На головну На головну На головну
 
 
Google
Google
« Травень 2007 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031 
Архів публікацій

 

540x405 | Переглядів: 309
Хатина золотошукача



[ Реклама ]
Реклама від "Порталу українця"
Запрошуємо до співпраці


 
 
 
 .. » Катя Chilly: “Нині бракує музики сердечного спілкування”
Історія
до 1918 (26)
1918-1991 (50)
після 1991 (23)
  Ідея (71)
  Культура (93)
  Особистості (303)
  Мова (44)
  Релігія (24)
  Теорії (29)


Катя Chilly: “Нині бракує музики сердечного спілкування”


Автор: Володимир Коскін
Джерело: Портал Українця
Коментарі (1)


Зі співачкою Катею Chilly я вперше познайомився в столичному приватному театрі “ДАХ”. За секунду до затемнення в залі я шаснув на запропоноване мені місце, поруч зі мною улаштувався хлопчик-горобчик. А народ далі прибував у маленьку глядачеву залу, розміщуючись за рахунок ущільнення. Я жартівливо сказав “горобчикові”: “У крайньому разі я примощуся на ліхтарі (поруч на підлозі, що переходила в сцену, справді стояв величезний театральний ліхтар) і візьму тебе на ручки”. Горобчик-хлопчик весело погодився. Почалася вистава – містерія “Річард ІІІ. Пролог” за Шекспіром: пантоміма, колоритно озвучена фольклорною групою “ДахаБраха”. За деякий час, кинувши погляд убік, я зніяковіло усвідомлюю власну нетактовність: симпатичним “хлопчиком” виявилася Катя Chilly. Я впізнав її, хоча ніколи не зустрічався з нею особисто. А тут несподівано ми виявилися притиснутими одне до одного.

Після спектаклю відбулося офіційне знайомство, а за кілька тижнів ми зустрілися для інтерв'ю – де б ви думали? — у храмі Миколи Набережного на Подолі.



Потім знову був «ДАХ» — участь у творчому вечорі кінорежисера Олександра Дірдовського (він представив цикл документальних фільмів "Блазні та янголи", де центральними героями були «міські божевільні». Пізніше був концерт в арт-клубі “44”.

Містерія за мотивами Шекспіра (з українською автентикою!); церква Миколи Набережного; фільми про «міських божевільних» — поетів, художників, музикантів; «Клуб 44» – весь цей «конгломерат» органічно поєднався з образом русалки плюс ділової дівчини на ім’я Катя Chilly – створіння «портативного», ніжного, усміхненого, не метушливого і безпосереднього, як дитина.

Зірка Каті Chilly (Катерини Кондратенко) засяяла в 1996 році, коли артистка вперше з'явилася на концертних майданчиках, виконуючи неординарний матеріал. Її поява в меломанів викликала бурю захвату-подиву. У створеному нею музичному світі переплелися фольклорні мотиви, власне народні пісні, суперсучасний електронний поліритмічний «інструментал» й іноді навіть оперна подача вокалу. Менш як рік знадобилося голосистому «горобчикові» для того, щоб набути упевненого статусу зірки. Перемога на фестивалі “Червона рута”, численні інтерв'ю, участь у телепрограмах, виступи в найбільших престижних концертних залах країни. Творчість співачки викликала жвавий інтерес і з боку західного співтовариства: Катю запросили канал MTV і фестиваль "Fringe" у шотландському Единбурзі. У березні 2001 року в Лондоні вона дала понад 40 концертів. Виступ Каті в прямому ефірі транслювала Бі-Бі-Сі. Ця компанія також зняла кліп (live) співачки, котрий упродовж року не сходив з телеекранів. Її манеру виконання представники мас-медіа охрестили "співом прекрасного ельфа".

