На головну На головну На головну
 
 
Google
Google
« Березень 2012 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Архів публікацій

 

600x450 | Переглядів: 822
Львів, Вірменський собор



[ Реклама ]
Реклама від "Порталу українця"
Запрошуємо до співпраці


 
 
 
 .. » Лариса Хіміч: мистецтво – це подолання темних сил
Держава, Політика, Суспільство (1355)   Історія, Філософія, Релігія (467)
Національна ідея, Мова, Народне (803)   Людина, Особистість (379)
Культура, Мистецтво (738)   Наука, Oсвіта (89)
Наші за кордоном (96)   Економіка, Бізнес (64)
Екологія, Здоров'я (111)   Техніка, Технології (35)


Лариса Хіміч: мистецтво – це подолання темних сил


Автор: Володимир КОСКІН
Джерело: Портал українця
Коментарі (0)


Наш гість – народна художниця України Лариса Хіміч. Напрочуд талановита, самобутня і освічена, вона бачить-відчуває земний людський світ очима Космосу, наповненого ангельськими сутностями.

Лариса Хіміч – це осмислення світових релігій, твори з міфічними і казковими сюжетами. Це найтонші духовні й астральні перевтілення, символічно-філософські притчі і билини – про любов і смерть, віру і сходження.
Людська жертовність і покаяння як шлях очищення і вдосконалення, як просвітлення людського духу і постання в людині божественного – одна з провідних філософських концепцій світогляду художниці.
Дивовижні світи Лариси Хіміч – не тільки насолода красою, радість-надія, а й цілющі спроби ліпше зрозуміти себе і осмислити божественне походження світу.
Найсвіжіший її доробок – серія картин під назвою «Скіфія очима Лариси Хіміч».



– Ларисо Михайлівно, що важливе, знакове відбулося у вашому житті за останній період?

– Насамперед, я нарешті дозріла для скіфської теми. Створила серію картин, які стали основою великої персональної виставки в Національному музеї літератури України.

– Коли Вас «зачепила» ця тема?

– Давно. Напевно, вона в мені тече кров'ю скіфів. Цей народ напрочуд цікавий. Ми знаємо про нього переважно від Геродота, який багато подорожував і бачив. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа. Але історична наука ще має розставити справедливіші акценти. Про скіфів написано надто перебільшено поганого. Хоч багато народів брало участь у безчинствах, історія людства загалом – це історія воєн. І скіфам часто доводилося бути в силу необхідності воїнами.
Найбільшої могутності вони досягли наприкінці V ст. і на початку ІV ст. до н. е. під проводом царя Атея, який об'єднав усіх скіфів від Азовського моря до Дунаю, вів переможні війни з фракійцями і стримав (339 р.) похід військ Філіпа II Македонського, в бою з яким сам загинув. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли і знищили військо Александра Македонського під проводом його намісника Зопіріона.

Але вони не проводили якихось моторошних ритуалів (на кшталт відрізання голови) з живими людьми. У них був чудовий ритуал братання.
Коли перський цар Дарій прийшов на скіфські землі, скіфи відмовилися з ним вступати у бій і відійшли в степи. Дарій на перемовинах запитав, чому вони не б'ються. Скіфи відповіли, що не вважають це за необхідне. Та водночас їхні посли зауважили: якщо Дарій образить скіфські могили, то побачить, як скіфи вміють битися. Цар Дарій вирішив не випробовувати долю і пішов зі скіфських степів.
Якби цей народ насправді був такий жорстокий і кровожерливий, яким його іноді прагнуть показати, то я сумніваюся, що скіфи були б високі, стрункі, вродливі. Вони нагадують еллінів, яких ми знаємо за грецькими скульптурами у різних музеях світу.



І ще зауваження: жадібні й кровожерливі люди ніколи не кластимуть у поховання так багато золотих унікальних виробів. З європейських культур залізного століття одна з найяскравіших і найцікавіших саме скіфська (VII ст. до н. е. – III ст. н. е.). Скіфи поділялися, крім царських, ще на кочовиків, хліборобів і орачів, які жили на широкому просторі. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ.
Про художні можливості скіфів можна судити з прикладного мистецтва, пам'ятки якого знайдено в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряж, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль із кургану Товста Могила на Дніпропетровщині.

Головним мотивом прикрас та предметів ужитку було зображення тварин у звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні закономірності, наприклад, рибу зображували тільки на кінських начільниках. Це доводить, що зображення мали не тільки естетичне, а й магічне значення. Скіфський «звіриний стиль» має свої прикметні особливості, одна з яких – поєднання реалізму з декоративними мотивами. Приміром, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги – абсолютно неправдоподібної форми. Утім, композиційно виникає суцільний образ: завитки ріг, розташовані уздовж усієї спини тварини, підкреслюють легкість і стрімкість.

