На головну На головну На головну
 
[ Форум українця ]

Вітаємо, Гість ( Вхід | Реєстрація )

Скрыть объявления

Оголошення

УВАГА! АКЦІЯ!
якщо в хочете отримати безкоштовну рекламу на головній сторінці...->

 
Reply to this topicStart new topic
 Витоки слов’янства: волхвізм і духовність
surenzh
1.07.08 - 16:56
Пост #1


Новачок
Group Icon

Група: Користувачі
Повідомлень: 4
З нами з: 1.07.08
Користувач №: 571



Шановні друзі!
Питання про мету, причини і час виникнення слов’янства до сих пір викликає суперечки в науковому світі. За межами нашого знання залишається і єдина давньослов’янська держава і ведичне духовне вчення, яке стало ідеологічною основою слов’янізації Центрально-Східної Європи. Дулібія Рось, волхвізм, Суренж-Арта, Русколань: поняття які можуть розкрити нам таємниці першої половини I тисячоліття нашої ери. Рекомендую ознайомитися із книгою «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» на сайті www.rivne-surenzh.com.ua . Там вже розміщені цікаві карти і сама книга в pdf форматі. Сайт двомовний (укр./рос.), перемикач в верхньому правому куті. Привожу також анонс книги і її фото (видання 2006 і 2007р.).

В.О. Дем’янов, О.А. Андрєєв
Велич Дулібії Рось.Суренж.(Таємниці Волинської землі)
ВЦ ПП “Корлайн”, м.Київ, 2006 рік

Книга «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» — спроба по новому розв'язати старе історичне питання про місце і час виникнення та становлення слов'янства, викласти хронологію подій в слов'янському світі і навколо нього, оперуючи оригінальною біолокаційною методикою та спираючись на різноманітні факти (географічні, історичні, землезнавчі, космогонічні, будівельні, теологічні). Книга торкається питань духовності слов'янського суспільства, яке пов'язане з особливим світоглядом -волхвізмом, як основою системи волхвівської влади, як стрижнем організації всього життя у слов'ян. Вона подає багатий ілюстративний матеріал, запрошуючи своїми картами і схемами науковців до системного археологічного пошуку на теренах древньої столиці слов'ян міста Суренжа (нині Рівне), на землях осередку слов'ян-дулібів, так званої Русколані (між річками Горинь та Стир). Вона дає нове трактування відомих слов'янських термінів та понять, що мають свої корені в глибині тисячоліть.
Загальне дизайнерське рішення книги розроблене В.Дем’яновим та О.Андрєєвим і перед редакційним доопрацюванням перевірене методом сканування інформаційного поля на відповідність волхвівському світогляду (фіолетова обкладинка, шрифт-влесовиця, застосування реконструйованих ексклюзивних дулібських символів: восьмикутних зірок, крилатих сидячих левів, точкових чеканних фігур і ліній, сварг-спіралей і т.п.). Метод сканування інформаційного поля описаний в розділі 2 книги, підрозділ 2.3 (див.нижче).
Книга випущена в форматі 335x240мм на крейдяному папері в повнокольоровому друці з твердою обкладинкою. В ній 264 сторінки, 10 тематичних розділів, 32 підрозділи, 76 авторських ексклюзивних рисунків – реконструкцій та авторських зображень атрибутики, державних символів, одягу, архітектури, структури суспільства, війська, державної влади, світогляду, 54 кольорові фотографії місць подій, знахідок, хронологічна таблиця подій з XXVI тис. до н.е. до IX ст. н.е., великий понятійний словник з ексклюзивними авторськими трактуваннями слів, перелік 97 великих князів Дулібії Рось та їх діянь, 21 чорно – біла тематична ілюстрація на авторські сюжети. clapping.gif

