Автор: За мотивами притчі Бруно Ферреро Коментарі (2)
Однієї холодної зимової ночі шестеро людей опинилося на безлюдному острові. Кожен тримав у руках шматок дерева. На тому клаптику землі, загубленому у Північному морі, зовсім не було дерев. Посередині поволі догоряло вогнище — бракувало дров.
Мороз ставав щораз дошкульніший.
Найближче до вогнища стояла жінка. В якусь мить поблиск вогню вихопив із темряви обличчя темношкірого іммігранта. Жінка побачила його, і ще міцніше стиснула у руці свій шматок дерева. «Чому я маю вкидати у вогонь своє поліно, — думала вона, — щоб обігріти бездомного ледаря, який прийшов відібрати у мене хліб і працю?»
Чоловік, який стояв побіч неї, помітив іншого, що не належав до його партії. «Змарнувати цінний шматок дерева для політичного супротивника? - міряв ненависним поглядом свого опонента. - Ніколи й нізащо!»
Третій був одягнений доволі нужденно і весь час кутався у брудну маринарку, намагаючись сховати поліно. Його ж сусід явно виглядав на багача. «Чому я мушу витрачати свої Дрова на лінивого багатія?»
Думки багача увесь час оберталися навколо його статків, які складали два будинки, чотири авта і великий рахунок у банку. Батарейка його сотового телефона розряджена. «Треба за будь-яку ціну зберегти свій цурпалок. Не пускати ж його в хід заради цих лінюхів і невдах».
У слабкому світлі майже згаслого вогнища темношкіре обличчя іммігранта викривилось у мстивій гримасі. Він з усіх сил стискав у руці дерев'яний уламок. Йому було добре відомо, що усі ці білі його погорджують. «Нізащо не вкину своїх дрів до купи приску, — злосливо зиркаючи, вирішив він. — Настав час розплати!»
Останнім членом цієї сумної компанії буз чоловік скупий і недовірливий. Він ніколи нічого не починав, якщо це не приносило йому користи. Давати тільки тому, хто щось дає - така була його засада. «їм доведеться дорого заплатити за цей шмат дерева», - думав він.
Усіх їх знайшли замерзлими, з дерев'яними цурпалками у застиглих руках.
Вони загинули не через морозяну погоду, а через внутрішнє обмерзання.
Це відбувалось не в нас і не сьогодні. Але сьогодні і зараз в українській спільноті вже ледве жевріє вогонь...
Що зроблять зі своїми шматками дерева наші можновладці?
надзвичайно повчальна і цікава історія. от тільки чекати від політиків хоч би кроку на користь свого народу і своєї держави не варто. вони ніколи не кинуть пешими своєї палки... А от ми? коколи ми навчимось думати не лише про себе? коли ми навчимось думати про себе як частину свого народу? Українці, панове, давайте хоч іноді замислюватися над тим, що ми самі зможемо зробити, щоб в нашій державі стало жити краще. А ми можемо на це впливати! повірте, ще й як можемо!
Слава Україні.
Історія повчальна. Українці, нам треба подолати почуття безучастності в житті держави, отой принцип: "Моя хата скраю".
Інші коментарі
Для fisher7_Цікаво продовжити. Ну, найперше всіх хочу привітати із світлим святом Різдва! Щастя, миру і добра ВАМ!
На рахунок "моя хата скраю" - то є поширена думка про стереотип українського мислення. І хоча я не зовсім погоджуюся із тим, що це...››› Роман| 09.01.2009, 23:57
Романові і Володимиру - обом. Громадська самоорганізація як суспільне явище була і є. І буде. Нема потреби її створювати. Майдан - один з проявів цього ПОСТІЙНОГО процесу в нації. Нема потреби створювати температуру пацієнту, достаньо її виміряти або відчути....››› Fisher7| 07.01.2009, 22:24
Шановна, пані Ніно!
Щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим!
Щастя і здоров`я і Божої любові!
Хочу подарувати Вам кілька нових пісень:
РАДІСТЬ МОЯ, УКРАЇНО!
Я не шукаю Україну –
Вона у дітях і в мені.
Історію Руси величну
В казковім бачу я у сні.
Про...››› Володимир Мангов| 07.01.2009, 20:57
Романові.
Я не казав, що моя хата скраю. Складається враження, що ти дискутуєш із власними припущенням. Доведи, що вмієш не домислювати те, чого насправді не було.
Про Майдан. Майдан власне і був тим, що Володимир називає "громадською...››› Fisher7| 07.01.2009, 18:59
Надто багатослівно можливо пишу, хочу повторити основну думку - давайте будемо подавати ВЛАСНІ ІДЕЇ. Тоді це буде рух вперед. Якщо тільки робити аналіз чогось, то ми тупцюємося на місці. Ідімо ВПЕРЕД! Моїм невеликим розумом думаю, що так буде і цікавіше і...››› Роман| 05.01.2009, 02:01
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