Нагадаю, дебютний альбом Каті Chilly «Русалки іn the house» вийшов у 1998 році. На початку 2001-го співачка підготувала матеріал до нового альбому «Сон», що так і не одержав офіційного релізу, і після цього Катя надовго пропала з поля зору меломанів. Чому? (Про це та інше читайте в інтерв'ю).
На щастя, у 2006 році Катя відродилася, як птах Фенікс, в альбомі «Я – молода», почала активно концертувати.



Під час своїх виступів Катя Chilly, схоже, впадає в транс, потрапляє у вихор молитовних вібрацій і перевтілюється чи то в представника іншого світу, чи то в медіума, що спілкується з духами давніх жителів слов'янської землі. Цікавим є особисте самовизначення Каті Chilly: «Звісно, як і кожна творча особистість, позбавлена манії величі, я переконана, що в мене є місія і що я спілкуюся з Тим, з ким треба, через музику. Питання лише в тому, наскільки я відкрита, щоб почути Його, і наскільки майстерна, щоб вивергнути Його, і наскільки переконлива, щоб ви повірили». Або: «Мій голос – це насправді ключ до дверей, що ведуть у часопростір, де зберігається інформація про історію нашої землі і народу. Найголовніше – стан, який навіває музика. У лоні автентики народжуються сучасні мантри, завдяки яким виникає певний резонанс із залом і людьми в ньому. Я впевнена, що кожна старовинна українська пісня – то ціла книга, котру, якщо є бажання, можна прочитати і зрозуміти». Про це Катя знає не з чуток, адже за фахом вона етнограф-фольклорист, її наукове дослідження міфології древніх слов'ян розкриває таємниці світосприйняття працивілізацій...



— Бува одного дня виходиш на вулицю і мимоволі ловиш себе на думці: “Боже, як світ змінився, і як змінився я”. Сидів в якихось концертних залах, студіях, кабінетах і раптом – о, куди я потрапив!

— В мене теж таке буває. Інколи буває страх, що час занадто швидко плине, що я чогось не встигну, щось проґавила. І дуже важливо мобілізуватися, віднайти імпульс, дати собі поштовх, щоб створювати щось далі і не гальмувати. Я дуже хочу бути корисною, бути певним внеском для людей, які поруч зі мною, бути, як це не пишномовно звучатиме, внеском в культуру своєї країни, можливо, не лише своєї країни, адже я відчуваю, що в мене великий ресурс, достатньо велика майстерність, тож треба створювати, створювати і створювати. Частіше включати волю. І тоді, мені здається, результатів буде більше.

А ще я часто замислююся на тим, що хочу бути більш вільною – від обумовленостей, від недовіри, брехні, власного страху, котрими людина обростає дуже швидко. Хочу дивитися на світ вільним поглядом і бути водночас сильною, несподіваною для самої себе.

Коли ж я починаю гратися в такі ігри як стратегія чи якісь розрахунки, це мене, чесно кажучи, уводить трошки вбік від власних пріоритетів. Я хочу творити на межі власних можливостей, тим паче, що мене оточують дуже талановиті люди. Мені здається, що коли я буду в першу чергу творцем, то буду щаслива. Я хочу встигнути якнайбільше, і помічаю, що час дійсно спливає, — в душі я вільно мисляча дитина, а у дзеркалі бачу 28-річну дівчину. В мене дуже багато планів, інколи я себе картаю, що половину з них я не здійснила. А могла б, якби я була більш зібраною, націленою. Хоча, можливо, все відбувається вчасно: Бог не приходить раніше чи пізніше, він завжди приходить вчасно. Кажуть, що вдача народжується у шлюбі між можливістю і готовністю, — перевіримо.



— Чим ти нинішня відрізняєшся від колишньої?

— Мені здається, що я стала більш відповідальною, що критерії відносно себе в мене набагато зросли, моя внутрішня планка піднялась. З другого боку, хоч це й здається дивним, я у своїх літературних уподобаннях доросла до Паустовського лише тепер, і в музиці доросла до акустичних музикантів нещодавно. Мій перший альбом “Русалки in the house” – спонтанний сплеск, юнацька жага якогось революційного виходу за межі усталених норм. У 1996 році це було дуже актуально, що і відбилось у музиці, з якою я вийшла на сцену. До того я виступала на конкурсах з естрадною піснею й одночасно вивчала народну творчість. Відтак вирішила поєднати естраду і фольклор за допомогою чудового музиканта Сергія Сметаніна, згодом взяла псевдонім Катя Chilly.



