Більшість українців вважають Тараса Шевченка головним поетом своєї країни.
Це тим більше дивно, що головна функція Шевченка принципово інша. Сам Шевченко вважав себе кобзарем, відповідно назвавши й свою головну збірку, тобто людиною, яка в українській середньовічній історії всього лише кликала свій народ на бій.
Популярність Шевченка пояснюється двома причинами. Перша – це власне, надзвичайна архетиповість його творів. Образи Шевченка мають виражений національний характер, так що іноді просто не зрозумілі іноземцям.
По друге, сила слова Шевченка наштовхнулася на гострий запит в самому українському суспільстві.
Шевченко й досі виконує функцію національного "вирівнювача хребта" – прочитавши його "Кобзар", будь-який українець обов'язково віднайде в собі ознаки "вертикалі", навіть якщо вже давно забув про них.
Через архетиповість Шевченка радянський режим так і не ризикнув за все своє існування викреслити Шевченка з історії, як це було зроблено з сотнями інших українських діячів. Хоча радянська школа намагалася виховати відразу до творчості Шевченка, представляючи його п'яним мужиком в кудлатій шапці, це лишилося дрібним уколом.
Для партії, і головне, для самих українців було зрозуміло, що якщо на стіні не буде портрета Шевченка – то ця країна вже не буде сприйматися українцями як українська. З усіма відповідними наслідками.
Очевидно, саме розумінням важливості Шевченка для національної ідентичності України пояснюються сучасні спроби руйнування образу Шевченка – безкінечні наклепницькі книги, статті та випади.
Про розуміння важливості Шевченка може свідчити те, що до цих спроб долучилися не лише літературні маргінали, але й президент Росії. Сталося це під час візиту Путіна до України напередодні президентських виборів. Тоді російський президент у виступі по трьох українських каналах, який дивилися понад 60% аудиторії, заявив:
"Ще в студентські роки намагався читати "Кобзаря", але єдине, що я запам'ятав, і то, тому що це, вочевидь, дуже відповідало тоді моєму настрою. Вірш такий: І день iде, i нiч iде, І голову схопивши в руки, Дивуюся, чому не йде Апостол правди i науки... Я пам'ятаю, прочитав і думаю: от як до речі. Я думав, що я такий балбес, нічого мені в голову не йде, виявляється, і великі люди, яких ми всі любимо, пам'ятаємо, поважаємо і цінуємо, мали такі ж почуття і переживання" (http://www.ng.ru/cis/2004-10-28/0_putin.html).
Не хочеться розчаровувати російського президента, але він так і не зрозумів змісту цього вірша. Ми маємо бути поблажливими і розуміти, що в школі КДБ не вчили, що Апостолом правди і науки християни називають Ісуса Христа, на пришестя якого чекають.
Між тим, справжнього Шевченка так досі до кінця й не прочитано. Цікаво спостерігати, як його, самоука, не здатні зрозуміти люди з науковими ступенями чи двома вищими освітами.
А ще його не прочитано через те, що справжнього, не цензурованого Шевченка можна знайти лише в найостанніших виданнях "Кобзаря".
Імперія чітко й безпомилково ідентифікувала свого сильного ворога.
У "Кобзарі" видання 1950 року не надрукували 18 творів, зокрема "Якби ти, Богдане", "Розрита могила", "Великий льох", "Чигирине", "Стоїть в селі Суботові", "Іржавець", "Давидові псалми", "Заступила чорна хмара" тощо.
Радянські переклади Шевченка іноземними мовами часто просто анекдотичні.
Фраза "по-московськи лає" замінялася "крепкой бранью осыпает"; "москалики що заздріли, то все очухрали" – "царских слуг объяла зависть, все поразоряли";
"ляхи були – усе взяли, кров повипивали. А москалі і світ Божий в путо закували" – "Шляхта была и все взяла, кровь повыпивала. А царица даже воздух в цепи заковала";
"Може Москва випалила, і Дніпро спустила в синє море" – "Может выжжена Украйна, может Днепр спустили в синее море";
"Твої діти молодії ... московською блекотою ... заглушені" – "Сыновья родные ... под царевой беленою ... заглохшие";
"Як все москаль позабирає, як розкопа великий льох" – "Когда начальство раскопает й славный обкрадет подвал".