Скіфські твори мистецтва філігранні за виконанням і глибокі самобутнім світоглядом. Скандинави і кельти, очевидно, у скіфів запозичили «звіриний стиль».



– У чому його суть?

– Світ звірів і птахів можна легко поділити на групи. Перша – хижаки. Вони в очах древніх несли смерть, тому відбивали підземний, потойбічний світ. Копитні тварини – мирні, відображали світ живих. Роги ростуть, мов дерева, раз на рік відпадають, що узгоджується з уявленнями пращурів про природний кругообіг. Птахи, особливо орли, літають високо в небесах, відображають верхній світ богів. Триступенева вертикальна схема-система призначена для опису світоустрою.
У скіфському мистецтві часті зображення різних тварин, птахів на крупах, лопатках оленів, хижаків. А кігті хижаків зазвичай закінчуються головами хижих птахів. Це ніби перевтілення однієї тварини в іншу. Скіфи бачили єдине в безлічі й множинне в єдиному.

Зооморфний код скіфського часу колосально вплинув на все євразійське образотворче мистецтво і систему символів. У європейській архітектурній традиції найчіткіше скіфський стиль простежується в орнаментиці романських соборів і білокам'яній різьбі храмів Київської Русі. Взагалі-то сліди «звіриного стилю» в євразійській культурі, нехай і в десакралізованому вигляді, можна зустріти практично повсюдно.



– Яка віра була у скіфів?

– Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Найбільш шанованою з усіх божеств була Табіті – богиня царського вогнища, тотожна грецькій Гестії; після неї – Папай («батько», відповідав грецькому Зевсові), дружина якого – Апі («земля», в сучасних тюркських мовах «апа» – мати) ідентична грецькій Геї.

Із семи божеств скіфського пантеону чотири боги чоловічої статі і три – жіночої. Три богині-жінки – це значуще, це ведичний світогляд. Усі релігії – чоловічі, а от у скіфів старшувала цариця Табіті. Навіть був такий ритуал: коли хтось зі скіфів ставав царем, він обов'язково проходив обряд одруження з Табіті, тому її і називають царицею скіфів.

Принагідно зауважу, що серед знаменитих скіфів – Анахарсіс, один із засновників європейської античної філософії, якого зараховано до сімки мудреців античності, та Мардоній – учитель імператора Юліана Відступника (331–362 рр.), освічений, хрещений християнин, але водночас шанувальник філософії епохи язичництва.



– Ви як художник інтерпретуєте східні вчення, слов'янське язичництво, християнство, тепер заглибилися в скіфську історію. Ваші картини – філософські притчі, ретельно, реалістично прописані. Наскільки таке мистецтво затребуване? Як Ви відповідаєте на запитання: «Хочу купити вашу картину. Скільки вона коштує?»

– Справді, є роботи філософські, серйозні, з якими розлучатися дуже важко. Та є картини простіші: асоціативні, емоційні; квіти, натюрморти... Я зазвичай питання вирішую так: нехай покупка картини буде актом меценатства, щоб я могла зробити гідний каталог, замовити виставковий зал. Хоч, звісно, ми всі живі люди: нам потрібний і хліб насущний. Можна заради цього продати картину.
За великим рахунком, у кожного художника є свій час, кожний стоїть у залі чекання. Прийде і мій. Утім, нині охочих купувати мої картини набагато більше, ніж мого бажання їх продавати. Іноді це залежить від симпатій до людини. Я можу і подарувати картину.



– Чим, окрім живопису, Ви займаєтеся, щоб почуватися фінансово незалежною?

– Сценографією. Працюю на різних майданчиках, зокрема в Палаці «Україна», Українському домі, Театрі оперети. Замовник проводить захід, запрошує мене як художника-постановника. Наприклад, я оформляла концерт Збройних Сил України, присвячений двадцятій річниці, урочистості з нагоди Міжнародного дня інвалідів, свята Перемоги в Палаці «Україна». Я оформляю сцени, щоб артистам було затишно й приємно виступати, а глядачам – дивитися.



– Принагідно це дає можливість купувати полотно, фарби, пензлі...

– Платити за оренду зали, за афіші, запрошення... Бог допомагає: треба витратитися – з'являється робота сценографа.

– Скільки сучасному українському художникові коштує виставитися?

– Залежить від зали. За деякі треба платити двісті доларів на день. Хочеш десять днів виставлятися – плати 2000 доларів. За афішу потрібно заплатити приблизно 500 гривень, за запрошення – 500–600 гривень. Це тільки за друк. А треба спочатку зробити макет – це тисяча гривень. Що ще? Транспорт. Фуршет. Доносити свою творчість до людей – дорого.
Досить про це. Розмови про гроші мене виводять із рівноваги. Я далека від фінансово-організаційних питань. Цим займається чоловік.



