IPB WARNING [2] mysql_connect(): Headers and client library minor version mismatch. Headers:50552 Library:50648 (Line: 131 of /ips_kernel/class_db_mysql.php)
[ Різдвяні спогади й душі чування - Форум українця ]
На головну На головну На головну
 
[ Форум українця ]

Вітаємо, Гість ( Вхід | Реєстрація )

Скрыть объявления

Оголошення

УВАГА! АКЦІЯ!
якщо в хочете отримати безкоштовну рекламу на головній сторінці...->

 
Reply to this topicStart new topic
 Різдвяні спогади й душі чування
Олесь Вахній
17.01.13 - 13:02
Пост #1


Учасник дискусій
Group Icon

Група: Користувачі
Повідомлень: 84
З нами з: 28.12.11
Користувач №: 1 410



РІЗДВЯНІ СПОГАДИ Й ДУШІ ЧУВАННЯ
Менше двох тисяч років тому, Христос викрив і засудив практику показово-нещирої побожності претендуючих на ексклюзив у Божій Благодаті фарисеїв. На жаль, “старі міхи” юдаїзму перекочували до християнства. Тверезий *із нинішнього буття українців зокрема, й більшості європейців вцілому засвідчив, що декларування приналежності до християнського світу, для багатьох є і залишається лише декларуванням. З сумом і болем доводиться констатувати, що сакральна символіка перетворилась в беззмістовний символізм. Людство так і не позбулося схильності до спрощення й спримітизування, деструктивні ліберальні закони багатьох країн унеможливлюють постання суспільства яке б складалося з духовно і морально здорових та гармонійно розвинених особистостей, а провідники цілих спільнот чомусь забули, що ігрища з господарем пекла завжди приречені на поразку. Гріховність не обмежується свідомим вибором зла. Неспроможність зробити правильний вибір є станом духовного рабства. Підпорядкованість пристрастям робить людину пасивною, не самостійною, не вільною, підконтрольною. Вінчання, панахиди, освячення помешкань, предметів і пасок насправді є нерідко незрозумілими для самих учасників дійства церемоніалами й обрядами. Останні звичайно ж дисциплінують і нагадують про відповідальність, проте факт формального дотримання й неосмисленого виконання не є метедом і формою рятунку полоненої гріхом душі.
Сприйняття Божої Науки для кожної людини є справою індивідуальною. В одних це відбувається внаслідок родинного виховання, коли батьки належним чином доносять до відома нащадків відвічно-довічну правду. Інші, долучались до числа врятованих внаслідок *ізу власного вже пройденого життєвого шляху, добутого досвіду й спілкування з віруючими. Проте, чимало вихідців з родин невіруючих сприймали Боже Слово внаслідок стресових ситуацій. Таким чином Господь зупиняв грішника, провокував до роздумів, й давав можливість зрозуміти причину буття людини в цьому світі.
В часі Різдва 1992-го року, повернувшись з щорічного міжнародного новорічного з'їзду католицької молоді (того року він відбувся в Будапешті), спільно з кількома київськими учасниками того дійства (більшість в подальшому стали вірними УГКЦ церкви Святого Миколая на Аскольдовій Могилі), я зорганізував ватагу колядників. Співали в вагонах метро, колядували знайомим в їх помешканнях. Колядки вивчали з молитовників. Запам'яталась реакція слухачів нашого гуртового співу. Здається саме тоді я пізнав, що дарувати радість іншим, віддавати власний час, талант, молитви, завзяття, любов до Церкви й народу є великим щастям.
Пригадую колядування й в наступних роках. Кістяк й основний склад вже нової ватаги становили активісти київського осередку Спілки Української Молоді. Якось, на пропозицію однієї з учасниць ми завітали до родини яка залишалась вірною церкві й в часи її підпілля. Власників помешкання зворушили до сліз.
-А нас колись за це переслідували, - зізнався господар.
