Потреба в радикально новій політичній силі існує в Україні давно, фактично від часу проголошення незалежності. Сумніви в реальності і можливості створити таку силу виникли вже в процесі дискусій щодо створення партії з «Народного Руху за перебудову», як він тоді називався. Виявилось , що доволі проблематично створити державотворчу партію з мітингового аморфного громадянського руху, нашпигованого агентами імперії, яка нікуди не збиралась йти з України, Політична організація, де патріоти дочасно уживаються із “засланими козачками” неспокійної вчорашньої-сьогоднішньої імперії, приречена на розколи і зменшення впливу. Ті, що залишились, все ж є тим українським міцним осадом, які можуть і повинні стати державотворчою силою. Рано чи пізно так має бути, особливо зараз, коли остання криза зірвала маски з персонажів парламенту і ми жахнулись - голосувати фактично ні за нікого не виникає бажання…
Останнє, щоб добити НРУ, зробило його керівництво, прихилившись до БЮТ. Українську теорему доведено – шляхом поступової концентрації в єдину організацію сформувати державницьку, вільну від постколоніального вірусу політичну організацію практично неможливо. А тепер занадто пізно створювати таку організацію «з нуля» – її не фінансуватиме заможний бізнес, не візьметься лише із симпатії «розкручувати» жодне популярне і масове видання чи телеканал, чинні політики назвуть маргіналами і заклюють. Державники опинились в меншості і причаїлись, заховалися між звичайних кнопкодавів, то ж яка з них користь! Так і промине їхня остання каденція і пенсійно залишать стіни парламенту або стануть тими ж кнопкодавами, що махають руками, безмовно протестуючи, але тиснучи справно на кнопку за повелінням голови фракції. Проявити себе вони вже не зможуть, адже їх давно викрито, їх терплять бізнес-власники партій лише задля того, щоб демонструвати елемент націонал-демократії або як ескорт у вишиванках. Політики старої генерації ніколи не створять “третьої сили”. Їх щонайбільше можуть використають як ширму, сходинку чи «троянський потяг» молодші колеги. А чому власне мас-медіа називають очікувану силу третьою? Правильно називати цю силу другою, адже часті парламентські кризи свідчать про те, що осі «опозиція-більшість» немає, а є боротьба бізнес-політпроектів. Отже друга, чи то пак третя, сила не може виникнути і набувати сили відкрито, а відбудеться як певна зміна поколінь політиків непомітно для політиків старого стилю. В українській ситуації це навіть не еволюція і нагадує дуже швидкий процес проникнення молодих, амбітних освічених і небідних людей у владу. Це відбувається, мов просочування піску між пальці і охоплює будь-які політичні сили, хоч якось дотичні до влади чи перспективні теоретично.
Здібна до політики молодь вміє користуватись своєю перевагою, але дочасно не афішує своєї позиції і в цьому є велика проблема. Непокоїть поширення серед молоді прагматичного цинізму, бажання швидко і легко здобути матеріальний і політичний статус, нерідко доволі сумнівними компромісами із сумлінням. Молоді бачать цинізм скоробагатьків і відвертих противників української національної державності, а на противагу - безпорадність щирих і бідних патріотів. Сьогодні бідним, саможертовним патріотом не згоден бути жоден з молодих українців. Амбітна молодь намагається випливти на поверхню суспільства, яке прирекли на боротьбу з бідністю. Вона вливається у владу спочатку на третіх, потім на других ролях, а далі готується стати отою новою силою. Молоді політики тонко відчувають момент удачі, чудово володіють державною мовою і можуть цинічно ігнорувати її в потрібний час у вигідній ситуації, легко переходять на англійську, знають як сказати народові потрібні слова і зобразити харизму. Це вони працюють на лисіючих офіційних політологів і політтехнологів, потай посміюючись за їхніми спинами. Молодь вчиться швидше, ніж це спроможні осягнути теперішні парламентарі з надутими щоками і незмінними гаслами. Розумніші з чинних політиків спиною відчувають небезпеку – гряде справжня українська нова сила, яка швидко припинить розкол України, витіснить постколоніальну політику в Чорнобильську зону разом з мастодонтами «п’ятих колон», наведе лад в інформаційному просторі держави і встановить новий порядок верховенства українських національних інтересів. Зробить це вона тихо, фахово, несподівано для політиків, які нічого радикальнішого за блокування трибуни парламенту і референдум проти власного ж президента придумати не здатні. Молодь і зараз небагатослівна, здається занадто аполітичною – вона чекає свого часу, дихаючи у спини безпорадній старій подобі еліти, вихованій радянською системою і так-сяк припасованій до умов демократії.
Проте в зміні поколінь політиків є і дуже небезпечний момент явища, коли можлива підміна прогресивного процесу омоложення політики цинічною імітацією, зорієнтованою на формування держави-території, а не держави - сильного учасника світових процесів. Постколоніальній совковій політ-братії це потрібно для самоклонування, тому вона здатна вчинити профанацію нової сили. Після провалу так званого «озимого покоління» і космополітичного проекту «Віче» імітація «нової сили» відбуватиметься приховано, з використанням «троянських паровозів», тобто з підтримкою байдужих чи ворожих національній державності сил та особистостей. На цих виборах ми неодмінно побачимо з’яву молодої сили і водночас фальшивки – імітацію нової сили. До останніх штатні політологи будуть на диво поблажливими. Спробуймо впізнати цих «термінаторів демократії», адже всі ми бувалі, майже професійні українські виборці!
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