– Чи розкладається ваша творчість на етапи?

– У мене не було конкретних етапів. Усе взаємозалежне, усе переплітається. Приміром, скіфські картини обплетені орнаментом, а їх я малюю здавна. Та й самі скіфи різні. Це – індоскіфи, алтайські скіфи, причорноморські. Загалом козаки кубанські, донські, уральські, жителі Кавказу, Грузії, Туреччини – це нащадки скіфів... Коріння неймовірно переплетене. Християнство не на порожньому місці виникло. Був ґрунт, багато чого в християнстві від давньоведичної, слов'янської культури.

Знаєте, у душі є комора, кожний з неї періодично щось дістає. Коли я дуже чогось прагну – йде відповідна інформація. Як це виникає – не можу пояснити.



– Як ваші творчі пошуки пов'язані з відчуттям сьогодення?

– Усе повторюється, в тому числі і політичні ігри. Немає нічого нового під сонцем. Інша річ, що хороші люди закрилися, зціпилися, усе гарне в собі заховали глибоко. Та коли буде створено певні умови, все добре вийде. Це обов'язково відбудеться. Нині досягає апогею боротьба світла й темряви.
Літо поступово переходить в осінь, осінь – у зиму. А от зима бурхливо не здається весні. Огризається морозами, хуртовинами й заметілями. Світлі боги завжди йдуть на зиму до Сварога, а вертаються навесні. Наразі триває справжня агонія темних сил, тому всім так важко.



– Існує точка зору, що відбувається глобальна деградація людства. А Ви говорите про агонію темних сил. Чи значить це, що в тривожних процесах закладено очищення? І що ще живить ваш оптимізм?

– Радість життя навіть у тому, що ми виявлені в цьому світі (що вже є актом творчості) і можемо щось творити. Адже ми для чогось народилися, правильно? Тож кожен на своєму поприщі має робити те, що вміє й хоче. Інша справа, що планета Земля влаштована досить суворо. Вона складна й тяжка в плані реалізації. Треба пройти через випробування, труднощі. І якщо людина це долає, то світлі сили (та й темні теж) допомагають. Бо все взаємозалежне.
Нині період народження нової людини. З приходом певних умов індивід старої формації просто не зможе існувати. Тому треба приймати те, що відбувається (і погане, і добре) спокійно. І змінюватися на краще.



– Письменник Юрій Щербак у романі «Час смертохристів» пише про новолюдей, які аморально-егоїстично несуть у світ колосальний негатив. Щербак скептично прогнозує майбутнє людства. А Ви говорите: людина старої формації відходить, а нова народжується, тобто вкладаєте в це сподівання.

– Крім «смертохристів» народжуються також новолюди з дуже потужним позитивним потенціалом. І боротьба триватиме, тільки на зовсім іншому рівні. Хто переможе? Та ніхто не переможе. Усе вляжеться і відрегулюється.
Нині починається день Сварога (між днем і ніччю Сварога минає тринадцять тисяч років). Відбувається поворот: галактична свастика, де перебуває наша Сонячна система, вирулює в одному з рукавів у світлі світи. Тому час темних сил, хочуть вони того чи ні, закінчується.

– Ви наших читачів утішаєте надією.

– Життя створене для радості. Та хтось спеціально впроваджує апокаліптичні настрої, вигідні сатані. Проте наші предки говорили: «Умирати зібрався, а жито сій». Для дітей та онуків.

Чому я взяла тему скіфів? У їхніх поглядах на світ багато первородного, правильного, життєствердного. У наших людях це дуже заховано. Я хочу, щоб воно вийшло. Коли вийде, тоді в нас усе нормалізується.
Щодня треба перемагати якийсь свій мінус. Їх у нас надто багато, особливо в думках, спілкуванні, обговоренні когось. Важливо себе контролювати: «Ой, навіщо я це сказав? Неправильно подумав. Неправильно зробив». Якщо це є, тоді щодня відбувається перемога над поганим у собі. У цьому зерно вдосконалення.



– Тут є один парадокс. Поки в собі вбиваєш недоліки, борешся з мінусами або, як казав Чехов, видавлюєш із себе раба, зовні, на іншому полюсі, зло міцніє. Можновладці звіріють-багатіють.

– Нагадаю: нині відбувається агонія темних сил. За стародавнім слов'янсько-арійським календарем людство проходить повний цикл Кола Життя за 144 роки. Зазвичай в останній рік цього циклу уряд не чує гласу народу взагалі. Це треба розуміти. Проте зі сліпоглухотою можновладців треба боротися, відстоювати свої права. Афганці, чорнобильці – молодці, піднялися. Я вже думала: у нас після Майдану довго ніхто не встане. Піднімаються люди. Усе нормально.



