«Усереднений українець» — це те, що починається зі школи. Прохання «не висовуватися» — щоденна трагедія тисяч школярів. «Середній» — це ж «ніякий». Чи не родом із дитинства наше доросле скраюхатство?» Цей пролог до перформенсу абсурду, представленого театральним центром Києво–Могилянської академії, — красномовне свідчення того, що відбувається з мовою у наших школах та й у державі в цілому. Ми наче живемо в Україні й наче маємо повне право говорити рідною мовою. Але спробуйте, скажімо, в Криму запитати продавця, скільки коштують його кавуни. Реакція в бідолахи буде рівнозначна запитанню, чи є життя на Марсі. А очі — ну, може, трішечки менші, ніж його товар.
Приємна українізація
«Уже місяць, як ми маємо свято, — постанову, що змушує педагогів розмовляти українською не тільки на уроках, а й у робочий час», — директор Всеукраїнського громадського об’єднання «Не будь байдужим!» Оксана Левкова не приховувала свого захоплення. Адже рух «Не будь байдужим!» теж відіграв не останню роль у тому, що вищезгадану постанову таки було ухвалено. Нагадаємо, у лютому цього року, в Міжнародний день рідної мови, активісти руху Олег Скрипка, Вадим Красноокий, Юрко Юрченко, Анатолій Дністровий, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко та близько півсотні учнів столичних шкіл здійснили пробіг, який фінішував біля Міністерства освіти. Тут міністрові Івану Вакарчуку «марафонці» передали звернення, в якому нарікали, що в навчальних закладах українську вивчають винятково для «галочки», на перервах же панує російська. І приклад подають самі ж сіячі «розумного й вічного».
Одначе тільки–но постанову було ухвалено, відразу ж знайшлися й ті, хто заговорив про насильницьку українізацію шкіл. Тому небайдужі зібралися в Центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса, щоб пояснити вчителям і школярам: про жодні репресії не йдеться.
«На жодній із наших акцій ще ніколи не було так мало телекамер, — зазначила Оксана Левкова, киваючи на одну–єдину камеру в залі. — Це свідчить про те, що наші медіа настільки заполітизовані, що деяких тем, навіть таких, як мова, просто бояться торкатися». Хоча привід, який зібрав музикантів, письменників та журналістів, був приємний. Небайдужі вирішили повідомити, що кожного місяця нагороджуватимуть найкращу школу, директора і вчителя, які дбають про українську мову. Призи будуть символічні, але приємні: найкращий директор отримає передплату на рік на український журнал, учитель — публікацію про себе в пресі, а школа — сертифікат на 500 гривень від книгарні «Є» (на цю суму навчальний заклад зможе придбати в книжковому магазині будь–які книги або диски). «Також ми плануємо влаштовувати зустрічі для вчителів і директорів навчальних закладів, де вони зможуть ділитися досвідом, — зазначила активістка руху Олена Подобєд–Франківська. — Цим ми хочемо показати, що українізація буває не тільки насильницькою, а й приємною». Визначатимуть найкращих із найкращих самі школярі та волонтери «Не будь байдужим!». Гречка за українську?
«Мій племінник цьогоріч пішов до першого класу однієї з київських шкіл, — каже співачка Росава. — Дитина дуже здивована, що тільки–но лунає дзвінок на перерву, вчителька, яка щойно розмовляла українською, миттєво переходить на російську: «І не забудьте сказать родітєлям...» Першокласник розгублений. Бо виходить, що вчителі граються в школу!» Аналогічну ситуацію спостерігає в школі, де навчається син, і співачка Галина Тельнюк: «Невже треба гречку носити, щоб люди заговорили українською?» — дивується вона.
Перекладач Юрко Зелений теж навів приклад педагогічної дволикості: «Моя дружина–вчителька недавно змінила роботу. І в новій школі до неї хіба що ледачий не підійшов і не запитав: «А ви що, із Західної України?» А вона все життя троєщинська! Водночас більшість російськомовних учителів у цій же школі, коли телефонують батькам, розмовляють якимось броварським суржиком. Я це називаю рагулізмом і меншовартістю».
