До стандартних оцінок української виборчої системи ми звикли давно. На цю тему балакають одні і ті самі діячі старої політичної формації, скрушно завершуючи фразами про фактичну неможливість прийняти кращу систему виборів. Стало модно називати всі можливі схеми корупційними, пхаючи слово «корупція» навіть в немислимі словосполучення, аби насмерть зневірити чи залякати електорат. Складається враження, що там, на вершині влади на чергові 70 років засіли «нові більшовики», тільки замість «контрреволюція» і «експропріація» кричать «корупція» і «дерибан». Комуністи можуть пишатися власними молодими послідовниками серед лібералів, солідаристів і ставленників олігархів, адже комуністична риторика новою політичною системою опанована досконало. Напевно платні політтехнологи так порадили, адже незрозумілі іншомовні, часто повторювані слова-дражнилки дуже швидко формують в народі модель ворога. Доведено Леніном-Бланком. А якщо під цю модель підводять весь політикум, народ цього витримати не може і вже ладен покликати варягів, аби врятуватись від страшного слова «політична корупція». Таким чином практично щодня доводиться та сама українська теорема про неспроможність українців мати свою добру владу і свою державу. Теорема ця дуже проста. Варіант перший – вибори за партійними списками – це політична корупція, але змінити цю систему неможливо без волі обраних за цією системою «корупціонерів». Варіант другий – відкриті партійні списки, але про нього якось відразу забувають, хоч ніхто не проти. Варіант третій – повернення до мажоритарної системи, ніби непоганий, але на диво викликає ще більше критики, ніж перший. Як на мене саме найкращим перехідним варіантом було б повернення до конституційної мажоритарної системи виборів депутатів з обов’язковим прямим способом відкликання народного обранця виборцями. Це є нормальним виходом з багатьох причин: - поверне в діючу політику чимало розумних публічних громадських діячів, здатних говорити з людьми, слухати і реалізувати їхні побажання; - змусить партії діяти в умовах реальної демократії, тобто почати діяльність як громадські організації конкретними справами і творити не тільки обласні офіси, але й первинні осередки в кожному населеному пункті; - реалізує пряме право громадянина обирати і відкликати обраного представника, а це основа демократії; - у владу не потраплять випадкові люди і ті з вічних нардепів, хто вже всім до смерті набрид.
Мажоритарка «радянська» і демократична мажоритарна система з прямим способом виборів і відкликання обранця – це «дві різниці», як говорять в Одесі і, можливо, в Чернівцях. Тому мене дуже здивували різкі заперечення мажоритарної системи з вуст народного депутата України Арсенія Яценюка. Мовляв, повернення до мажоритарки є ще гіршою політичною корупцією. Він побоюється, щоб не сталось масове «скуповування» «мажоритарних» депутатів і формування якої завгодно системи влади. Розуміючи, що до пана Яценюка звернена увага суспільства як до політика молодої формації і засновника власного політичного проекту, спробував зрозуміти резони його пропозиції. Виступаючи за обрання депутатів за відкритими партійними списками, пан Яценюк сподівається, що виборці знатимуть, за кого голосують. Може й так, але він не змінюватиме вміст списку і не змінить правила – після обрання і нардепи міняються і система їх змінює. Останнє неминуче, тому не поверхню виходить не стільки проблема виборів, як проблема відкликання обранця виборцем за швидкою і добре виписаною (бажано в Конституції), тобто «некорупційною» процедурою. Якраз про це мало хто говоритиме конструктивно і реалізувати це руками діючих нардепів, які побачать в цих змінах можливий крах особистої політичної кар’єри, просто нереально. Вимагати реального реформування виборчої системи від діючих політиків – це навіть неетично і жорстоко, щось на взірець призначення ролі відомої унтер-офіцерської вдови, яка сама себе добровільно відшмагала.
Схоже всі сходяться на тому, що суспільство саме об’єднається, не сподіваючись на те, що влада сама себе змінить на краще. Проте, і дурневі зрозуміло, що без нових національних лідерів і добре організованого справжнього громадського, не політичного, руху єдності народу не буде. Незалежність від влади і надія тільки на власні сили з позиції індивіда – добре, але без організації це означає народну депресію, стихію як жертву ЗМІ . Українська альтернатива не може формуватись вищою бюрократією старої політичної системи і тим паче народною стихією – цією «безневинною» жертвою інформаційної війни. Ніхто з політиків не каже, що нарешті треба щось робити з українським телебаченням, пресою і ще сотнею способів інформаційного впливу, «завдяки» яким багатьом громадянам дуже скоро захочеться каменувати справжніх лідерів нації, ніж об’єднуватись в дієві, не грантоїдні громадські організації. А без громадянської самоорганізації ми точно одержимо на вибір «дві гірші виборчі системи», що вільно обрати з них кращу. Демократія!
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
До стандартних оцінок української виборчої системи ми звикли давно. На цю тему балакають одні і ті самі діячі старої політичної формації, скрушно завершуючи фразами про фактичну неможливість прийняти кращу систему виборів. Стало модно називати всі можливі схеми корупційними, пхаючи слово «корупція» навіть в немислимі словосполучення, аби насмерть зневірити чи залякати електорат. Складається враження, що там, на вершині влади на чергові 70 років засіли «нові більшовики», тільки замість «контрреволюція» і «експропріація» кричать «корупція» і «дерибан». Комуністи можуть пишатися власними молодими послідовниками серед лібералів, солідаристів і ставленників олігархів, адже комуністична риторика новою політичною системою опанована досконало. Напевно платні політтехнологи так порадили, адже незрозумілі іншомовні, часто повторювані слова-дражнилки дуже швидко формують в народі модель ворога. Доведено Леніном-Бланком. А якщо під цю модель підводять весь політикум, народ цього витримати не може і вже ладен покликати варягів, аби врятуватись від страшного слова «політична корупція». Таким чином практично щодня доводиться та сама українська теорема про неспроможність українців мати свою добру владу і свою державу. Теорема ця дуже проста.