Як в Україні цінують національних героїв, Ціна дружби між Москвою та Києвом Нлаштування

[dem]

За що боролись…
"Я не хочу бути героєм України,
Не цінує героїв моя країна"
Олександр Положинський "Тартак"
Після трьох століть поневірянь Україні знадобилось десять років незалежності, щоб нарешті спромогтися зробити хоча б один вагомий крок до вшанування тих, хто став фундаментом нашої державності.
Дарма, що цей крок було зроблено якраз напередодні президентських виборів. Сам факт, що заради голосів виборців екс-президент намагався показати себе поборником української ідеї, а не проросійським лідером, говорить про те, що на той час в Україні процвітали патріотичні настрої.
А саме що було зроблено? В столиці України, в м. Києві на лівому березі річки Десенки у 2001 році було закладено Всеукраїнський прак пам'яті борців за свободу та незалежність України. Цю подію як слід відзначили: поставили пам'ятний камінь, територію у 120 га передали Київзеленбуду, який до 2009 року мав створити на ній повноцінний парк і…розійшлися.
Та дивна річ, крім каменя з написом "Всеукраїнський парк пам'яті борців за свободу та незалежність України" нічого більше не нагадує про борців за незалежність.
На всі запити щодо розробки даного парку, київська влада в один голос відповідала: "З 2002 року парк не розробляється".
Здавалося б, що могло завадити створенню довгоочікуваного меморіалу. Начебто в Україні живемо, у незалежній суверенній державі з багатою історією та глибокими традиціями шанобливого ставлення до своїх героїв. Згадайте, які думи та легенди складав наш народ про тих же козацьких гетьманів або просто хоробрих земляків.
За логікою, розбудові Всеукраїнського парку могла перешкодити лише подія стратегічного характеру - і вона незабаром відбулася. Починаючи з 2003 року великого розголосу набуло, так зване, співробітництво між Києвом та Москвю - передбачалась розбудова району Київський у Москві та району Московський у Києві.
При глибшому вивченні проблеми очевидною стає несумісність слова "співробітництво" з реальним станом речей. Справа у тому, що за химерні 12 га у Москві Київ погодився надати 180 га своєму місту-побратиму. У 2006 році київська щедрість зменшилась вдвічі - 90 га. Однак, це не анулювало проблеми з огляду на те, що ці гектари прямо стосуються нествореного досі парку. Варто сказати, що територія, яка опинилась під загрозою забудови банальними висотками, які зараз модно називати елітними, окрім свого патріотичного значення має ще й істотну історичну вагу. За часів Київської Русі на лівому березі Чорторию - друга назва Десенки, розташовувалась резиденція київських князів, а у ХV ст. на ній була оборонна фортеця, побудована київським князем Семеном Олельковичем.
Як то кажуть, не обійшлось і без скандалу. Попри всю цинічність своїх дій, московська фірма-забудовник ІНТЕКО - автор проекту району Московський, який, до речі, отримав негативну екологічну експертизу, активно просувається на український ринок. Не так давно фірма вже була задіяна у гучній справі із забудовою території військового училища ім. Богуна, яка охороняється ЮНЕСКО. Виходить, що нашого старшого брата цікавлять лише виключно стратегічні для України об'єкти.
Час плине - камінь стоїть і потроху піддається руйнівним силам природи, а десенський берег активно піддається руйнівним силам людської недбалості: сміттєзвалища, струмочок, забруднений нафтопродуктами, паління шин та вирубка дерев під дрова. До того ж, це все на цінній природній території, за заповідання виступають науковці.
Чи за це боролись Іван Сосюра та Олена Теліга, чи за це загинув В'ячеслав Чорновіл та Анатолій Єрмак? Шанування власної історії - це перший крок до процвітання країни. Жодна світова спільнота не визнає нас, якщо ми не визнаємо себе самі. Про яку інтеграцію України в ЄС можна говорити, якщо ми досі стоїмо на позиціях Переяславької ради? Ситуація у Києві є віддзеркаленням ситуації в усій країні. На високий рівень розвитку держава може вийти лише завдяки визнанню своїх героїв. Варто про це пам'ятати…
Наш Київ