Суспільство заблукало в словах. Важко сказати, чи це через технічний прогрес, чи просто власну нездатність. Але факт лишається фактом – інформаційний простір виливає на нас тисячі слів, але всі вони заплутані в клубок, що з часом усе більш нагадує вузол царя Гордія. Концепції, теорії, змови, викриття, пропаганди, агітації, емоції… Чим більше в те поринаєш, тим більше хочеться закритися і перевести дихання. Страшний біг, але біг по колу, біг без визначеної мети. І ні секунди подумати. Ось і секрет. Треба більше думати, бо справжній плід походить зі справжньої думки.
Як це все відноситься до вербального ожиріння? Бачимо вибір зручності на шкоду ефективності життя. Ароматизатори, так би мовити, проти справжніх фруктів. Як друге береться для швидкого прибутку за мінімум зусиль, так і перше, тільки в психологічному плані. Виходить, що ми граємо з самими собою та іншими людьми, а також Природою, в гру «хто кого надурить». І замість ситості плодами праведної праці маємо цілий гамуз несмачних обіцянок, незмінно поганих новин і порожньої балаканини навколо всього цього шуму. Коли ми відрізали корінь думки від діла, то відрізали собі можливість розвиватися. Розвиток можливий тільки при глибокому розумінні себе і свого місця в житті, а саме цього не дозволяє досягнути вічний біг суспільства ілюзорної дії. Гниле ядро споживацького світогляду намагаються замастити патчами краваток і вечірніх шоу, але ж куди подіти запах? Пахне незмінним почуттям загубленості, знудженості й непотрібності. Скільки не говори, а словами все одно ситий не будеш. Треба хліба. Хоч би там казали, що не ним одним сита людина, але з уст її зараз таке виходить…
Здавалося б, ремісника постійно жене вперед загроза голоду. Так само, в принципі, як і землероба, мисливця або скотаря. Проте кожен з них чомусь щасливий на Землі, на відміну від того самого офісного планктону в мегаполісах. Очі їх мають в собі вогники, і час у них не буває порожнім, навіть коли вони нічого не роблять. У чому ж секрет цієї внутрішньої теплоти? Мабуть, у гармонії всередині себе і у відносинах з Природою. Гармонія не означає відсутності тиску, а його збалансованість. Так необхідно закривати хліб, аби пропікся. Ми випікаємо свої радості на крилах прагнення зростати, розвиватися… і їсти в тому числі. Бо ми є частка Природи, тому їсти для нас так само притаманно і радісно, як і для інших тварин. Тому не варт недооцінювати стимули робочих людей. Вони можуть втамувати свій голод, і потім у них знову виникне прагнення крутити горщики, вирізати дудочки і ростити квіти. Бо воно не просто заробіток, а ще й джерело дивовижних почуттів, той самий сенс життя. За великим розрахунком, кінцева мета живої істоти – Великий Кайф. Відмінні форми явища, але ймення йому, в принципі, підходить одне. Великий Кайф людини полягає в перетворенні енергії, або ж, як не дивно, – у роботі. У тому проявляється його сила, його прагнення росту й могутності, далеко не тільки в руйнівних інстинктах. Плід праці – неодмінна ланка справжньої роботи, а отже – свідоцтво наявності Великого Кайфу. В роботі вирізаної з лона Природи цивілізації нема Великого Кайфу. Може, великі гроші, але кайфу вони не дають. Героїн дають, випивку дають, майно дають, а от Кайфу – нє. Бо скільки б не палив пацан коноплі, а як не дано йому крутити горщики і писати вірші, то він їх не викрутить і не напише.
Про це вже давно сказав народ: Здоров’я не купиш. Любов не купиш. Без роботи день роком стає. Діло майстра величає!
Вся народна глибока вітальна мудрість закликає нас до найбільш природного способу життя. В ній багато сховано принципів гармонійного існування як для соціуму, так для Людини і Природи. Серед усіх дивовижних приказок і прислів’їв нема місця зневірі, нудьзі, маруді. Вони дихають свіжістю і тому – надихають. Вертати до Землі – ось відповідь на виклик часу. Не зводити ще вищі хмарочоси, не затягувати ґрунт у асфальт, не підміняти справжнє сурогатами, бачити далі від полиць супермаркетів. Сьогодні ми озброєні великими знаннями про природні процеси, ми здатні включити себе в колооберт енергії, позбутися руйнівних способів отримання її, ми здатні подолати навіть сміття і відходи, якщо тільки спрямувати наш розум у цьому напрямку. Ба більше, ми можемо навіть усередині суспільства нарешті вирватися з усіх обтяжливих комплексів і знайти спосіб гармонійного співіснування різних способів життя. Ми давно шукаємо загального фундаменту для побудови відносин, і знайти його можна якраз у Природі. Уважне споглядання її і навчання в неї дасть нам відповіді. Ми можемо все, якщо тільки вийдемо з порочного кола техногенної цивілізації.
Саме заради цього нам треба зараз учитися думати. Забагато навколо злих умислів, паразитичних способів життя і прагнення сісти одне одному на голову. Ми заблукали в словах та ілюзіях, тому тепер треба відновити ціну думки і слова. Першою заповіддю, яку ми з вами віднайшли:
- Будь справжнім у роботі своїй. Не плекай ілюзій дії, а прагни плодів праці.
Какой пульс времени на самом деле, - ответил Бальдр, - никто знать не может, потому что пульса у времени нет. Есть только редакторские колонки про пульс времени. Но если несколько таких колонок скажут, что пульс времени такой-то и такой-то, все начнут это повторять, чтобы идти со временем в ногу. Хотя ног у времени тоже нет.
У 1966 році Микита Мандрика завершив свою епічну поему «Вік Петлюри»:
…увійшла В золотоверхий Київ перша сотня Побідних армій з лівого крила. А вранці-рано, під церковні дзвони, І труби маршів, співи козаків В столицю входили стрункі колони Під синьо-жовтими знаменами полків…»
Цими останніми серпневими днями тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятого року Київ, за словами Миколи Щербака, «…сяяв, мов проміння вияв, / Що бачив військо й український стяг» (зі збірки «Багаття»).
За плечима столиці Русі було півроку небачених з часів падіння Києва перед ордою Батия терору та цькування, що принесли їх на московсько-пролетарських багнетах. Переконаний, що в ті місяці Київ картав себе за миротворчі устремління Центральної Ради соціалістів, коли розв’язали кількасоттисячну національно налаштовану армію. І кривава, немилосердна до українства війна почала «лікувати» «гречкосіїв» він толерантності до зайд, від взаємопоборюваності всіх, розділюваних андрусовими, збручами, керзонами. «Ліки» подіяли і українці порозумілися під спільним проводом в єдиному наступі бригад галицьких січових стрільців, дивізії запорожців, галицької та наддніпрянської армій, що увінчався звільненням 31 серпня столиці. Вкотре вдалося засвідчити таку властиву українській нації військову звитягу, спроможність перемагати.
Тож з Перемогою вас, з днем української зброї!
Над Києвом — золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу — Дніпро торкає струни... Предки. Предки встали з могил… …Я — дужий народ, Я молодий! Вслухався я в твій гомін золотий — І от почув. Дививсь я в твої очі — І от побачив. Гори каміння, що на груди мої навалили, Я так легенько скинув — Мов пух... Я — невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух… Павло Тичина
Майор Володимир Тимчук, голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
