Тотальний централізований розподіл сукупного результату суспільного виробництва, породжуючи ілюзію повною вседозволеності, настільки задовольняв корисливі інтереси панівної партійної номенклатури, що не могло бути й мови про використання якоїсь іншої, більш прийнятної форми економічної організації радянського суспільства. Величезний натовп титулованих ідеологів від суспільних та економічних наук вперто вишукувала всі можливі неіснуючі переваги суспільно-економічних відносин нового типу, обґрунтовуючи їх потім за допомогою вербальної еквілібристики. Неозброєним оком видні численні неподобства способу господарювання, що склався, обумовлені переходом до надзвичайно відсталої економічної організації, подавалися в якості прикрих незначних непорозумінь, для усунення яких досить було, мовляв, використовувати методи матеріального стимулювання. Влада неодноразово намагалася використовувати пропоновані методи, не дозволяючи при цьому заробити ані на копійчину більше. Настільки мудру політику партії і уряду в області оплати праці радянський народ не менш мудро порівняв свого часу з прив’язаним до подовжуваного ланцюга собакою і досить спокусливою для неї кісткою, підв’язаної до укорочуваного мотузка.
Очевидна недієздатність радянської системи господарювання викликає глибокі сумніви у практичній доцільності цього винаходу. Що стосується його новизни, то вже самі творці псевдонаукової теорії наукового комунізму, озирнувшись на дозвіллі назад, викрили в неосяжному історичному минулому світле майбутнє всього людства у вигляді комунізму первісного. Щоби з’ясувати ступінь світлості нашого далекого минулого, звернемося до так званого неписаного періоду в історії людства, характеризованому повною відсутністю відносин товарообміну.
Примітивність первинних знарядь праці, недосконалість способів добування їжі найчастіше не могли забезпечити первісній спільноті навіть необхідний мінімум продуктів праці. Періоди досить благополучного існування, що, безумовно, мали місце, сьогодні ніякого інтересу не складають. Якби постійний комуністичний достаток бананів був супутнім існуванню давніх мавп, що виявилися прототипом людини, то і сьогодні ми були б тими самими мавпами.
В умовах довгого критичного недостатку продуктів праці стійке становище первісної спільноти могло бути забезпечено тільки лиш за посередністю одноосібного розподілу на основі одноосібної влади, що домінували в якості єдино можливих форм економічної та суспільної організації, якщо справедливим є відповідне твердження Маркса, котрий відносив саме до цього часу виникнення у Вавілонії найбільш ранніх відносин товарообміну. Інакше слідував незворотній розпад останньої її (спільноти) частини після завершення повномасштабного некерованого самовільного процесу в суспільних і економічних відносинах. Тобто, тільки одноосібний розподіл дозволяв виживати всій первісній спільноті або, принаймні, найбільш значущої її частини в дуже несприятливих умовах. Більше за те, тільки одноосібний розподіл та одноосібна влада дозволили зберігати досить довгий час таку форму людської організації, як первісна спільнота, до об’єднання їх у складі давньої держави і переходу до більш високої форми економічної організації на основі товарно-грошових відносин.
В якості наочного приклада повсюдного існування первісного комунізму Маркс указував на збережені ізольовані острівні цивілізації, ґрунтуючись на відсутності в останніх і в неосяжному історичному минулому, неможливої в принципі приватної власності на спільно використовувані засоби виробництва. Дуже доречним стало довге їх благополучне і безконфліктне існування, з котрих довге благополуччя пояснюється достатньою постійністю сприятливих природних умов і недосяжністю для завойовників усіх часів і народів, а безконфліктність являється надто спірною через необхідність постійного регулювання чисельності острівного населення, котре не могло здійснюватися планомірно, а відбувалося, поза сумнівами, стихійним чином.
Опинившись на узбіччі світового суспільно-історичного процесу, острівні спільноти застигли своєму розвитку на найбільш примітивному рівні суспільної, економічної та виробничої організації, що свідчить не про існування первісного комунізму, а про те, що не тільки постійний достаток, але і довге благополуччя не сприяє прискоренню суспільного прогресу. Північноамериканські індіанці, що жили в досить сприятливих природних умовах пліч-о-пліч з величезними стадами бізонів, значно затрималися в своєму розвитку, не просунувшись далі від томагавка. Однак їхнє майбутнє не виглядало зовсім безперспективним, оскільки зараз неможна стверджувати, що вони зняли більше шкір із бізонів, ніж скальпів одне в одного. Хоча і не дуже скоро, але їм треба було б винайти механізм для одночасного зняття скальпів з декількох голів, однак французи, що знаходилися в самій круговерті світового розбою, розвинулися набагато швидше до здатності винайти механізм для одночасного зняття декількох голів цілком.