— Що саме вкладається в псевдонім “Chilly”? Наскільки він актуальний нині і чи не виникала думка відійти від нього?

— Мене звуть Кондратенко Катерина Петрівна, я цим дуже пишаюся, це моє ім’я, мій рід, моя кров. А “Chilly” – назва моєї справи, мого корабля. А виникла вона несподівано. Коли я вийшла на сцену з новим репертуаром (це сталося в день народження гурту “Грін Грей” 30 травня 1996 року), так мене оголосив діджей Толік. “Chilly” походить від слова “chill out” (зона відпочинку, прохолода). Спочатку я опиралася цій назві як чужорідній, відчувала дискомфорт, але вона пристала як прізвище, і я його прийняла. Тепер це псевдо я можу обіграти, як мені хочеться і як зручно: і відпочинок, і прохолода, і перчинка гостра, — усе це близьке моїй натурі, творчості і справі. Так що Chilly – не так випадковість, як визначеність, згадаймо мультик “Капітан Врунгель” – як назвеш корабель, так він і попливе.



— А тепер повернімося до твоїх метаморфоз.

— У 1999 році у гастрольному турі конкурсу “Червона рута” я впала зі сцени, дістала травму і… мої пріоритети похитнулися-змінилися, виникли думки про те, щоб покинути сцену, бо я залишилася фактично сама. У юному віці це здавалося катастрофою. Коли ти на гребені хвилі успіху, то добрі посмішки людей сприймаєш за чисту монету, за щирість. І раптом опиняєшся в ополонці самотності. А тепер я, чесно кажучи, вдячно згадую той час: по-перше, він спрацював як лакмусовий папірець, по-друге, прийняти такий удар у юні роки, мабуть, все ж таки не так болісно, ніж, приміром, як би це сталося тепер. Я знайшла сили все почати знову. Записала альбом “Сон”, у котрий увійшли пісні 1999-2002 років, але вирішила його не видавати. Цей альбом гарний, але інтравертний, тобто не достатньо відкритий: це музика періоду, коли я почала боятися людей. Я тоді виходила на сцену і співала ніби добре, але бракувало чогось дуже важливого. Цього майже ніхто не помічав, але я знала, що відбувається щось руйнівне, була форма, а замість змісту – порожнеча. Я тоді перелякалася, що втратила дар. А проблема полягала в тому, що я просто закрилася — від себе, від людей, від Бога. Втратила дитячу безпосередність, стала цинічною, скептичною, все сприймала розумом, логікою, аналізом. Я збагнула, що сама себе ув’язнила.



У 2003 році, намагаючись вирватися з пастки, я багато працювала над собою, відвідувала семінари з психології, тренінги. У Києві пройшла психологічний курс “Крок у майбутнє”, побудований на іграх для дорослих (розвідки певних життєвих стратегій на тлі власного досвіду). Після того я вирішила, що йтиму власним шляхом, що все ж таки буду співачкою і готова платити за те, щоб залишитися на шляху свого покликання. Готова прийняти славу. Слава — це медаль з двома боками. Один бік – блискучій, це як відповідь, що ти потрібен, виникає зворотній зв’язок: тебе впізнають — значить, твоя творчість комусь цікава і в пригоді. А інший бік — це обмеження свободи, тебе впізнають — і ти вже не можеш собі дозволити якихось життєвих радощів і примх, інколи гіпертрофовано сприймаєш якусь небезпеку. Тому ти дуже цінуєш внутрішні контакти з людьми, яких ти по справжньому приймаєш в своє життя.

