Cьогодні 65 років, як до неба пішов Митрополит Андрей Шептицький. Нлаштування

[ukrstep]

Cьогодні 65 років, як до неба пішов великий апостол України, Митрополит Андрей Шептицький.

Бо я українець з діда-прадіда. А церкву нашу і святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя.

Митрополит Андрей Шептицький

ДЕЯКІ СВІДЧЕННЯ ПРО ЗЦІЛЕННЯ

Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним,
ані немає нічого тайного, що не вийшло б на явне
(Мр. 4:22).


Сестра Модеста Сеник, ЧСВВ, 1938 р.н., м Львів.

Я народилася в с. Лагодів Перемишлянського р-ну Львівської області. Закінчила факультет економіки Львівського сільськогосподарського інституту і 25 років працювала на педагогічній роботі. До монастиря вступила у 1966 р., а вічні обіти зложила у 1976р. В часі підпілля, коли комуністичний режим заборонив нашу церкву, а людей вчили атеїзму, я старалася якнайбільше душ пригорнути до Бога. За це була переслідувана кагебістами і дев’ять разів мене викликали на допити, але Бог завжди мені допомагав.

У нашому монастирі є с. Рафаїла-Ірина Ліпніцька, 1969 р.н., яка у вересні 1994 р. важко захворіла, її поклали в госпіталь інвалідів війни та репресованих імені Юрія Липи у Винниках, де лікарі встановили діагноз: системна склеродермія з ураженням серця, легенів, нирок, шкіри і центральної нервової системи. На той час я була настоятелькою монастиря по вул. Кирила і Методія у Львові. Я особисто попросила головного лікаря п. Івана Рафалюка, щоб допоміг у лікуванні с.Рафаїли. Лікарі робили все, що було в їхніх силах, аби врятувати життя сестри. Та, на жаль, стан її здоров’я щораз погіршувався і ввечері 24.09.94 р. дійшов до критичної межі: почалися патологічні судороги, посиніли губи і пальці, а з рота пішла піна. В цей час, о 20-й годині, біля хворої чергувала наша с.Августина Костик, яка сама є лікар-кардіолог. Вона зателефонувала до монастиря і сказала мені: “Моліться, бо с.Рафаїла кінчається...”. Я тут же покликала всіх сестер і попросила вже йти до каплиці молитися до Шептицького. І ось ми, 40 сестер, стоїмо на колінах і просимо Митрополита Андрея заступництва перед Богом за здоров’я с.Рафаїли. Також відмовляли молитви, що написані на брошурах. Іншого порятунку ми не бачили. Після с.Августини зателефонував го-ловний лікар і сказав, що у хворої критичний стан. Ми сиділи біля телефону і щохвилі чекали звістки про смерть. В той же час у каплиці безперервно аносилась благальна молитва до Шептицького про порятунок с.Рафаїли. Через деякий час телефонує с.Августина і каже, що с.Рафаїла відкрила очі, прийшла до свідомості, і їй легше. Ми всі дуже втішилися, а я в думці дякувала Бо-гові за те, що сестра жива, дякувала Шептицькому за заступництво. Через три тижні с.Рафаїлу виписали з лікарні в доброму стані здоров’я. З того часу вона більше не зверталася до лікарів. Зараз сестра шиє в монастирі габіти і ризи для священників. Я стверджую, що сталося чудесне оздоровлення с.Рафаїли через заступництво Митрополита Андрея Шептицького.


+++


Сестра Ірина Рафаїла Ліпніцька, 1969 р.н., ЧСВВ.

На четвертому році мого життя помер батько, а на 19-му я залишилась круглою сиротою, бо померла мама. Вона була дуже побожна, і я з дитинства завжди вірила в Бога, за що нині їй вдячна. До монастиря я пішла не тому, що не було куди дітися, а тому, що відчувала голос Божий, покликання. Познайомилася з сестрами ЧСВВ у 1992 р. і попросилася до монастиря. У 1994 р. важко захворіла і була при смерті. В той час мене доглядали наші сестри, які порадили мені молитися за здоров’я через посередництво Митрополита Андрея Шептицького, що я і робила. Коли ж я чудом залишилася живою, то 1 листопада пішла до крипти Собору св. Юра подякувати Митрополиту Андрею за одужання. Цей день був особливіший для мене, я відчувала велике піднесення і радість на душі.