Волхвізм - духовна школа слов’ян

В. О. Дем’янов, О. А. Андрєєв, «ДЦ "Рівне-Суренж"», 10 Березня, 2008 року

Феномен появи та швидкого росту слов’янської спільноти, що відбувся на початку та всередині I тисячоліття нашої ери на теренах майже половини Європи, до останнього часу не був зрозуміло та обґрунтовано пояснений з точки зору його витоків, причин, мотивацій, зародження як явища.
Чому маса місцевих та прийшлих народів центрально-східної Європи, отих вчорашніх венедів, скіфів, сарматів, готів, балтів, кельтів, галів, фінів, угрів, гунів, булгарів, обрів за короткий історичний період в 400-500 років стали частинами слов’янської спільноти? Що мотивувало ці народи стати носіями слов’янських традицій, вірувань у всій їх багатогранності? Чому їх привабило слов’янське світосприйняття, організація суспільних взаємовідносин, побуту? Хто їм це все запропонував? Де взялось джерело отого нового, слов’янського?
Згадаймо, що початок та середина І тисячоліття нашої ери – це час домінування на півдні Європи та в передній Азії Римської імперії, а потім і її наступниці – Візантії. Це було домінування держав імперського типу, авторитарних за системою влади, держав з глибоко структурованим суспільством та декларованими чеснотами, які на практиці ніколи не виконувались. Держав, у яких насильство над підвладними народами та людиною, як такою, були нормою, де принцип «розділяй та володарюй» ставив поза сумнівом навіть уявну можливість поступового утворення в межах цих держав якогось «римського» чи «візантійського» народу, як великої дружньої спільноти в межах даної держави.
Риму та Константинополю на сході, в Азії, протистояли потужні держави: Парфія та її наступниця держава - Сасанідів, що теж мали багатоетнічний характер. У них система влади носила вузько-династичний характер. Об’єднуючою силою народів цих держав були злитий адміністративний апарат та династично-кланова влада домінуючої родини. Безперечно, і в цьому випадку ідеї єдності і братства, які б могли призвести до утворення якоїсь значної духовної чи етнічної спільноти, були відсутні. Держави швидше нагадували клаптикову ковдру, зшиту династичними нитками, розрив яких вивільняв певні народи на певний час.
Що ж відрізняло процес європейського слов’янотворення від тих процесів, що відбувались в Римській та Візантійській імперіях, Парфії та державі Сасанідів? Чому народам центрально-східної Європи випало стати єдиною спільністю, слов’янами?
Спершу спробуємо охарактеризувати особливості слов’янина та слов’янського суспільства, що відрізняли його від інших народів І тисячоліття нашої ери. Принаймні ті особливості, що проявились ззовні і були зрозумілі для стороннього спостерігача того часу.
Найперше – це рівність всіх членів слов’янської громади і добровільність їх співіснування. Це толерантність до будь-яких релігійних поглядів і шанування, передусім, духовних якостей людини. Це ідея відданого служіння суспільству та своєрідний екологізм поглядів на співіснування людини і природи, людини і навколишнього світу. Це любов до всього сущого, даного Творцем, і нелюбов до спотворених людських відносин, а відповідно рабства, насильства, приниження жінки. Це прагнення істинних глибинних знань і не використання їх на шкоду природи і людини. Це розуміння глибокого зв’язку людини з оточуючим світом та володіння древніми ведичними знаннями, це шанування традицій, які ґрунтуються на духовних основах Вселенської єдності. Головне, все це в межах реально діючої структури управління та функціонування слов’янського суспільства в середині І тисячоліття нашої ери!
Виникає запитання: звідки взялись і як закріпились такі суспільні основи? Хто був їх автором і носієм на протязі значного періоду? Хто збудник та натхненник слов’янотворення?
Відповідь проста і однозначна. Це не могла бути князівська чи боярська еліти, бо їх інтерес був близький до інтересів еліт тогочасних держав-імперій і не базувався на культивуванні високої духовності. Це не могли бути жреці та священники, які б, найперше, боролися за збереження існуючих релігійних вірувань своїх народів і племен, що могло б призвести до чвар і протистоянь. Це не могли бути народні маси, які б відстоюючи настанови своїх жреців та священників, боронили б традицію. Ними могли бути тільки люди особливої духовності і мудрості – волхви!
Саме слов’янські волхви, що звались ще й мудрецями, волхвами-украми, отцями, старійшинами, складали в ті часи організовану групу слов’янських пророків і месій – духовно і енергетично обдарованих людей. Вони носії того особливого світогляду, який автори книги «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» називають волхвізмом.
Волхвізм – це древньослов’янський світогляд, що збудований на основах Вселенського закону та визнає тонкопольову (духовну), енергетичну сутність світобудови, єдність, на цій основі, всього сущого в Космосі, яка виникла на основі Вищої Ідеї, Творця, Бога.