Отже, я пристала на правила гри під назвою “шоу-бізнес” і вирішила створити альбом “Я — молодая”. Написала собі на аркушику, з ким хочу його реалізувати, найкращих майстрів собі вибрала з тих, кого знаю. Потім вибрала настрій: які саме емоції хочу охопити своєю музикою, щоб вона будила ідентичні почуття в людях. Потім почала створювати композиції. Вийшов альбом “Я — молодая”. Так я повернула собі дар спілкування з Богом, тобто це вже було не просто сприймання Його як дива — почала користатися даром як інструментом, навчилася “вмикати” Бога в собі і в людях, коли виходжу на сцену.

Тепер я працюю над наступним альбомом, його девіз — “Серце”. Я вважаю, що нині бракує музики сердечного спілкування, люди перетворюються на споживачів, роботів, які заробляють гроші — вони поставлені в такі умови. Тепер людина відчуває «голод» на людину-творця в собі, хоча сама й обмежила її. В альбомі йдеться про стосунки між людьми, між жінкою і чоловіком. Є в мене ще декілька проектів: створення саундтреку до поетичної вистави і реалізація електронного альбому (мінімалу ) з Катею Заволокою.

Треба творити, мобілізовувати волю і нагадувати собі про те, що не слід бути маріонеткою, яка залежить від суспільної думки, інакше можна вбити в собі творця внутрішнього.



— Але як бути з цим клятим словом “неформат”?

— Воно доволі часто ставить в незручне становище, бува думаєш: задля чого я так старалась. Наприклад, про альбом “Я — молодая”, чесно кажучи, я думала, що це бомба, що це – геніально. Ну так думала, що тут поробиш, буває інколи манія величі у творчих людей. Звісно, він в чиєсь життя приніс хвилини одкровення, не міг пройти безслідно, але не став таким потрібним, як я розраховувала. Але знову ж таки час розсудить, я вибираю — творити, інакше вже давно була б вихователькою в дитячому садочку чи ще кимсь, або займалася наукою, бо за фахом я етнограф-фольклорист. Але я вибираю творити. Такі в мене плани.



— А що все ж таки допомогло вийти із стану депресії? Подія, людина, чи сама видряпалася?

— Та сама звичайно. Кожен сам собі створює проблеми, кожен сам їх якось долає. Як казав мій вчитель фізики: “Нема проблем — нема людини”. Шукаєш різні “технології”, “інструменти”, помічаєш, як вони спрацьовують в інших людей, використовуєш у своєму житті. Щось в книжці прочитала, щось по радіо почула, щось в діалозі із знайомими дізналась, якийсь семінар пройшла, просто якась асоціація виникла в голові, яка надихнула до дії, чи навіть зцілила. Лише сама. Давно існує порада: ніхто за тебе не буде стояти більше, ніж ти сам.

Рік тому я вирішила, що моє життя – це величезна пригода. Я не знаю, де я опинюся завтра, але я хочу, щоб мій шлях був радісний, я хочу просто жити. Острах, недовіра до людей розсмокталися. Цинізм, скептицизм і зловживання розумом – це слабкість. Я вважаю, що треба жити за Сковородою, філософією серця. І це величезна нездоланна сила. Тоді ти бачиш багатство в кожній людині. Людина постійно проявляє себе, позитивно, негативно – це все досить відносно, просто хтось вчиняє таким чином, що тебе це, можливо, не влаштовує, бо в тобі сидить дурний острах. Є таке поняття, як безумовна любов: свого сина чи дочку ми любимо безумовно, але кожна людина є чиїмсь сином, чиєюсь дочкою, і народжені вони довершеністю. Якщо підходити з цього боку, то відкритість і довіра – це найпотужніша сила. Дуже важливо довіряти своєму серцю, Чим більше ти довіряєш своєму серцю, тим голосніше воно з тобою говорить, а чим зневажливіше ти його не слухаєш, тим воно тихіше і тихіше з тобою спілкується.



