Напередодні війни майже всі говорили про її наближення — і закордон, і перебіжчики, і розвідка... А Сталін навіть заборонив вживати слово «війна», бо до останнього вважав, що Гітлер першим не нападе на СРСР.
На одному з передвоєнних засідань політбюро ЦК ВКП(б) Сталін зробив серйозний «втик» наркому оборони Тимошенкові за те, що той буквально зрозумів його промову перед випускниками військових академій 5 травня 1941 року. В ній вождь відверто говорив про наступальний характер Червоної армії. Сталін тоді так пояснив свій виступ: «Це я сказав для народу. Треба ж пильність підняти. А вам необхідно зрозуміти, що Німеччина ніколи не піде одна воювати проти нас і, якщо ви будете на кордоні дражнити німців і війська рухати без нашого дозволу, тоді голови полетять...» І наказав у кілька разів збільшити завтрашньому агресорові поставки сировини, харчів, іншої стратегічної продукції.
«І це тоді,— як стверджував маршал О. Василевський,— коли ще з лютого 1941 року Німеччина почала масово перекидати свої війська до радянських кордонів».
Особливо тривожні дані надходили із самої Німеччини від нашої розвідки. Резидентура в Болгарії повідомляла: «Німецькі баржі, навантажені важкими гарматами, ідуть по Дунаю до Руссе. Німецький посол у Белграді повідомив воєнного міністра Югославії, що німці вже зосередили у Польщі 75 дивізій, із них 18 моторизованих». Ще більш конкретні свідчення надійшли до Москви 9 березня 1941 року. За даними, одержаними від референта штабу німецької авіації, німецькі літаки здійснюють польоти на радянську сторону з аеродромів у Бухаресті, Кенінгсберзі і Кіркінесі (північна Норвегія). Німці повністю зайняли Кронштадт.
Перший удар прийняли прикордонники
У центральному Музеї прикордонних військ зберігається посічений смертоносним металом кашкет одного з воїнів 90-го прикордонного загону. Його привезли в музей із братської могили, що в селі Видренька (Волинь), де в перші дні війни відважно боролись із загарбниками прикордонники. Вони полягли, але не відступили. Уночі місцеві жителі, ризикуючи життям (німці заборонили ховати вбитих) викопали могилу і знесли туди бійців, а зверху поклали той посічений осколками кашкет.
Поблизу литовського містечка Таураге ще здалеку видно кам'яну брилу. Встановили її полеглим минулої війни прикордонникам 4-ї застави на місці, де вони вступили у свій перший і останній бій із фашистами. Поховано тут і Єгора Шпорта, слобожанського юнака. Могилу відшукали литовські журналісти, які натрапили на слід безпосереднього учасника тих вікопомних боїв — комсорга застави М. Рослякова, котрий раніше очолював виробниче об'єднання «Мінськпивпром». Нещодавно, перечитуючи книгу колишнього прикордонника Ю. Кисловського «Від першого дня до останнього», я натрапив на розповідь про згадану 4-ту заставу. Ось уривок із тієї книги: «Рівно о четвертій годині за московським часом 22 червня 1941 року німці почали артилерійський обстріл Таураге. Піхота противника оточила заставу, яка в цей час знаходилась в окопах і приймала бій. Вважали, що всі захисники загинули, але виявилось, що в живих залишився комсорг застави М. Росляков, який і розповів про той бій...».
До речі, на згаданій заставі служив ще один слобожанин, колишній працівник Панютинського вагоноремонтного заводу — капітан Іван Середа. Два дні прикордонники успішно відбивали атаки ворога. Навіть коли вдруге тяжко поранили Середу, він продовжував відстрілюватись. Фашисти його схопили, облили бензином і живим спалили. Йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нині одну із застав названо його іменем. А у водах поблизу Камчатки плаває морозильний рибальський траулер «Иван Середа».
Богатирі
Силою і витривалістю харків'янин Григорій Малинько пішов у батька. Той і в старості міг утримати за роги розлюченого бика. Малинька призвали в армію восени 1940 року, а потім — війна і служба в артилерійських військах, де знадобилася його сила.
Одного разу він не послухав командира лейтенанта Улешка. Під час бою на Сумщині батарея 76-міліметрових гармат, де воював Малинько, потрапила під страшний вогонь фашистів із землі і повітря. Від батареї залишилося тільки дві гармати, лейтенант наказав відходити. Малинько відмовився виконати наказ командира — снарядів було ще багато. Григорій стріляв з обох гармат, доки не закінчилися боєприпаси. Потім зняв із однієї гармати замки і під покровом ночі потягнув півторатонну махину з поля бою. Кілька кілометрів він тягнув 76-міліметрівку, в яку раніше впрягали шість коней. Добрався до своїх, але його там чекав трибунал і арешт. На гауптвахті Григорій просидів три дні. Стільки часу знадобилося генералові, аби розібратись у ситуації. Малинько став лейтенантом, а його колишній командир Улешко був розжалуваний у рядові і попав під командування Григорія.
Не пожаліли й поранених
Сотні закатованих гітлерівцями радянських військовополонених і медиків недавно знайшли робітники, які копали траншею у Борисполі (Киїщина). Величезний протитанковий рів був ущерть заповнений рештками загиблих під час минулої війни. Обстеження захоронення і ексгумація решток підтвердили версію про страшну знахідку. Серед загиблих — жінки зі зв'язаними вірьовками руками. Крім того, багато загиблих зі слідами важких поранень, отриманих у бою. Характер поранень свідчить, що військовополонених розстріляли. Це був фільтраційний табір для командирів, комісарів, євреїв і комуністів. Тільки протягом тижня піднято залишки майже п'ятсот чоловік. За попередніми даними стало відомо, що в'язнями табору були лікарі санітарного поїзда, котрий потрапив у оточення у 20-х числах вересня 1941 року. Пошуковцям удалося встановити особистість дев'яти знайдених людей, яких раніше вважали такими, що пропали безвіcти. Серед упізнаних — бійці з останніх захисників Києва: командир 20-го прикордонного полку майор Ф. Любченко, начальник штабу цього полку капітан П. Гур, командир роти, старший лейтенант Я. Григорович. У серпні і першій половині вересня 20-й Славутський Червонопрапорний прикордонний загін вів тяжкі бої під Києвом і на рубежі ріки Ірпінь. А потім, після наказу про відступ радянських військ із Києва, потрапив у оточення, практично весь особовий склад полку загинув у нерівному бою.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