Почуте нагадало мені розповіді мами, про її колядування в повоєнні і голодні 50-ті. Село Дарівка, це на Черкащині, звідкіля вона родом, не мало власної середньої школи, тож їй, братам і сестрам доводилось долати шлях за наукою довжиною в вісім кілометрів. Вчителі-комуністи, знаючи що мама з багатодітної родини, не соромились забороняти прославляти Господа. З метою перевірки чи виконуватиме вона їхні злочинні вказівки, лишали родинні клопоти й не лінуючись подолати кількакілометровий шлях до Дарівки, очікували коли діти підуть вітати односельчан та рідних з Різдвом Христовим, й погрозами заганяли їх назад в хату.
Природний підсвідомий потяг до Божих Правд з часом зобов'язує до усвідомленого самообмеження. Не кожна душа має силу самостійно встояти перед звабами лукавого. З прикрістю і соромом пригадую, як колядування ватаги СУМівців закінчувались пиятикою і бешкетом. Дякую Творцеві, що з часом дарував переживання й розуміння грішності тієї поведінки.
В 2001-му році, Різдво Христове я зустрічав в Черкаській Виправній Колонії № 62. Туди, за протидію антинародному режимові, звинувативши в криміналі, мене запроторили цербери постколоніальної, посткомуністичної, постсов'єцької, а головне — геть не української за духом і змістом системи. Станом справ на той час, в “зоні” діяли лише церкви УПЦ МП та Євангельських Християн Баптистів. Попри моє знання літургії й спроможність пояснити причини віри в Господа, православний клирик відмовив мені в участі в літургії, оскіли вважжв “невоцерковленим”. Дискутувати з бородатим москвином я не мав жодного бажання, тому тричі на тиждень відвідував Будинок Молитви, який коштом віруючих-баптистів з Англії й працею віруючих-засуджених постав на місці колишнього табірного стадіону. В часі різдвяного служіння я разом з хором співав вже відомі мені колядки. По закінченню, коли засуджені вже вийшли надвір й почали шикуватись в колону для повернення в гуртожитки (“на бараки”), віруючі вийшли на двір й заспівали “Нова радість стала”. Спів на вулиці, рівно як і перегук є “порушенням внутрішнього порядку виправної установи”. Реакція засуджених й наглядачів (прапорщиків й молодшого офіцерського складу) вразила неабияк. Перші не поспішали виконувати наказ рухатись, й стоячи на морозі слухали спів, а другі не наполягали на його негайному виконанні, не обурювались співом на вулиці, й також слухали. Радісна на перший погляд випадковість, насправді була часткою в ланцюзі Божих Закономірностей.
Донині не знахожу слів та епітетів аби передати й означити процеси які відбувались в моїй душі в ті хвилини й впродовж наступних кількох годин. В залі гуртожитку (“бараку”) де водночас проживали близько 160-ти осіб, того вечора я не відчував смороду немитих тіл й непопраних шкарпеток, тютюнового диму й викликаного недоїданням голоду. Нині журюсь, що стримував себе аби вголос не заспівати вже давно знайомі колядки й псалми які лунали того вечора на служінні. Розумію, що в ті хвилини не соромно було б стати диваком або уподібнитись до блаженного. Можливо в чиїйсь душі прокинувся б спогад, й орда нечестивого зазнала б кількісної втрати.
Христос Народився!
Олесь Вахній
User is offlineProfile CardPM
Go to the top of the page
+Quote Post

Fast ReplyReply to this topicStart new topic
1 Користувачів переглядають дану тему (1 Гостей і 0 Прихованих Користувачів)
0 Користувачів:

 

- Lo-Fi версія форуму Поточний час: 21.09.20 - 17:51

Умови використання та цитування матеріалів сайту
Авторські права
Застереження
© AnViSer 2004-2013.  Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає банерообмінна мережа
IPS Driver Error  

There appears to be an error with the database.
You can try to refresh the page by clicking here.

Error Returned

We apologise for any inconvenience