"Шевченко не будив високих почуттів до великої російської держави, – писав цензор ще Російської імперії, – бо був проповідником українофільства і без ненависті не міг говорити про приєднання Малоросії до Росії".
Напевно, так справді й було. Про вірш "До Основ'яненка" цензор говорить: "Із контексту видно, що під свободою розуміється тут не звільнення від кріпосної залежності, а політична самостійність Малоросії, свобода від пут, що зв'язують з російським народом ("лютим ворогом") його південну гілку".
Поему Шевченка "Сон" було заборонено цензурою тому, що "автор говорить, що засновник Петербурга "засипав болота шляхетними кістками козаків і поставив на їхніх замучених трупах столицю, в якій без ножа пролито багато крові людської; він викроїв собі порфиру із шкіри малоросів і в цьому уборі заснував столицю".
У вірші "Розрита могила" цензорів обурили докори поета Богданові Хмельницькому за приєднання України до Росії і називання "вірнопідданих малоросів відступниками, які допомагають знімати з України останню сорочку і катувати свою Батьківщину".
У вірші "Заповіт" цензурі не сподобалось, що поет "просить малоросів, щоб вони, передавши його тіло землі, повстали та порвали кайдани та окропили волю вражою злою кров'ю".
У вірші "Розрита могила" цензори не зрозуміли звернення поета до України: "За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?", та звернення України до Богдана Хмельницького: "Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала".
У вірші "І Архімед, і Галілей" цензори помітили "пророкування Шевченка про сумну долю російської монархії".
Шевченко по-українськи надзвичайно бунтарський і антиавторитарний.
Царі, перед якими плазувала навколішки вся Росія, для нього лише "ведмеді" і "кабани годовані", а цариці – "суки", які "щенять оддоєних щенят".
Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно обирає боротьбу – як у власному житті, так і в суспільному ідеалі. "Ревіли гармати" і козаки, які "вміють панувати" – улюблені теми Шевченка. Один британський критик назвав Шевченка найбільш мілітарним поетом у світовій літературі.
Не менший пафос Шевченка спрямовано проти земляків – зрадників України: "рабів з кокардою на лобі", "лакеїв в золотій оздобі", "свинопасів" і "фарисеїв".
Шевченко писав, що настане час, коли "Людськії шашелі. Няньки, дядьки отечества чужого! Не стане ідола святого і вас не стане, – будяки Та кропива – а більш нічого Не виросте над вашим трупом І стане купою на купі Смердячий гній, – і все те, все Потроху вітер рознесе. А ми помолимося Богу, І не багаті, і не вбогі".
Можливо, ці слова Шевченка вже почали збуватися?
Серед найбільш явних і актуальних на сьогодні прозрінь Шевченка була його цілковита незгода і несприйняття крадіжки Москвою назви Русі. Шевченко дійшов цього інтуїтивно – адже мав доступ переважно до офіційних російських тлумачень історії.
У всій його творчості Росія називається виключно Московщиною. Ну а росіяни, відповідно, москалями. Для Шевченка Київська Русь і все, що з нею пов'язане – виключно українські. Зокрема "Слово о полку Ігореві", на мотиви якого він написав "Плач Ярославни".
При цілковитому запереченні поневолення України Шевченко не був шовіністом. У нього було чимало друзів і серед росіян, і серед поляків, яким він навіть присвячував вірші. Співчуття до представників цих націй Шевченко неодноразово висловлював у своїх творах. Шевченко відокремлював росіян і російську державу.
Тому Шевченко лишається незмінною і актуальною опорою української ідентичності, підсилюючи сильні сторони української вдачі.
У кріпацькій Росії раб міг стати найбільше лялькою в придворних театрах. Серед російських діячів ХІХ століття кріпаки відсутні в принципі.
Щоб у такій країні почули Шевченка, мало трапитися диво. Ще більше диво мало статися, щоб слово Шевченка, самоука і кріпака у другому поколінні, стало набагато сильнішим, ніж слова усіх тодішніх царів імперії.
Це могло відбутися тоді, коли слово Шевченка стало, як українська пісня – "без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна та правдива, як Господа слово".
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Більшість українців вважають Тараса Шевченка головним поетом своєї країни.