У кожній справді незалежній країні незалежність твориться віками. Це є першим святом для кожної нації, і воно не може бути гіршим або кращим, залежним від політичної погоди. Погода мінлива, а день цей дається навіки. Я думаю, що наша преса дуже мало висвітлює питання становлення незалежности в країнах, які були колоніями, тому кожного разу нам здається, що ми у винятковому становищі.
Цей процес має певні відомі закономірності. На цьому шляху великі труднощі. У нас вони велетенські. Одна справа виходити з британської колоніяльної залежности, де був колонізатор, який сіяв свою справді високу культуру — те, що Кіплінг називав тягарем білих. А є дика колонізація, яка експлуатує і розкладає націю і людину. Більшовицька колонізація, яку ми назвали свободою, була найгіршим, найбільш реакційним і злоякісним явищем світової історії. Там був не лише демонтаж понять, а й особистости. Її позбавляли традиційного ґрунту, на якому виросли пращури і вона сама. Людину перевиховували не на засадах моралі, а на пристосуванні до кон'юнктури. Тобто формували раба найгіршого
ґатунку. Адже раб у порядного хазяїна має пристосовуватися до його порядности, а в злого вискочки — до його кримінальних звичок. У тому і є велика наша біда — ми успадкували рабську спадщину пристосовництва до злочинного світу. Якщо говорити про комунізм і його філософію, то її суть в адаптації до волі вождя, а вона завжди була брутальною. Тож ми повинні пам'ятати, що перебуваємо в особливому становищі і фактично у нас іде боротьба з великою хворобою, якою заражений наш національний організм... Не було б і складнощів з утвердженням аксіом. Нам завжди треба розказувати людям елементарні речі, з розумінням яких в інших країнах, здавалося б, народжуються, — поняття національної і людської гідности, про віру батьків, про честь роду, про чесне ім'я — це все мало б витати в повітрі. Але у нас того немає, і через те Президент змушений збирати політичну еліту, претендентів на владу, щоб домовитися з ними про дотримання конституційних положень — це дивовижне явище, якого немає в жодній, навіть африканській країні. А в нас воно є. Ми маємо дуже велику проблему з дотриманням тих положень, які вже ухвалив парлямент. І це дехто називає "викручуванням рук"! А суспільство обговорює, чи правильно робить Президент, коли збирає круглий стіл, і що він хотів тим показати. А от він і хотів продемонструвати, що ми живемо в дикій країні, що ми вражені хвороботворними бацилами, що в нас до влади йдуть люди з кримінальною свідомістю, які не мають елементарних правових понять. Він хоче з ними домовитися про значення їхніх зобов'язань і їхніх слів.
Ми бачимо, що народ стоїть вище за так звану еліту, розуміє, що відбувається, і чесно говорить про це. Народ звик, що його 70 років годували обіцянками про прекрасне майбутнє, до того, що його тотально грабували в ім’я створення ядерного арсеналу, який абсолютно нікому не потрібен. До того, що навіть заощадження його вкрали, аби стати мільйонерами. То як він може вірити тим самим людям з тією самою психологією? Вся наша біда, всі проблеми з незалежністю пов'язані з тим, що ми маємо на чолі держави і в управлінні державою багато тих осіб. Жоден Президент (навіть коли б ми мали геніяльного [лідера) не може викристалізувати з цієї зіпсутої людської маси особистостей, які мають бути помічниками. У нас це дуже поступовий процес. Великою мірою це процес лікування від кримінальної бацили, кримінального мислення. Разом з тим ми можемо тільки дивуватися, що попри це, є так багато людей, не зіпсутих цією системою й тим минулим, які прагнуть до кращого і тримають наш інтелектуальний та моральний потенціял. Наша країна виявилася готовою до викликів нових західних технологій, які ринули на нас, як через виламану стіну. А в більшості країн то найбільший клопіт — де взяти здібних людей.
* * *
У нас дуже багато переваг. Ми можемо зносити те, чого інші не зносять, — різні стреси, які трапляються на державному рівні. Наші організми витримують те, чого не витримав би жоден европейський, тож перспективи у нас, безперечно, є. Досить осмислити 15-річний період нашої незалежности, аби побачити, що вона постійно укріплюється, попри всі ганебні сторінки, які ми перегорнули. Бодай маленькими кроками, а все ж утверджуємось. Якщо комусь здається, що Майдан був даремним, то це через слабодухість. Ніколи великі історичні події не бувають марними. В історії не буває повернення назад. Буває рух від тієї точки відліку, інколи дуже нерівний, хвилястий, з піднесеннями й падіннями. Безперечно, у нас є національна енергія до еволюціонування. Дуже важливо, що за останній період принципи демократії в нашій країні справді закладаються, а не просто декляруються, хоча це було дуже тяжко розпочати. Зрозуміло, цей процес зв'язаний з поразками, тому що найкраще середовище для злочинного елементу — демократія.
* * * На нашому 15-річному шляху припустилися багато помилок, однак я не зовсім упевнений, що їх можна так назвати. Можливо, це були слабкості, закладені в зруйнованому, виснаженому організмі. Тепер можна гадати: що, хто, як і коли повинен був зробити, але дуже тяжко запропонувати людям, які стали на чолі держави, щоб вони були іншими. Чи це було їхньою помилкою чи суттю? Ми не змогли нагорі поставити людей моральних, цілком чистих, які все життя страждали. Вибиваються ті, котрі були в номенклятурі, вони є владною верствою. Це духовно розтлінний прошарок, але той, що звик до правління. Чи можна було без них обійтися? Засудити нюрнберзьким трибуналом? На ньому збиралися всі нації, всі держави в момент, коли одна країна зазнала поразки. А яка тут аналогія може бути? Отже, наші помилки є нашими слабкостями. Але невміння побачити їх зараз і піднятися над ними було б великою помилкою.
У шістдесятників головним було почуття обов'язку і гідности, і ці люди не мають права демобілізувати себе в зв'язку зі зміною прапорів і символів. Життя є життя, у ньому треба виборювати позиції щодня. Нещодавно ховали Надію Світличну. Ця скромна жінка не мала гучного імені в літературі, але вона мала просто добре ім'я, а це набагато більше. Ми зуміли повернути її прах у рідну землю відповідно до заповіту, а це хіба не свідчення того, що є у нашому житті таке, про що можна сказати добре слово? Адже її поховали за участю Президента в тій країні, звідки прогнали не так давно разом з маленькими дітьми. Тож зміни у нас сталися колосальні.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
У кожній справді незалежній країні незалежність твориться віками. Це є першим святом для кожної нації, і воно не може бути гіршим або кращим, залежним від політичної погоди. 