Волхвізм має надзвичайно древні корені (про це йдеться у вище вказаній книзі) та носить надрелігійний характер. Всі релігії він сприймає як духовні школи, що прагнуть знань Вселенського закону. Тому початково волхвізм не воював з релігіями, а підтримував зерна істинного знання в них. «Влесова книга» фрагментарно відкриває шлях появи волхвів та волхвізму в Європі та вказує на започаткування процесу слов’янотворення.
На жаль, слов’янський волхвізм з часом зазнав процесу деградації, який розпочався в VI столітті нашої ери. На період VIII – IX століття він розгубив духовні орієнтири, як основу власної міцності. Заграючи з князівськими елітами прилучених народів та ставши на шлях клановості, він поступово виродився в псевдоволхвізм та самозваний волхвізм (з’явилась маса самопроголошених волхвів, далеких від розуміння основ Вселенського закону). В такому волхвізмі залишились лише зовнішні атрибути та дрібна обрядовість: магічне побутове віщування, гадання, творення заклинань – спотворені прояви колись осягнутого та шанованого знання Вселенського закону.
Слов’янські волхви повторили трагічний шлях своїх духовних попередників у Шумерії і Вавілоні, в Римській імперії та на теренах західної Європи (друїдів). Проте результати діяльності слов’янських волхвів безперечно перевершили будь-що, здійснене їх попередниками. Їм вдалося на практиці примінити древні вселенські духовні знання та створити з різних за походженням, віруваннями і побутом народів грандіозну духовну спільність – слов’янство.
Через помилки пізніших волхвів цей процес залишився невповні завершеним. Але він на століття вперед визначив історичну долю Європи і заклав основи слов’янського державотворення, що масово почалось в VII – ІX століттях нашої ери. Створений волхвами Дулібський союз, а далі, у І столітті нашої ери, і загальнослов’янська держава Дулібія Рось, стали моделлю для подальших державотворчих процесів на слов’янських теренах, особливо для Київської Русі, в якій зміцніла князівська влада позбавила не надто обізнаних зі знаннями Вселенського закону нащадків волхвів владних функцій і суспільної ваги.
Ще довго, століттями, духовні принципи, закладені першими волхвами в основу слов’янотворення, накладали відбиток на сприйняття світом самих слов’ян. Ще довго на слов’янських теренах діяли самозвані волхви, прагнучи відтворити велич своїх попередників, та бажаючи зберегти духовність суспільства у своєму розумінні. Підтвердженням цьому є побутуюча на заході думка про «особливу слов’янську душу», яку ніби важко зрозуміти.
Чим же цікавий волхвізм нам сьогодні? Які істини він може відкрити нам в епоху електроніки та комп’ютерів?
Волхвізм першої половини І тисячоліття нашої ери базувався на глибокому розумінні тонкопольової (духовної) основи світобудови, на визнанні можливостей людини осягнути ці основи через самовдосконалення, через знання, через любов, як основні принципи Вселенського творення. Це те головне, до чого доростає сьогоднішня передова наука, а точніше – духовно розвинуті її носії. Волхвізм декларував базовість тонкопольового світу (Духу святого, Ірію), його тонкопольових утворень (душ) у всього того, що перебуває в матеріальній чи нематеріальній формі, що існує вічно і постійно, що взаємодіє, взаємовпливає, взаємоіснує у нашому Всесвіті. Волхвізм констатував гармонійний зв’язок всього сущого у світі і пропагував гармонію у відносинах людей, людини і Землі, людини і Космосу, людини і всього сущого (видимого і невидимого) на енергетичному та тонкопольовому (духовному) рівні.
Волхви знали, що досягнути гармонії з тонкопольовим (духовним) світом можливо лише розвиваючи власну енергетику (біоенергетику). Вони пропагували ззовні обрядовий, внутрішньо – надзвичайно глибокий духовно-енергетичний тренінг людини на спеціально визначених енергоактивних місцях – святилищах (Ругіях). Волхви прагнули розвинути у себе і у всіх слов’ян духовні здібності – яснобачення, телепатію, біолокацію для пошуку отої загальної гармонії. Тобто, вони володіли всім тим, що нас активно стало цікавити сьогодні. Подібні здібності вони використовували для головної мети волхвізму – гармонізації земного буття в рамках Космічного, Вселенського закону. Основна їх діяльність – це своєрідна нерозривна єдність, здавалось би, несумісного – віри та науки, духовного і матеріального. В основі їх свідомості - глибоке розуміння процесу Вселенського творення – спочатку тонкопольового (духовного), а далі і матеріального.
Безперечно, волхвізм – це унікальна духовна школа. Школа культури і традицій слов’янства. Це той світогляд, що породив і надихнув процес слов’янотворення, підштовхнув народи центрально-східної Європи на участь в величезному духовному експерименті, який в зміненій формі триває і донині. Можливо варто звернути на це увагу?
1. Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі). – Київ, 2006.
2. Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. – Київ, 2007.
3. сайт: www.rivne-surenzh.com.ua mosking.gif
Укри та українці: забута історія предків