Було чимало таких ситуацій, коли мої вчинки виглядали вельми не вмотивованими з зовнішнього боку, їх, бува, не розуміла моя команда, вважала навіть абсурдними. А я просто йшла на поводу серця, минав певний час і лунали зчудовані вигуки: “Боже, як це могло статися?” Я опинялася в тому місці, яке потрібне, спілкувалась з тими людьми, які потрібні, реалізовувалися потрібні ідеї, тобто я виглядала улюбленицею богів. А якщо я йшла на компроміс, піддавалася стадному інстинктові, суспільній думці, чи просто якомусь логічному розсуду, то результат задоволення не приносив. Це матричне існування. Отримуєш призи зовсім не такі, які міг би насправді отримати, — коли йдеш по сердечному шляху, отримуєш торт, а коли йдеш по шляху свого розуму, отримуєш вишеньку з торта... Хоча, звичайно, класно, коли користуєшся і розумом, і інтуїцією, це велика майстерність, але в першу чергу я віддаю перевагу своєму серцю.



— Як на мене, з українським шоу-бізнесом відбуваються дивні речі. Усе частіше лунають запитання: “А куди поділися Катя Chilly, Тая Повалій, Олександр Пономарьов, Руслана?..” Зрозуміло, що Палац “Україна” через кабальні орендні умови не по зубах українським артистам, але чи відбуваються взагалі сольні концерти? Чи ознакою часу стали збірні концерти, так звані “солянки”?

— Мені здається, що «солянки» — це закономірна ознака часу, бо настала “епоха” комерції. Торгують і мистецтвом, а найкраще продається середньостатистичне.

Особисто я найчастіше виступаю в клубах – і в столичних, і в інших містах України, за кордоном. Беру участь у фестивалях, у зйомках для телебачення.

Щодо середньостатистичного “товару”, то, звісно, можна лаяти і час, і країну, і можновладців, але це теж певною мірою «страусина» поведінка. Треба фокусуватися не на викриттях-плямуваннях, а на якості, підвищенні майстерності, на тому, щоб робити справу сумлінніше, переконливіше, аби вона могла стати стандартом для когось, тоді і сам будеш потрібнішим, успішнішим. Ісландка Бйорк, наприклад, теж виконує неординарну музику, але вона довела її право на життя.



У нас в Україні є чимало талановитих музикантів, у яких є власний стрижень, власне бачення. Але цього замало, треба працювати не тільки над власною майстерністю, а й бути дуже переконливим, впевненим у своєму переконанні, аби зібрати талановиту і самодостатню команду, яка б в тебе вірила. Чудово, коли творчість і Бог вивергаються крізь тебе, і ти цвітеш як квітка. Я виписала для себе таку фразу із щоденника Леонардо да Вінчі (щоб вчасно згадувати): “Навіщо бути онуком, якщо можна бути сином Бога”. Я це розтлумачую так: Навіщо бути онуком Бога – через чийсь досвід, якщо можна бути сином – через власний досвід сприйняття Бога. Отже, коли ти ще збереш відповідну команду творців і Бог теж вивергатиметься крізь них і вони теж цвістимуть, то це вже буде букет, і разом ми будемо сильніші, це як пальчики Бога з суглобами і нервовими закінченнями складаються в діючу ручку Бога. Команда — це величезна сила, яка більш потужно доводить своєю роботою право на життя, тому що поодиноких талановитих людей дуже багато.



Але чимало людей ламається через те, що творчістю, мистецтвом важко заробити на життя. Треба враховувати правила гри і створювати собі такі умови, щоб не було куди відступати, йти вже напролом. Тільки за таких умов, мені здається, можна стати особистістю. Адже коли тобі буде куди відступати і що втрачати, ти можеш просто піти шляхом заробітку музикою, грати те, що користується попитом. Чи заробляти гроші менеджерською справою і один відсоток свого вільного часу та наснаги присвячувати музиці. Але один відсоток – це не сто, які б ти міг витратити на свою улюблену головну справу. Значить, зовсім інші вже результати будуть. Треба свідомо вибирати і бути готовим платити великі ціни.

