток. Ось це і є ті...››› михась| 18.08.2008, 16:23
Думки пана Соломона притримувалось, (та й навіть зараз притримуєтсья , хоча вже менше ) більш ніж пів країни... тому і довелось тим самим пів країни платити за майже камяні печери в панелях Києва за цінами золотих квартир Берліна і т.д... Хочеться мені...››› Шнайдер| 17.08.2008, 21:58
Сергію! Давайте почнемо з того, що осетини не захотіли стати складовою частиною царства, яке створювала цариця Тамар. І з того часу свани (тобто титульна нація Грузії), яку невірно називають - грузини неприязно ставилися до осетин. Збройні сутички тривали...››› Валерій Саливін| 14.08.2008, 20:54
Абсолютно правильна стаття, на мій погляд. Націоналізм - це любов до свого, а не ненависть до чужого. Чим більше людей буде "своє робити", тим скоріше позбудемось комплекса меншовартості і розбудуємо справді Соборну Самостійну Україну без штучного...››› marshal| 14.08.2008, 17:10
Інші публікації на цю тему
12.08.2008, 19:40Росія, яку я ненавиджу Російський ведмідь відкрив нову сторінку своїх військових «звитяг». Танки...
11.08.2008, 19:57Що таке програма успіху? Ми поступово сходимось на думці, що духовний стандарт успішної і сильної...
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
Леонід Плющ до Шевченка йшов довго – через переслідування в СРСР і депортацію за межі вітчизни. Розуміння поета не лише «ліриком», а і фізиком Плющем спричинило появу книги «Екзод Тараса Шевченка. Навколо «Москалевої криниці», видану в київському видавництві «Факт». Це оригінальне психолого-семіотичне дослідження двох редакцій поеми «Москалева криниця», котре продовжило ідеї Тартуської школи структуралістів та Міхаіла Бахтіна. Леонід Плющ є дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