– Освоєння скіфської теми – це спроба зрозуміти дійсність через екскурси в минуле?

– Ми постійно забуваємо затертий, але правильний постулат: без усвідомлення минулого майбутнє незрозуміле. Спіраль закручується, усе повторюється, тому треба знати своє коріння, помилки й досягнення пращурів. Предків треба відчувати і чути.

Коли в минувшину занурюєшся глибоко, творчо, тоді приходять відповіді – і душа заспокоюється, прозріває, зменшуються шанси наступати на граблі помилок.

Володимир КОСКІН



Тамара Стратієнко, народна артистка України, диктор Українського ТБ, професор Київського університету ім. М. Драгоманова:

– З пані Ларисою Хіміч ми знайомі давно, з часів, коли народний артист СРСР Борис Шарварко створював видатні концертно-театральні дійства, а вона їх оформлювала. Певною мірою звідти прослалась духовна доріжка до високого мистецтва, бажання з ним спілкуватися.

Лариса Хіміч – одна з небагатьох наших художників, яка вирізняється глибокою духовністю, високоморальністю. Мисткиня надзвичайно освічена і високопрофесійна.

Її твори викликають той стан, коли заповітне відкривається на відстані душі, на відстані сльози. Вона геніально заворожує глибиною розкриття теми, манерою письма, барвами, об'ємністю. Я лечу до світла разом із художницею. Колосальне враження.

Відвідування її виставок так збагачує, що я потім багато днів живу цим. Її картини сняться. Я очищуюсь, лікуюсь. Це дивовижна школа пізнання. Спасибі, що пані Лариса живе на цьому світі, черпає високі почуття з глибини Небес, перекладає їх своїм серцем на мову барв і доносить до нас.


Читати цю та інші публікації у своєму телефоні
на своєму сайті



Є що сказати? Говори на форумі або додай коментар:


(за бажанням)
Введіть код:
This is a captcha-picture. It is used to prevent mass-access by robots. (see: www.captcha.net)   



Інші коментарі

... ›››
Oleg Pk | 23.09.2011, 19:36

Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти. ... ›››
Василь | 04.09.2011, 18:19

В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,... ›››
Наталі | 23.08.2011, 17:49

Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію... ›››
Подільський | 20.08.2011, 17:43

На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн. (у книгарнях дорожче) :))) До речі, сьогодні, 17-го серпня, о... ›››
Іванченко Ірина | 17.08.2011, 15:12

Інші публікації на цю тему

12.01.2014, 00:26 Богдан Жолдак: “Україна найбагатша на таланти і найбідніша на їхню реалізацію” Наш співрозмовник Богдан Жолдак -- прозаїк, драматург, кіносценарист,...
28.10.2013, 23:34 Євген Ковтонюк: «Заради шедеврів я скрізь суну носа» Наш гість Євген Ковтонюк цікавий багатьма гранями – як мандрівник,...
27.09.2013, 23:21 Анатолій Зборовський: «Я вивчаю портрет народу» Наш гість – Анатолій Зборовський, історик і краєзнавець, директор...
01.09.2013, 15:18 Володимир Базилевський: "Куди не кинь, підстеріга чужизна..." Поет, критик, есеїст, публіцист Володимир Базилевський розчинився у...
23.08.2013, 17:53 Південну Пальміру накрила “зелена хвиля” В таку спеку подібне книжкове стовпотворіння могло статися лише тут, в...
11.08.2013, 20:19 Микола Славинський про прямостояння під високими небесами України Наш гість – Микола Славинський, типовий український галерник в царині...
27.07.2013, 18:12 Віктор Грабоський: Вириваймося з мороку! Письменник Віктор Грабовський впродовж творчого життя поступово набував...
04.07.2013, 01:11 Володимир Бушняк: «Письменник є засобом націєтворення» Наш гість – письменник Володимир Бушняк. Донедавна голова Кримської...
24.06.2013, 00:18 Неллі Корнієнко: “Без культури держава впаде” Наш гість – доктор мистецтвознавства, академік Національної Академії...
15.06.2013, 01:40 Олексій Кононенко: “Книга не буває передчасною” Олексій Кононенко – поет, прозаїк, журналіст, автор відомих українських...
Більше

 
Завантаження...

Стрічки публікацій   Мобільна версія сайту: PDA/WAP
Наш інформер на вашому сайті
 

  Умови використання та цитування матеріалів сайту
  Авторські права
  Застереження
© AnViSer 2004-2013.  Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає банерообмінна мережа
Hosting by hostBe.net