До двадцятиріччя нашої незалежності в кожного з нас знайдеться своя неповторна візія українського шляху з численними тернами і вибоїнами, з болем людського серця, з жалем і тривогою в очікуванні ще чогось…
Поважна, стара еліта буде перераховувати всі несправедливості влади стосовно українців і заспокоєно віддасть помсту в руки всевишнього – «Їм воздасться!». Не воздасться, якщо не змінимося ми. Тому до ювілею перераховувати українські здобутки і прорахунки напевно не варто. Дай Бог нам хоч наблизитись до істинного розуміння всього, що з нами сталося, не згадуючи при цьому президентів, політиків і грабіжників у багатстві. За двадцять років ми дійшли до того порогу, за яким сподіватись можна лише на Бога і особисто на себе, на мільйони таких же людей перед цим рубежем.
Нас занадто багато таких, щоб нам могла зарадити держава, яку ми утримуємо за податки, але яка живе сама по собі, гнана світовими вітрами і тенденціями, силувана до безконечних поступок сильним націям і фінансовим шулерам світу. Наша громадянська нерішучість перед порогом нового часу є першопричиною слабкості нашої ж держави, яка нам ще служить, але все більше втрачає чуття організму нації, стає тілом без душі і схожа на занедбаного паралітика.
На думку приходять слова Іван Франка про паралітика на роздоріжжі, але таких думок треба позбуватись найперше. Вловлювати лиш натяк минулого часу, але жити минулим, повторювати гасла і клятви минулого століття, вже не можна. Тепер це не має жодного значення, бо важлива лише дія і вчинок конкретної людини, вчинок осмислений, не чекаючи заклику вождя. Інколи треба вчинити щось більше, ніж потрібно для себе. Лінивство до громадської справи є гріхом, за яку карають цілу націю. Саме тому всі двадцять років домінує ментально проросійська влада.
Хтось казав, що українці добродушний народ, але ми часто буваємо безжальними, особливо до своїх. Щось заважає нам бути самими собою у гніві і радості, в щирій молитві… Ні, ми не спляча нація, адже кожен з нас володіє живим інтелектом і намагається зрозуміти, що діється навкруг. Те, що тяжіє над нами, дивним чином нагадує якийсь особливий вид соціального гіпнозу і напевно в цьому головна наша проблема. Гіпнотичний вплив ще не вмерлої імперії чи привиду незрозумілої нам глобалізації. Може після двадцяти років такого паскудного стану у нас виникне єдине бажання скинути з власної душі незриме ярмо і стати вільними перед Богом, сильними людьми? Стати людьми, які просто живуть так, як хочеться, за висловом наших дідів – «як Бог приказав». Може тоді настане спокій в людському житті і політиці, не треба буде безконечно боротись, розчаровуватись і турбуватись про незалежність. А компроміси з нами хай шукають всі решта, хто хоче жити так гарно, як ми!
Ми українці, що дали Україні назву, мову і споконвічну й сущу традицію культури. Хто не рахується з цим фактом - не визнає і держави, стає поза законом. Всі попередні двадцять років були суцільним гіпнотичним сеансом, інформаційним наступом зусібіч. Хотіли, щоб ми не відчували себе українцями в силі і числі – щоб дві третини корінного етносу не сміла політично домінувати в державі із своєю державною мовою, самобутністю і багатющою національною культурою. І український етнос всі двадцять років добровільно давав себе дискримінувати в інформації, друкованому слові, видовищах і рідномовній молитві до Бога, щоб не злякати прояву долі – Незалежність.
Тепер ніхто від нас цього не відбере, але зробити з цього дива формальність, свободою без української волі, зможуть. Зможуть, якщо українці і надалі «бавитимуться в хованки» в політиці, бізнесі, вірі і житті нам не треба шукати собі ні приятелів, ні ворогів – достатньо бути українцями без фальші і компромісів. Пора вже називати природні речі своїми іменами не криючись і не боячись того, що вже не давно не лякає соловками, сибірами і відійшло в історію. Пора жити на свій лад, абсолютно не зважаючи на те, що про це подумають правителі сусідніх держав чи навіть увесь світ.
Все, що становить собою український світ, треба повертати собі кожного дня особистим зусиллям волі, не чекаючи моменту, коли до цього покличе новий український лідер. Досі єдність українців ми вважали категорією політичною, але це не що інше, як спільний, вільний і український спосіб життя від Карпат до Луганська. Це Український Світ, якого нам бракує у незалежній Україні і двадцять перший рік незалежності мусить бути роком потужного відновлення цього світу. Це справа рук молодих, яким не так важко позбуватись застарілих національних стереотипів і звичок. Коли молодь, народжена у вільній державі стане зрілим поколінням, вона обов’язково відновить справжній український порядок.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
