Нещодавно надибав цікаву інформацію. Якась філософськи налаштована пані цілком щиро бідкалась про те, що українці катастрофічно втрачають толерантність. Ще ніби вчора ніхто не знав цього іншомовного слова, а зараз ми прощаємось з ним, так і не пізнавши його таємного сенсу. Може й не пізнаємо ніколи. Бо нам ніхто не пояснював на простих прикладах.
От, якщо кум лежить в багнюці п’яний, то не варто чіпати – треба толерантно поважати його позицію. Або, як застанеш кума дома з власною жінкою, то не можна його бити по пиці, толерантно перечекати на сходах, поважаючи його право вибору. Або, якщо кум здурів і ходить по селі з плакатом “Свободу геям!”, не варто кепкувати, а треба бути толерантним, адже він має право та й за ним велика міжнародна організація, яка з нашого телеекрану теж бореться за право геїв. Така вже українська толерантність, що нормальному громадянинові якось не по собі. Заговориш у великому місті українською, спитаєш чому нема української газети – і ти вже пригнічуєш російськомовних як затятий націоналіст. Назвешся націоналістом – і не встигнеш щось зрадикалізувати, а на плечі тобі хтось приклеїв лайбу “фашист” і “Ату! Ату його!” Хоч не хоч, а українець мусить бути толерантним – долучатись до тих хто за президента і до тих, хто проти, голосувати за кого напишуть і не вимагати альтернативи. Заради толерантності українець може бути українцем і не говорити українською, мусить толерантно це сприймати, і не доводити протилежне, бо звинуватять в порушеннях прав людини, або просто дадуть по пиці і обізвуть нациком.
Зараз треба бути дуже толерантним, адже ніколи не знаєш, з ким маєш справу. Якщо тебе хтось нетолерантно скривдить, не варто реагувати зопалу. Треба спитати чи бува він не гей, щоб не звинуватили в “ущемленні” секс-меншин, або чи не єврей часом і не дай Бог сказати “жид” – звинуватять в антисемітизмі, а з цим тавром ні в українській політиці, ні в бізнесі – ніде нема шансів для успіху. Толерантність вчить бути таким як всі, плювати на чужі проблеми, себто поважати поганий вибір ближнього, поганий вибір Україною державного шляху, на якому що криза, що вихід – однаково. Бути толерантним – це не сподіватись на державу, на друзів, на милість ворогів, фальшиво удаючи з себе неживого чи байдужого, поважаючи чуже право творити на твоїй землі хоч бедлам, особливо, коли це право сильного. Толерантність – це культурне слово, щоб втішити себе європейськістю, коли ти слабкий, не можеш добитися справедливості, не смієш чи не маєш сили дати в пику насмішникові над усім святим. Зрештою, українцям не треба удавати з себе толерантних. Ми недавно жили в країні суцільної толерантності заради виживання – СРСР. Рефлекс толерантності напевно ще залишився з тих часів, добре зберігся і навіть частково передався потомкам. Достатньо окрику: “Будь толерантним!” – і слабка, безправна і потенційно безробітна людина впадає в ступор “толерантності”. Знаю, що свої кинуть в мене каменем, але не буду толерантним – Помаранчевий майдан був для нас пробою на толерантність і ми, холодні і злі, не показали своєї справедливої злості, стояли ідеальним взірцем толерантності смішним ідеалом-унікумом для всього світу. Вже потім, ми цю нереалізовану злість підло “зкинули” на того, хто був толерантнішим від нас – Президента і шукаємо очима диктатора, щоб толерантними вівцями байдужо стати в його стадо. Коли я чую, як нам тлумачать гасло “Бандитам-тюрми”, мовляв чому Ющенко не пересадив олігархів і бандитів, мені не хочеться бути толерантним. Не треба толерантно придурюватися, ніби ми не розуміємо, що бандитів садить прокурор і суддя! Хто посадить бандитів, якщо в скрутний життєвий час багато з нас вибираємо толерантність до сильнішого негідника, конкретного злочинця. Тому толерантність, як і всяка байдужість теж є злочином. В загальній масі ми винні в злочині толерантності, в лінивій байдужості до власної долі, бо хочемо в такий спосіб оминути біду, але в результаті чомусь опиняємось серед покривджених. Забудьмо це паскудне іноземне слово, пам’ятаючи просту мудрість – це з вини байдужих кояться найстрашніші злочини і неймовірні приниження та зникають з лиця землі нації. Українцям треба бути злими, коли йдеться про українську людську гідність і справедливість, тоді все буде гаразд.
Под гипнозом постоянно находится Великий РУССКИЙ народ и Вы, Евгения, как яркий его представитель (судя по тону вашего сообщения). Ему с малолетства внушают мысль о его исключительности (аршином общим не измерить) начиная с царев -батюшек и заканчивая великим "возрождателем" Росси В. В. Путиным. Ко всем остальным Вы испытываете презрение называя хохлы, грызуны, америкосы и т. д. При этом никто и не пытается задуматься, что реальных заслуг для собственного возвеличивания нет никаких. Быть сырьевым придатком не заслуга. Поэтому было бы хорошо если бы Россия занялась реальными внутренними делами, а не лезла с советами в дела других стран. На русском пишу, чтобы такие как ВЫ уразумели мою мысль.
Почему же вы - поклонники украинского языка, говорите на русском? Вы подло предаете своих русскоязычных предков и самих себя? Западенцы, в отличие от вас, за свой суржик глотки дерут, а вы просто безпринципные и аморальные люди. Очнитесь от помаранчевого гипноза!
В городе заговоришь УКРАИНСКОЮ МОВОЮ и ты уже НАЦИОНАЛИСТ не в бровь , а в глаз! Вот с этого надо воспитывать детей! Не стесняться и любить матэрынську мову. С этого должен начинаться украинский патриотизм! Мова МАТЕРИ почему гордские украинцы так избегают тебя?
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Нещодавно надибав цікаву інформацію. Якась філософськи налаштована пані цілком щиро бідкалась про те, що українці катастрофічно втрачають толерантність. Ще ніби вчора ніхто не знав цього іншомовного слова, а зараз ми прощаємось з ним, так і не пізнавши його таємного сенсу. Може й не пізнаємо ніколи. Бо нам ніхто не пояснював на простих прикладах. 