В. О. Дем’янов, О. А. Андрєєв, «ДЦ "Рівне-Суренж"», 19 Березня, 2008 року

Питання виникнення та становлення самоназви одного з великих європейських народів, українців, не дає спокою не тільки власне йому, але і слов’янському оточенню, не байдужому до оцінок історії цього народу, чиї землі є прабатьківщиною слов’янства.
Історична доля українців, які після часів Київської Русі та Волинсько-Галицької держави, з XIV cт. довгий час перебували територіально розділеними (Велике князівство Литовське, Польща, Угорщина, Московське царство) не була легкою. Проте почуття єдності у народу не втрачалося. Основи цієї єдності закладені задовго до XIV ст... Щось дуже важливе стимулювало частину слов’ян, від Західного Бугу до Дону, від Прип’яті до Чорного моря, називатись українцями.
Спроби істориків ХІХ ст.. пояснити назву українці як похідну від слова окраїна, було лише приниженням підлеглого народу, який не міг по суті бути „окраїнним” сам до себе. Подібне трактування лише збурило українську інтелигенцію і започаткувало нею широкий пошук історичного джерела назви.
Серед інших популярних версій слід згадати, прив’язку походження слова Україна до поняття окраяна (чимось обмежена, оточена, відділена) та до поняття край (батьківщина, рідна земля). Слабкість цих версій в їх натягнутості, поверхневості, бо вказані поняття побутують у всіх слов’ян і чимось особливим не ідентифікують окремий народ. Вони не є предметом гордості для цього народу.
Останнім часом широкої популярності набула версія походження назви Україна та українці від поняття укри, назви якогось могутнього та невідомого нам древнього народу, частина якого з часом оселилася на Балтійському Помор’ї. На доказ цьому приводяться історичні повідомлення німецьких хроністів та конкретні факти Балтійської Поморської землі Укрмарка та слов’янського племені укрів, що відоме в ІХ – XII ст.ст. (в місті Таргелов, Німеччина, відкрито музей слов’ян-укрів). Проте тісно пов’язувати тих укрів з сучасними українцями складно. Не зрозуміло і як назва поморських укрів могла стати головною для центральнослов’янських земель?
Стосовно існування могутнього та древнього народу укрів, то поки що важко знайти йому історичний відповідник. Як правило захисники версії його існування ідентифікують цей народ з індоєвропейцями або аріями. Звідси і висновки про особливу вийнятковість цього народу, його історичну довговічність та першородність, що викликає різку критику опонентів.
То чому ж слов’янський народ, на землях якого розпочалося слов’янотворення, назвався українським? Чому він не залишив собі попередню назву – руси чи роси?
Та і хто такі укри і як вони пов’язані зі слов’янами, русами, історією всієї Європи?
Головною помилкою всіх попередніх дослідників проблеми укрів є націленість їх на те, що укри це обов’язково плем’я чи народ. В той час, як на нашу думку, все набагато простіше. Укри – це специфічна група людей, древня каста, інтелектуальна верхівка древнього суспільства, носії високих духовних знань. Це обдаровані від природи люди, люди давніх ведичних знань, люди з надзвичайною розвиненою власною енергетикою (біоенергетикою), що здатні впливати на оточуючих людей і світ. Це носії дуже давнього світогляду який вони несли тисячоліттями(!) на величезних просторах Євразії.
В різні епохи, в різних місцях, в Персії, Вавилонії, Шумері, Єгипті, Римській імперії, у древніх слов’ян, їх називали по різному: мудреці, пророки, Сини Божі, отці, старійшини, волхви-укри, месії.
