З приводу чергової хвилі арештів Нлаштування

[Олесь Вахній]

Аналізуючи нинішній стан речей, вкотре знахожу підтвердження неприємній як для патріота тезі, що українці готові довго терпіти і мовчати, але коли терпіння доходить меж, протест проти утисків і несправедливості виливається великою річкою крові. Своєї і пригноблювачів. Період очікування пробудження загалу затягується навіть не на десятки а на сотні років, проте приклад Коліївщини або жорстокість повстанців після поразки визвольних змагань 1918-21 років – зайве тому свідчення. В трагічний для нації період «затишшя», прапор непримиренної боротьби проти підлості, брехні і несправедливості несуть одиниці. Їхня доля трагічна, оскільки доводиться перебувати в жорсткій опозиції проти поневолювачів, й водночас стикатися з браком належної підтримки й розуміння з боку окраденого й знедоленого загалу.

Стаючи на шлях протидії системі яка трактуючи мій народ отарою свиноти відмовляла йому в праві на існування, я розумів що моїм ворогом є позбавлені честі, совісті та гідності себелюбці й безпринципні пристосуванці. Окупаційна (за часів почилого, і геть не в Бозі Союзу) та постколоніальна адміністрації, інших в своїх лавах просто не бачила.

Від самих початків задекларування на клаптику паперу «незалажності», я розумів її фальш і нещирість. Вчорашні функціонери окупаційної адміністрації, неочікувано для самих себе, стали чільниками «самостійної держави». Що могли запропонувати Україні вчорашні офіцери КГБ, компартійні функціонери й виховані в атеїстично-ленінських традиціях челядники всих щаблів і рангів? Нічого, окрім слухняного споглядання за свавіллям наділених владою. Чи про таку Україну мріяли мільйони учасників протестних акцій 1989-91рр., і чи за таку Україну проливали кров її кращі сини і доньки?

Протидію патріотами і небайдужими системі цілеспрямованого приниження і винародовлення, нинішні узурпатори влади нарекли екстремізмом.

Моїй війні з цією злочинною системою вже кілька десятків років. За прикладом батьків, ще в шкільні роки, я не соромився декларувати свою причетність до українства. В період національного пробудження 1988-91рр., як активіст Спілки Української Молоді я брав участь в мітингах протесту та акціях непокори. Вже після проголошення незалежності, мене неодноразово викликали на нудні й геть не потрібні «профілактичні» розмови, затримували, арештовували, ув`язнювали. Загалом, за нелицемірну любов до рідного народу, мені довелось відбути понад сім років у в`язниці. Стверджую, що я жодного разу не йшов на компроміс з церберами системи. Певно саме за це, а також мою принциповість, вони відповідали мені взаємністю.

Як віруюча людина, я не люблю вихвалютись і червонію від сорому коли мене хвалять інші, проте навіть побіжного знайомства з моєю біографією достатньо аби зрозуміти, що я не належу до числа маргінальних екстремістів яким мене намагаються зобразити адепти нинішнього режиму. В 1999 році, вироком Шевченківського районного в м. Києві суду, мене визнали керівником «пограбування» фінансованого з-за меж України Комітету Виборців. Суд так і не звернув увагу на той факт, що мої дії були від самого початку неправильно кваліфіковані, що я жодним чином не збагатився, а речі які мої друзі начебто викрали, насправді були просто знищені. Визнаю що ми діяли примітивно, проте це жодним чином не дає підстав оголошувати мене злочинцем. В 2003 й 2007 році мене також арештовували, тримали у в`язниці (перший раз рік і сім місяців, другий – сім місяців). Суд не знайшов у моїх діях жодної ознаки злочину, тож його рішенням я двічі був звільненим з судової зали. З часом, закривались і справи. За вкрадені роки життя переді мною ніхто жодного разу навіть не вибачився, не виплатили належної компенсації. Більше того, даючи мені (вже після скарги до прокуратури) постанову про закриття відносно мене кримінальної справи, начальник слідчого відділу 3-го ТВМ Шевченківського району столиці, погрожував мені новою карною справою за спробу поскаржитись до суду на свавілля працівників МВС. Саме за обіцянку таки подати до суду на утиски, оббріхування та репресії, в березні 2011 року мене знову арештували, проте рішенням суду я знову був звільненим з-під варти.

17.05.12., о сьомій ранку, до помешкання де я мешкаю, завітала оперативна група працівників Київського міського управління МВС під керівництвом оперуповноваженого Юрія Цимбала, кілька працівників Святошинського райвідділу міліції, та супроводджуючий їх посилений наряд міліції. Не пояснивши причин візиту, в помешкані вилучили мій одяг та мобільні телефони. Серед вилучених в мене речей, якимсь чином опинились й набої та ще один мобільний телефон. Стверджую, що ці речі просто підкладені. Такі реалії в формально незалежній Україні.

Після обшуку, в часі відбирання підписів у мало не до смерті наляканих сусідок-понйнятих, я мав нагоду поспілкуватись наодинці з оперуповноваженим Цимбалом на кухні. Він навіть не приховував, що причиною мого незаздрісного становища є моя активна громадська діяльність, скарги до прокуратури на свавілля працівників МВС, обіцянка подати до суду за роки ув`язнення та публікації.

Життя дарує іноді ситуації в які складно повірити. Певно б не повірив і я, якби це не трапилось зі мною особисто. Скориставшись зменшенням швидкості автівки до сорока кілометрів на годину, я просто вискочив з неї, і навіть не впавши на авальт побіг. Щиро дякую водіям які побачивши мій вчинок пригальмували, але почали рух коли мене намагались наздогнати працівники МВС. Даровані мені навіть не секунди а миті, уможливили зникнути з поля їхнього зору. Підозрюю, що днями мене оголосять в розшук.

Кількома годинами пізніше, добравшись до знайомих, з мережі Інтернет, я довідався що того ж ранку були затриманими ще кілька активістів політичної партії Українська Національна Асамблея та ГО «Патріот України». Всих їх, а також і мене, звинувачують у закритті зали гральних автоматів. Згідно наданої нам інформації, керівник Святошинського райвідділу столичної міліції мав з незаконних ігор власний відсоток. Причини його озлоблення вже зрозумілі. Певно його стараннями, ушкодження заборонених постановою Кабінету Міністрів від 15.05.12. ігрових автоматів потрактували розбійним нападом.

Ще не маю конкретних планів щодо власних подальших дій. Вже молюсь за ув`язнених побратимів. Кличу до того і решту. Несправедливість всеодно не переможе.

Олесь Вахній