Діючи в повній відповідності з нібито науковим передбаченням того ж Маркса, усунувши після жовтня 1917 року товарно-грошові відносини, зруйнувавши сферу обміну, ми миттєво опинилися за тією прихованою в імлі тисячоліть межею, через котру до нас не дійшло ніяких історичних відомостей про тодішні форми суспільної та економічної організації. Отриманий у масштабах переможеної країни плачевний результат повністю узгоджується з нікчемним гегелівським винаходом у вигляді певної діалектичної спіралі, у сходячі витки якої вкладається вся історія людського розвитку, послідовно повторюючись на кожному новому, більш високому своєму рівні. Дійсно, одноосібний розподіл повторився в вигляді розподілу тотального централізованого, а одноосібна влада – у вигляді влади тоталітарної. Історія повторилася на новому, але на більш низькому своєму рівні. Тобто переміщення по діалектичній спіралі повністю узгоджується з непередбачуваними поворотами горезвісного дишла. Ось така дивовижна схожість, що полягає в повній подобі найпередовішого нібито суспільно-економічного строю майже найбільш примітивній людській організації, яка існувала ще тоді, коли ніякої іншої і бути не могло, знаходиться між комунізмом науковим і комунізмом первісним.
Відчувши всі радості наукового комуністичного номенклатурного раю, ми в певному відношенні опинилися в умовах сучасника стихійного первісного комунізму. Це дозволяє з певністю стверджувати, що наші давні предки заплатили розвиткові світової цивілізації не менше нашого. Не довелося їм розслаблено блаженствувати у первісних комуністичних райських кущах. На своїй власній шкурі , котра була анітрохи не товшою за нашу, вони винесли більш ніж достатньо незгод і втрат в процесі безперервної боротьби за власне виживання у несприятливих природних умовах. Не менше несправедливості та жорстокості, про котрі нині можна тільки лише здогадуватися, дісталося їм і від свавілля одноосібної влади. Згадавши свавілля нашої колишньої тоталітарної влади, приходимо до розуміння того, що радянські працівники є прибульцями з того самого неосяжного історичного минулого, в котрому вони перебували у якості простих трударів. Дійсно, віднайти у неіснуючому первісному комунізмі ще й неіснуючі первісні Ради депутатів не зміг ніхто, навіть примружений Ленін. В результаті отримуємо початкову ланку послідовності, що проглядається в історії розвитку відносин між учасниками спільної виробничої діяльності, котра буде виглядати тепер наступним чином: трудар – раб – кріпак – робочий - ?
Таким чином, одноосібний розподіл і тотальна, централізована, яка є завідомою несправедливістю в економічних і суспільних відносинах, влада повинні використовуватися тільки для виживання у найбільш несприятливих умовах і не можуть бути основними складовими суспільної організації, яка перевищує за своєю ефективністю натуральне господарювання, засім винайдений Марксом комунізм науковий і вигаданий ним же комунізм первісний існували тільки в його власній та його адептів уяві. В.Я. Мач Переклад з російської - М. Холявін
Ще від часу проголошення незалежності окремі політичні сили активно почали формувати міф про те, що Україна складається з двох нерівноправних частин. Одні регіони активно працюють і заробляють гроші для державного бюджету, а інші живуть за їхній кошт. Ця концепція набула свого розвитку в роки електорального поділу та протистояння «голубих» і «помаранчевих» і донині продовжує визначати світогляд значної кількості громадян.
Особливо полюбляють похизуватись своєю зверхністю представники Донбасу. Донецька команда, основу якої становлять бізнесово-олігархічні кола, котрі акумулювали свої багатства, експлуатуючи промислових робітників Сходу, не забуває час від часу нагадувати, хто кого утримує. Так, нещодавно Вадим Колесніченко порекомендував всім мешканцям Західної України з повагою ставитись до Сходу, тому що той їх фінансує і утримує.
Роки радянської, а потім — регіональної пропаганди сформували у багатьох мешканців Сходу та Півдня хибну думку про свою визначну місію, яка полягає в прогодуванні «бідної Західної України». Між тим, аналіз деяких економічних індикаторів, не кажучи вже про різницю у зовнішньому вигляді населених пунктів різних регіонів країни, змушує засумніватись у правдивості таких тверджень.