Утім письменники й музиканти відзначають, що ситуація поступово змінюється. Українців, як це не дивно звучить, дедалі рідше дивує українська. І все частіше рідну мову можна почути не лише «на Західній Україні». «Якщо раніше люди дивувалися українській мові, то сьогодні вибачаються, що не можуть відповісти українською, — ділиться своїми спостереженнями співачка Росава. — А головне: у молоді з’явилася економічна мотивація, щоб вивчати рідну мову. Я беру участь в одній програмі, яка відправляє школярів для навчання за кордон. І пригадую одну дівчину з Донецька, яка розмовляла бездоганною українською. Коли її запитали, звідки такі чудові знання рідної мови, школярка відповіла, що свідомо займається з репетитором. І пояснила: вона живе сьогодні в іншій державі, а відтак відчуває, що знання української тут обов’язково знадобляться. Від цього в майбутньому залежатимуть і кар’єра, і зарплатня».
ДУМКА З ПРИВОДУ
Леся Воронина, дитяча письменниця, активістка руху «Не будь байдужим!»:
— Можна багато говорити на рівні гасел про любов до рідної мови. Але якщо подивитися, яку літературу наші діти вивчають у школах, то чи варто дивуватися, що школярі не хочуть читати українських книжок і розмовляти українською! Література навчального курсу депресивна, українці у ній — всуціль жертви. І доки діти не почнуть читати динамічні, цікаві, сучасні твори, вони не захочуть вивчати й українську мову. Ідеальний варіант, звичайно, — оновити, а то й докорінно змінити шкільні програми з літератури.
— А які ж тоді твори ви вважаєте за доцільне вилучити зі шкільної програми?
— Не беруся ось так одразу назвати класику, яку варто вилучити з навчального курсу, але можу назвати твори, які б я обов’язково ввела до курсу вивчення української літератури. Передусім треба запитати в тієї тіточки, яка складає шкільну програму в Міністерстві освіти, чи своїм дітям вона б таке читала? Скільки вже можна робити акцент на тому, що ми — скривджені, окрадені, вбогі й покалічені? Тому перше і найголовніше — юний читач має ототожнювати себе з героями книжки, адже дитина саме в цей час готується до дорослого життя й шукає для себе модель поведінки, визначає шкалу життєвих цінностей. Чому б не вивчати у школі більше книжок, подібних за своїм змістом до «Тигроловів» Івана Багряного? Там українець — переможець, українець — герой, з якого хочеться брати приклад. А ще хочеться, щоб серед творів, що їх рекомендують для «класного» й «позакласного» читання, були й веселі, дотепні пригодницькі повісті, й історичні романи, й фантастика. Згадаймо «Таємницю козацької шаблі» Зірки Мензантюк, «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського, «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» Олександра Гавроша, «Злочинців із паралельного світу» Галини Малик, «Таємницю старої обсерваторії» Олеся Ільченка, «Володаря Макуци» Сашка Дерманського... Цей перелік можна продовжити ще кількома десятками книжок. До речі, і в нашій класичній літературі можна знайти блискучі зразки творів оптимістичних. Дуже хочеться, щоб літературні зойки та плачі були врівноважені переконливими перемогами. Це зовсім не означає, що я закликаю виховувати наших дітей такими собі безжальними суперменами. Але якщо ми не дамо їм книжок, де їхні ровесники вміють долати перешкоди, приймати власні рішення і діяти, — вони шукатимуть собі кумирів серед російськомовних видань. А таких, як ви знаєте, в десятки разів більше у будь–якій книгарні чи на ятці біля метро.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
«Усереднений українець» — це те, що починається зі школи. Прохання «не висовуватися» — щоденна трагедія тисяч школярів. «Середній» — це ж «ніякий». Чи не родом із дитинства наше доросле скраюхатство?» Цей пролог до перформенсу абсурду, представленого театральним центром Києво–Могилянської академії, — красномовне свідчення того, що відбувається з мовою у наших школах та й у державі в цілому. Ми наче живемо в Україні й наче маємо повне право говорити рідною мовою. Але спробуйте, скажімо, в Криму запитати продавця, скільки коштують його кавуни. Реакція в бідолахи буде рівнозначна запитанню, чи є життя на Марсі. А очі — ну, може, трішечки менші, ніж його товар.