Не секрет, що шлях творчої особистості “супроводжує” шалена нестабільність. Ти не житимеш стабільно як, наприклад, лікар або вчителі. У них маленька зарплатня, але вона стабільна. Коли ти займаєшся мистецтвом, це нуль стабільності. Звісно, що можна малювати, приміром, форму, а можна намагатися дійсно творити мистецтво, отже тут постійно відбуваються якісь свої внутрішні ігри і пошуки, внутрішні розмови: що тобі потрібно і чи потрібно це тобі взагалі. І лише час показує, чи то є мистецтво.

Життя творчої особистості – це як кардіограма. То ти жебрак, то ти багатий. В обох станах є загроза втратити внутрішні пріоритети як творчої особистості. Якщо, наприклад, ти на вершині слави, то ти самотній, тому що багато хто просто не сприймає тебе як живу людину, яка вранці любить їсти яєчню. А якщо ти жебрак, то дуже багато хто хоче самоствердитися за твій рахунок, тому що саме зараз ти в такому становищі. А серединки для творчої людини немає, тільки “кардіограмний” шлях. Коли потрапляєш в становище жебрака, то виникає питання: “Чи потрібно мені взагалі мистецтво – битися головою об стінку?” А якщо ти багатий, то виникає загроза звернути не туди, а просто по інерції бігти чи за течією плисти туди, куди тебе несуть твої заробітки майбутні, які ти вже напрацював своїм досвідом попереднім.



— Цікаво дізнатися, чи має Катя Chilly яхту, літак або хмарочос?

— Ні, не має Катя Chilly хмарочоса і літака. Яхти теж не має. Немає цих матеріальних призів, але я не вважаю, що це погано. Ці речі повинні служити людині, а не людина — їм.

— Одразу з’явиться купа людей, яким постійно буде щось потрібно від Каті.

— Я думаю, що просто треба бути спостережливою, знову ж таки вірити своєму серцю, тому що гідних і достойних людей дуже багато. Я вважаю, що у мене, по честі кажучи, багато друзів, я не прибічниця догми, що друг може бути лише один. Мої друзі довели право на своє існування в моїй душі, я можу назвати їх з великої літери – Друзі. Зважуючи на вагу слова “друг”, їх дійсно багато, і це дуже велика нагорода для мене.



— Що живить, аби добре співалось і творилось?

— Пожива для творчості – це емоційні потрясіння. Мистецький твір має бути сповнений життя, якщо нічого вкласти у форму, то вийде нікому не потрібна мертвеччина. Звісно, різноманітні захоплення, спілкування, подорожі можуть живити творчість, але я дійшла висновку, що абсолютно все може набриднути, всім можна пересититися, все може стати для тебе емоційним нулем.

Єдиний вихід для творчої людини – бути максимально уважним до всього на світі. Це складно, тому що кожен “вариться” в потоці власних думок, треба вчасно їх «відімкнути» і бути максимально уважним до того, що відбувається. Не зосереджуватися на тому, що було за п’ять хвилин, чи уявляти, що буде через п’ять хвилин, бо тоді ти собою живиш минуле чи майбутнє і є мертвим зараз. А якщо ти живий зараз, то це максимальне існування, ти здатен досягти максимального результату. І будь-якої миті можеш побачити своїм внутрішнім зором містерію, — коли, наприклад, з дерева листочок падає, у тобі виникає такий багатий потік асоціацій, що розцінюєш це як важливу подію, вона стає для тебе життєво значущою. Отже, максимальна уважність до всього, це велика сила і ліки.