Щоправда, апологети заможних південно-східних областей можуть відштовхуватись у своїх судженнях, взявши за основу цифри валового регіонального продукту. Дійсно, за цим індикатором спостерігається лідерство кількох областей Сходу. Проте пальма першості належить столиці.
У 2008 р. валовий регіональний продукт Києва становив 169,6 млрд грн. Тоді як у Донецькій області ця цифра становила 117,6 млрд грн, а в Дніпропетровській — 104,7 млрд грн. Слабшими виглядають позиції Харківської області — 59,4 млрд грн, Одеської — 47 млрд грн, Луганської — 43 млрд грн, Запорізької — 42,4 млрд грн. Львівська область йде за ними з цифрою 35,5 млрд грн.
Якщо ж аналізувати ситуацію за рівнем ВРП на одну особу, то лідерство так само належить Києву: 61592 грн 2008 року. Для порівняння, у наступної за позицією Дніпропетровської області показник менший удвічі (30 918 грн). ВРП на одну особу для більшості західних і центральних областей нижчий за середній по Україні, а це — 20495 грн. Щоправда, в цій категорії опинились АР Крим, Севастополь, Херсонська, Луганська, Миколаївська і навіть Одеська області.
Інакшою виглядає картина при аналізі надходжень в загальний фонд держбюджету у розрахунку на одного мешканця. На першому місці тут зовсім не регіони, які полюбляють акцентувати увагу на своїй визначній ролі донорів української економіки.
У 2009 р. найвищий показник збору платежів у держбюджет з однієї особи зафіксовано в Полтавській області — 3597 грн друге місце посіла Харківська область — 3215 грн, а третє — Чернігівська (2379 грн). Безумовним лідером серед адміністративних одиниць є Київ — 13 383 грн.
У Донецькій області цей індекс сягнув 1572 грн, а у Луганській — скромні 858 грн. Для порівняння, Львівська область з кожного мешканця у загальноукраїнський бюджет-2009 відправила 1202 грн.
За логікою речей, регіони, які утримують країну, не мали б отримувати дотацій з державного бюджету. В дійсності, наприклад, Донбас щороку поглинає мільярди гривень. Тобто віддані кошти у бюджет країни повертають йому ж у вигляді дотацій та субвенцій. І виною всьому вугільна промисловість краю, яка є збитковою та потребує підтримки держави.
Якщо аналізувати поверхово, то стан справ для основних «годувальників» країни виглядає не надто погано. У бюджеті-2010 була запланована дотація місцевим бюджетам Донецької області у розмірі 1837 млн грн, Луганської — 1912 млн грн. Це серйозні, але не повні суми, оскільки вони не враховують додаткового фінансування вугільної галузі. Дотації ж для інших областей на 2010 рік переважно знаходяться в цих межах.
Проте за рівнем міжбюджетних трансфертів (а це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого) для населених пунктів рекордсменом в Україні стало місто Макіївка. Туди з державної казни планувалося спрямувати 222,4 млн грн. Для порівняння, у Львів має надійти 9,5, в Івано-Франківськ — 46,6 у Луцьк — 79,8, у Тернопіль — 100,4 млн грн.
Загальне тло в боротьбі за право називатись фінансовими благодійниками України Донбасу псує його основна гордість — вугільна галузь. Дотації на неї цілком нівелюють податковий внесок областей у загальний фонд держбюджету.
Збитковість вугільних підприємств зросла з 1,5 млрд грн 2004 року до 6,9 млрд грн 2009 р. Собівартість тонни вугілля майже вдвічі перевищує її ціну на ринку. Закриття ж неприбуткових шахт загрожує існуванню великої кількості населених пунктів з моногалузевою промисловістю.
Для того, щоб втримати вугільну галузь на плаву, уряд щорічно змушений вдаватись до її фінансової підтримки. Розмір такої дотації з бюджету у минулому році досяг 10,8 млрд грн, що перевищує 3% державного бюджету України. Оскільки майже всі чинні шахти зосереджені на Донбасі, це автоматично перетворює регіон з фінансового донора у акцептора. Мало того, розроблена програма розвитку вугільної промисловості передбачає до 2015 р. вкласти у галузь ще майже 50 млрд грн.
Якщо у січні–серпні цього року до місцевих бюджетів Львівської області надійшло 2,06 млрд грн дотацій вирівнювання з державного бюджету, то за дев’ять місяців поточного року до місцевих бюджетів Донецької області з держбюджету вже надійшло 4,03 млрд грн.