+++

Іван Рафалюк, 1943 р.н., м.Львів, головний лікар.
Богдан Соловій, 1945 р.н., зав. хірургічним відділенням.
Євгенія Баглай, 1949 р.н., зав. 2-м неврологічним відділенням.

Ми працюємо у госпіталі для інвалідів війни та репресованих ім.Юрія Липи, що у Винниках біля Львова. Наводимо деякі виписки з історії хвороби с.Рафаїли-Ірини Ліпніцької, яка поступила до нас 12.09.1994 р. з трофічною виразкою правої ступні. Народилася вона 23.07.1969 р. у Тернополі і з дитинства постійно мала простудні захворювання.

Перебуваючи у нас в лікарні, стан її здоров’я щораз погіршувався, і 23.09.94 р. ми змушені були зібрати спільний консіліум у складі восьми лікарів. Нами було встановлено важкий стан хворої з діагнозом: системна склеродермія з ураженням серця, легенів, нирок, шкіри і центральної нервової системи. Після консіліуму хвору перевели в реанімацію. На другий день ми запросили професора Львівського медінституту п.Євгенію Зарембу, зав. кафедрою терапії № 2 факультету удосконалення лікарів. Вона підтвердила установлений діагноз консіліуму і признала важкий стан хворої. О 20-й годині 24.09.94 р. наступили патологічні судороги, пішла піна білого кольору з ротової порожнини, і хвора втратила свідомість. У той же час ми проінформували настоятельку монастиря про вкрай важкий стан хворої. Настоятелька сказала нам, що всі сестри моляться до Митрополита Андрея Шептицького за порятунок с.Рафаїли-Ірини. Ми стверджуємо, що сталося явне чудо від Бога.


+++

Схимонахиня Йосафата Вавренюк, 1912 р.н., Монастир Студійського Уставу, с.Унів Перемишлянського р-ну Львівської обл.

У нашому монастирі з 1930 р. була схм. Акакія Венгер, яка дуже активно займалася з дітьми в дитячих садках і сиротинцях. Де б її не послали – всюди доводила справу до кінця. Вона була дуже обдарована і кмітлива. Під час війни схм. Акакія важко захворіла. Від пережиття її страшно боліла голова, і вона лікувалася в лікарні. Ми всі переживали, щоб в неї знову не повторилася та страшна хвороба. І ось, одного разу в 1945 р. вона каже до мене: “Я вже не буду хвора на ту страшну недугу, бо мені приснився Митрополит Андрей Шептицький; положив руку на голову і каже: Ти вже ніколи не будеш у тій недузі”. І дійсно, після того схм. Акакія прожила понад 30 років без тої страшної хвороби.


+++

Схимонахиня Минодора Прус, 1921 р.н., Монастир Студійського Уставу, с.Унів Перемишлянського р-ну Львівської обл.

Я народилася у с.Дичків Велико-Бірківського р-ну Тернопільської області. До монастиря вступила у 1953р., а схиму прийняла у 1956р. Зі мною стався прикрий випадок, бо я впала і зламала ногу. Лікарі сказали, що вже не зможуть цей перелом направити, і мене забрали з лікарні. З того часу я пролежала цілий рік. У 1994 р., на Різдво Богородиці, зранку, я читала книжку. Всі пішли на Службу Божу. У кімнаті вже було видно, зачинався день. Під час читання я заплющила очі і з болем у душі кажу: “Мати Божа!”. Відкриваю очі і виразно бачу видіння: переді мною стоїть Митрополит Андрей Шептицький, так гарно вбраний, в омофорі і з гарною митрою на голові. В руках тримає хрест і каже до мене: “Треба терпіти, треба нести хрест, а все буде добре”. Від того видіння я дістала надію на те, що зможу ходити. Вирішила попробувати. На третій день після свята беру стільчик і помаленько з ним пішла. Дякую доброму Митрополиту Андрею за таку чудесну поміч.