Я люблю ходити в театри, на виставки, читати книжки… Але це не зовсім є емоційна пожива для мене, це, скоріше, можливість подивитися, як працюють митці, як вони свій досвід передають через майстерність. Це просто моя цікавість і бажання вичленити соратників, нехай вони і не знатимуть про це, але я буду знати, що я не одна. Дуже сумую, коли помічаю вторинність, штампи, сміття, чого нині дуже багато. І щасливію, коли помічаю соратництво в будь-чому. В театри я ходжу на конкретних акторів, тому що саме вони дарують мені катарсис або якесь нагадування про те, що мені важливо. Мені цікаві певні артисти в Національному театрі оперу і балету, в театрі “Чорний квадрат”, мені подобається режисура В’ячеслава Троїцького в театрі “Дах”, його ставлення до мистецтва. Чимало чула про Театр маріонеток, обов’язково піду, і, звісно, зроблю власні висновки. Дуже шкодую, коли мистецтво затуляється догмою, формою, блискітками, епатажем, нині цього багато в наших театрах і взагалі в мистецтві. Але я терпіти не можу ставити оцінок, я лише можу висловити суб’єктивну думку – що вибираю, що ні… Як в мистецтві можна ставити оцінки? Воно є різним. Просто я вибираю щось своє, а те, що не сприймаю, не значить, що воно погане. Я просто цього не розумію, а силувати себе не хочу.



Мені цікаво знати, як живуть творчі особистості, за якими принципами творять, звідки беруть рішення, аби виявити, повторюю, соратника — для своєї власної внутрішньої підтримки.

Що ще мене підтримує і живить? Даю рецепт. Раз на півроку я голодую по десять днів, п’ю тільки воду. До речі, Платон приймав до себе в учні тільки тих людей, що пройшли сорокаденне голодування. Люблю ходити босоніж по землі. Іноді можна почути: “Я підживлююся від землі, від дерев, від води”. Я з розумінням ставлюсь до цього, але це не моя позиція, тому що вона є паразитичною. Оскільки, по-перше, все побудовано на обміні, а, по-друге, людина створена по образу і подобі Бога, ми є творці і повинні теж віддавати природі, насичувати її. Ми є безкінечними генераторами, маємо віддавати, бо наша любов і допомога потрібна і землі, і зяблику, і дереву, і річці, не тільки вони повинні служити нам, а й ми їм. Мудрий цар це не той, хто хижо користується і маніпулює, так вироджувалися цілі імперії і народи. А мудрий цар той, хто робить так, щоб все рівноправно взаємодіяло.



У людей — царствена природа, бо у нас є не лише серце, а й інтелект, який може бути не лише нашою тюрмою. Ми можемо свідомо робити будь-яку справу, то чому ж не бути генераторами любові. Нагадування собі цих думок робить мене сильною і спрямовує на відповідні дії.



— Чи можеш про себе сказати, що ти композиторка? Звідки черпаєш музику і слова?

— Певною мірою вважаю себе композиторкою. Інколи твори сняться, бува, чиюсь пісню слухаю і відчуваю серцем: я її співатиму. Вона проходить крізь мене, я додаю свого досвіду, і пісня стає трошки іншою.

Здебільшого я працюю з народним матеріалом, а в ньому слова – ніби магічні формули. Я розумію, що змінювати текст не маю права, навіть коли здається, що він примітивний; збережений у моїй творчості, він зробить свою справу, вплине належним чином, розкриє своє багатство, бо має під собою дуже важливе підґрунтя. Отже, змінювати — не змінюю, але часом додаю. У деяких народних піснях дуже багато особистісного контексту, і я інколи до основної наскрізної теми додаю ще від себе («свіжу кров»), щоб остаточний текст був актуальний у сьогоденні. Знову-таки слова приходять по-різному, інколи сняться, інколи приходять, коли їду в метро... Відкрила, що коли створюю вірші свідомо, розумом, то виходить словоблуддя, і від того згодом починає нудити, хоча спочатку слова мені подобалися. Коли ж рядки ніби з серця виливаються, навіть якщо вони дуже прості, то сколихують сокровенне в інших людях.