Високий рівень валового регіонального продукту та податкових надходжень у держбюджет для кількох областей Півдня та Сходу пояснюється дуже просто: наявністю великих металургійних підприємств та функціонуванням вугільної промисловості. Однак чи забезпечують вони краще життя мешканцям цих регіонів, дозволяючи навіть утримувати і годувати всю країну?
На тих же гігантах металургії України працює близько 500 тис. робітників. Середня продуктивність їх праці становить 250 тонн за рік. Тоді як у Європі на невеликих екологічно чистих підприємствах у сфері металургії один працюючий виробляє 3500 — 4000 тонн. Виникає проблема: або залишати поточний стан справ, або радикально модернізувати морально застарілу галузь. Але це загрожує звільненням сотень тисяч працівників та соціальними катаклізмами. В результаті металургійна промисловість перебуває у пастці сировинної відсталості, зайвих потужностей і зажерливості своїх власників.
Статистика свідчить, що розмір інвестицій в Донецьку область сягнув 1,58 млрд грн, тоді як Донецька область інвестувала за кордон 5,9 млрд грн. Цікаво, що інвестори з Донбасу особливий інтерес виявили до Кіпру. Цей офшор посідає безумовне лідерство за сумою вивезених з шахтарського краю коштів.
Поки олігархи збирають надприбутки, які успішно вивозять за кордон, місцеве населення потерпає від жахливої екології та інших соціальних проблем. Так, середня тривалість життя у Донецькій області на 5 років менша, ніж в Західній Україні. Крім того, південно-східні регіони лідирують у сумній статистиці за кількістю наркозалежних та ВІЛ-інфікованих. Виникає питання: якщо життєвий рівень населення там значно вищий і ці області не вражені «хворобою націоналізму», тоді чому ж там такий високий рівень проблем соціального характеру?
Однак основний удар по самолюбству теоретиків про «кормління» України завдає ситуація з продовольством. Виявляється, що більшість регіонів Півдня та Сходу катастрофічно відстає від Західної України за виробництвом основних видів продуктів харчування. Виходить, що багаті регіони не здатні прогодувати себе, забезпечивши власними виробничими потужностями навіть прожитковий мінімум. Таким чином, без споживання продуктів з інших областей держави вони просто приречені на голодне існування.
Згідно із затвердженою Кабміном нормою набору продуктів харчування на одну працездатну людину, за рік треба споживати 123,4 кг зернових та зернобобових культур, 95 кг картоплі, 110 кг овочів, 53 кг м’ясопродуктів, 148,5 кг молочних продуктів та 220 яєць.
Єдине, чим можуть похвалитись південно-східні області — це виробництвом яєць. Батьківщина Януковича за минулий рік досягла за цим показником 1,6 млрд штук, або 358 яєць на одного мешканця. В Луганській області цифри трохи скромніші — 707 млн та 306 штук відповідно. Проте за іншими індикаторами Захід впевнено випереджає Схід.
Наприклад, у 2009 р. Львівська область виробила 157,2 тис. тонн м’яса (61,7 кг на людину), 682,9 тис. тонн молока (267,8 кг), 822, 6 тис. тонн зернових та зернобобових культур (322,5 кг), 1504 тис. тонн картоплі (589,8 кг), 412 тис. тонн овочів (161,5 кг).
Як бачимо, за всіма показниками область впевнено випереджає норми прожиткового мінімуму. Індикатори для Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської та Рівненської областей теж суттєво вищі за затверджені стандарти і випереджають статистику Сходу і частково Півдня. А це дозволяє вести мову про експорт надлишкової продукції у регіони, де її не вистачає. Годувати ж доводиться Донецьку, Луганську області, а іноді — й інших представників південного сходу.
Виробництво сільськогосподарської продукції в зазначених регіонах не дозволяє їм повністю задовольнити свої потреби. Так, у Донецькій області на одного мешканця виробляється лише 21,7 кг м’яса, 80,8 кг молока, 96,6 кг овочів. Схожий стан справ у Луганській області, де м’яса припадає лише 24,9 кг на людину, що у 2,5 разу менше, ніж у Львівській області. Також Луганська область поступається Львівщині за іншими даними: виробництвом молока у 2 рази, картоплі — у 3,5 разу, овочів — у 1,5 разу. Не кращий стан справ для «регіонів-годувальників» виглядає і порівняно з Волинською чи Тернопільською областями.
Таким чином, теорія про окремі працьовиті та багаті регіони України, які лише те й роблять, що віддають зароблене іншій частині держави, не витримує критики і є нічим іншим, як створеним та розкрученим міфом певних політичних сил.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