Саме слов’янські волхви і є тими загадковими украми, людьми з надзвичайно древньою та надзвичайно духовною (арійською) історією. Саме волхви-укри, створили потужний осередок слов’янотворення на землях древньої Волині, започаткувавши процес духовного зростання (просвітлення) місцевих народів та дали ім’я своїм учням – руси (просвітлені), а також слов’яни (ведені Матір’ю Славою), та дуліби (з’єднані в кулак).
Історія слов’янських волхвів-укрів є водночас і величною і трагічною. З часу своєї появи в Європі у VI ст. до н.е. і до початку деградації створеної ними просвітницької системи, волхви-укри здійснили гігантську об’єднавчу роботу та збудували слов’янотворчий центр на Волинських землях – загальнослов’янську державу Дулібію Рось.
Упадок цієї держави в VIII на початку IX ст..ст. пов’язаний з відходом тогочасних волхвів-укрів від світоглядних основ древнього вчення, збудованих на знанні Вселенського закону, що породило процеси псевдоволхвізму та самозванного волхвізму. Але з другого боку, саме цей упадок став початком державотворчих процесів в різних регіонах слов’янського світу. Особливо активно він відбувався по кордонах слов’янського світу (держава Само, Великоморавська держава, Болгарія і т.п.).
Волхви після падіння Дулібії Рось на початку ІХ століття переселились в Новгород на Волхові. Фактично не контролюючи ситуацію, лишень боролись, як могли, за вплив у слов’янському світу. Створивши волхвівські центри на Балтиці (о. Рюген, Помор’я) та в Половецьких землях (на р. Урал), вони відтягнули власний відхід з політичної арени і нічого не змогли вдіяти з самозваним волхвізмом та псевдоволхвізмом.
Влада в новостворених слов’янських державах була вже не волхвістською, а суто князівською. Боротьбу було програно, а деградоване в період VI – IX ст.ст. язичництво (релігія на основах волхвізму) було замінено на інші релігії. Не зважаючи на народні протести та окремі спалахи жрецького спротиву, боротьба з князівськими рішеннями уже нічого не давала.
Історія волхвів-укрів та створеної ними загальнослов’янської держави Дулібії Рось описана у випущеній в двох виданнях книзі В. О. Дем’янова та О. А. Андрєєва з назвою „Велич Дулібії Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі)”. Саме в ній Ви знайдете фактичний матеріал, карти, фотографії, нові визначення відомих понять.
Що ж стосується українців та їх назви, тобто того народу, який у ІХ ст. втратив своїх очільників, волхвів-укрів, але який в переказах, казках, міфах, звичаях, традиціях, зберіг пам’ять про древніх і колись мудрих керівників, вповні природно було (шануючи культ предків) цьому народу назватися їх послідовниками. Українці – нащадки волхвів-укрів.
Останній спалах цієї ведичної духовності ми бачимо в період визвольних воєн українського народу XVII ст.., період козацтва та активної діяльності козаків-характерників, прямих послідовників жреців-гвардійців (датів) волхвівських часів. Саме в цей період відбувається остаточне закріплення назви народу – українці та назви держави – Україна.
Боротьба князівської влади з деградованим язичництвом, монголо-татарське панування, втрата ведичного знання, відсутність достойних носіїв цього знання, війни та час, зробили свою роботу. З історичної пам’яті народу стерлись сторінки древньої слов’янської, роської, дулібської, волхвівської історії. Залишились лише її фрагменти, головним чином в культурі, побуті, народній обрядовості, назвах.
Народ, який колись обіймав центр Дулібської держави, народ розділений з XIV ст. на частини, народ слов’янський, народ, що перший назвався русами-росами, почав відчайдушно боротись за своє самозбереження і став зватися – українцями. Він, пов’язав себе з величними та шанованими предками, тими яким він завдячує духовним злетом, своєю багатою культурою, цікавими традиціями та минулою величчю.
Можливо варто вийти з історичного безпам’ятства?