Володимир Коскін


Читати цю та інші публікації у своєму телефоні
на своєму сайті


1. Strybunochka
23.05.2007, 12:36
Оцей абзац я для себе виокремила. Слушна думка: "У нас в Україні є чимало талановитих музикантів, у яких є власний стрижень, власне бачення. Але цього замало, треба працювати не тільки над власною майстерністю, а й бути дуже переконливим, впевненим у своєму переконанні, аби зібрати талановиту і самодостатню команду, яка б в тебе вірила. Чудово, коли творчість і Бог вивергаються крізь тебе, і ти цвітеш як квітка. Я виписала для себе таку фразу із щоденника Леонардо да Вінчі (щоб вчасно згадувати): “Навіщо бути онуком, якщо можна бути сином Бога”. Я це розтлумачую так: Навіщо бути онуком Бога – через чийсь досвід, якщо можна бути сином – через власний досвід сприйняття Бога. Отже, коли ти ще збереш відповідну команду творців і Бог теж вивергатиметься крізь них і вони теж цвістимуть, то це вже буде букет, і разом ми будемо сильніші, це як пальчики Бога з суглобами і нервовими закінченнями складаються в діючу ручку Бога. Команда — це величезна сила, яка більш потужно доводить своєю роботою право на життя, тому що поодиноких талановитих людей дуже багато".


Є що сказати? Говори на форумі або додай коментар:


(за бажанням)
Введіть код:
This is a captcha-picture. It is used to prevent mass-access by robots. (see: www.captcha.net)   



Інші коментарі

... ›››
Oleg Pk | 23.09.2011, 19:36

Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти. ... ›››
Василь | 04.09.2011, 18:19

В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,... ›››
Наталі | 23.08.2011, 17:49

Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію... ›››
Подільський | 20.08.2011, 17:43

На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн. (у книгарнях дорожче) :))) До речі, сьогодні, 17-го серпня, о... ›››
Іванченко Ірина | 17.08.2011, 15:12

Інші публікації на цю тему

12.01.2014, 00:26 Богдан Жолдак: “Україна найбагатша на таланти і найбідніша на їхню реалізацію”
Наш співрозмовник Богдан Жолдак -- прозаїк, драматург, кіносценарист,...
28.10.2013, 23:34 Євген Ковтонюк: «Заради шедеврів я скрізь суну носа»
Наш гість Євген Ковтонюк цікавий багатьма гранями – як мандрівник,...
27.09.2013, 23:21 Анатолій Зборовський: «Я вивчаю портрет народу»
Наш гість – Анатолій Зборовський, історик і краєзнавець, директор...
01.09.2013, 15:18 Володимир Базилевський: "Куди не кинь, підстеріга чужизна..."
Поет, критик, есеїст, публіцист Володимир Базилевський розчинився у...
23.08.2013, 17:53 Південну Пальміру накрила “зелена хвиля”
В таку спеку подібне книжкове стовпотворіння могло статися лише тут, в...
11.08.2013, 20:19 Микола Славинський про прямостояння під високими небесами України
Наш гість – Микола Славинський, типовий український галерник в царині...
27.07.2013, 18:12 Віктор Грабоський: Вириваймося з мороку!
Письменник Віктор Грабовський впродовж творчого життя поступово набував...
04.07.2013, 01:11 Володимир Бушняк: «Письменник є засобом націєтворення»
Наш гість – письменник Володимир Бушняк. Донедавна голова Кримської...
24.06.2013, 00:18 Неллі Корнієнко: “Без культури держава впаде”
Наш гість – доктор мистецтвознавства, академік Національної Академії...
15.06.2013, 01:40 Олексій Кононенко: “Книга не буває передчасною”
Олексій Кононенко – поет, прозаїк, журналіст, автор відомих українських...
Більше

Стрічки публікацій   Мобільна версія сайту: PDA/WAP
Наш інформер на вашому сайті

  Умови використання та цитування матеріалів сайту
  Авторські права
  Застереження
© AnViSer 2004-2013.  Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає банерообмінна мережа
Hosting by hostBe.net