1.Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі). – Київ, 2006.
2.Дем’янов В. О., Андрєєв О. А. – Велич Дулібії Рось. Суренж. – Київ, 2007.
3.Сайт: www.rivne-surenzh.com.ua
4.Сайт: http://orei.livejournal.com/126811.html thank_you.gif






Приєднані стиснуті зображення
Приєднане зображення Приєднане зображення
User is offlineProfile CardPM
Go to the top of the page
+Quote Post
Волхв
1.09.08 - 17:42
Пост #2


Відвідувач
Group Icon

Група: Користувачі
Повідомлень: 12
З нами з: 27.08.08
Користувач №: 600



Погоджуюсь із автором. Тим паче, що книгу "Велич Дулібії" маю. Із деякими міркуваннями, щоправда, міг би подискутувати. Наприклад, про історичну зумовленість занепаду волхвізму й заміни на християнство. Та про північні шляхи відходу волхвів. Слід наголосити, що християнство ввели настільки жорстоко, що в порівнянні з тим процесом введення через 1000 років нової релігії - комуністичної, були квіточками. Могутня держава Антія-Русь, яка існувала до віроломного захвату полукровкою Володимиром київського престолу, налічувала біля 12 млн. жителів. Через 100 років панування християн від Русі залишилися тільки окремі князівства, тобто, державність була втрачена. А населення її зменшено до 5 млн. в часи Ярослава т.зв. "мудрого". Волхви та люд український рятувався не тільки на півночі, а й в Карпатських горах. Зокрема, Тустань, Буша, гори Грегет й ін. стали осередками зберігання духовного Відизму аж до 16 ст. Сьогодняшні мольфари - є прямими нащадками отих вчорашніх Волхвів.
Безперечно є й те, що повернення до Рідної Відичної Віри в Україні є доконаним фактом, і ніякі насильницькі заганяння до церков не перешкодять завтрашньому Світанку. Це є природній процес і ні людина, ні Ющенко, ні "Христос" не в змозі його зупинити, оскільки Рідна Відична Віра програмує людину на Життя і Перемогу, а абрамічна християнська - на покору і смерть.
User is offlineProfile CardPM
Go to the top of the page
+Quote Post

Fast ReplyReply to this topicStart new topic
1 Користувачів переглядають дану тему (1 Гостей і 0 Прихованих Користувачів)
0 Користувачів:

 

- Lo-Fi версія форуму Поточний час: 6.12.19 - 20:20

Умови використання та цитування матеріалів сайту
Авторські права
Застереження
© AnViSer 2004-2013.  Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає банерообмінна мережа