Діяльність „нової опозиції" (тобто, Партії регіонів, СДПУ(о), „Братства" та ПСПУ) розвивається по синусоїді і повністю залежить від активності „нової влади". Варто тільки правоохоронним органам зацікавитися справами людей, близьких до опозиціонерів, як лунають погрози, заклики, розпочинаються демарші, блокується парламентська трибуна. У цьому плані „опозиція" могла б називатися правозахисною - бо захищає права окремих людей. Однак політичною опозицією в прямому значенні цього слова вона не є, оскільки не виконує жодної з притаманних їй функцій, і є просто похідною від влади.
Причини і наслідки
Ті політики, які до грудня 2004 року утворювали так звану „владну вертикаль", зараз розділилися на два табори.
Так звані „стратеги" - зазвичай, активні бізнесмени - вирішили перечекати і з часом запропонувати „новій владі" свої високопрофесійні послуги. Прикладом може бути те, що , зокрема, навіть заявивши про перехід в опозицію, „Трудова Україна" зовсім не прагне боїв з „владою" і найчастіше обережно слідкує за розвитком подій осторонь.
Немає дійсно гучних заяв і радикальних вчинків від таких потенційних опозиційних лідерів, як Віктор Медведчук, Віктор Пінчук, Сергій Тігіпко. Можна припустити, що зараз вони переживають період акліматизації до нових правил гри і вивчають нове поле, на якому доведеться грати.
Група „тактиків" вибудовує свою діяльність, концентруючися на особистісних або регіональних моментах. Відсутність серйозних ресурсів для ведення виборчої боротьби, відсутність команди спеціалістів, а також, очевидно, невірно обрана ще наприкінці минулого року стратегія прирікають ці групи (передусім, Партія регіонів) на поступову маргіналізацію і втрату серйозної ролі у політичних процесах. Головні конкуренти до „нової влади" поступово перетворюються на фігури на кшталт Володимира Жириновського чи Лі Пена. Їх підтримка у суспільстві може сягати 20 відсотків, але водночас ця підтримка не є загальнонаціональною.У результаті, справжня опозиція розвивається в таборі нинішніх прихильників Віктора Ющенка.
Основною причиною невідповідності „нової опозиції" вимогам політичного дискурсу називають звичку жити в зручному світі. Янукович, Шуфрич та колеги нібито настільки звикли до бюджетних грошей, автомобілів, підтримки президента і свободи дій, що сьогодні не можуть змінитися і розпочати працювати. Підтвердив таку думку і екс-прем'єр Янукович, який визнав, що йому важко жити не при владі. Однак навряд чи головна причина. Набагато важливішою здається відсутність в країні відповідної культури та традиції опозиційної роботи. Супротивникам Ющенка просто немає чому вчитися, і які речі пропонувати, оскільки вони виросли та прийшли до влади в іншій системі координат.
Головним прикладом для них мала стати діяльність тієї опозиції, яка стала „владою". Можна згадати, що тільки Юлія Тимошенко в далекому 1998 створила тіньовий кабінет, який намагався розробляти альтернативні законопроекти та просував ці інтелектуальні здобутки перед журналістами. Але вже в 2002 році розмови про тіньовий кабінет Ющенка закінчилися нічим. Час від часу різні політики згадували про таку можливість, але реальний механізм, який діє в більшості європейських країн, не був задіяний. І не тільки тому, що не було відповідних важелів (надання частини парламентських комітетів, очолення контролюючих органів), а тому, що пріоритети боротьби були іншими.
По суті, „Наша Україна", БЮТ та СПУ, як цивілізована опозиція, теж діяли неправильно, але на той момент виявилося, що революційні заклики і хуліганські прориви інформаційної блокади - це єдина можливість для політичного існування в умовах арештів, прослуховування і тиску. Результативність цього знайшла своє підтвердження під час помаранчевої революції і на прикладі дій організації „Пора". Лідери нинішньої опозиції не зрозуміли, що сьогодні - інша ситуація, яка потребує інших дій.
Нинішня українська влада зберегла багато попереднього режиму, однак є суттєва різниця - це значний контроль суспільства над ситуацією, відсутність силових дій та зацікавленість
ЗМІ діями колишніх владників. Саме опозиція могла б, уважно стежачи за кожним кроком Президента і його людей, постійно критикувати дії керівництва держави, одночасно пропонуючи свої, альтернативні варіанти розв'язання існуючих проблем. Натомість „опозиціонери" сконцентрувалися на захисті своїх власних інтересів - в основному, економічно-адміністративних, що може призвести лише до падіння довіри до них.
Відсутність будь-якої стратегії „нової опозиції" появляється на багатьох рівнях. Насамперед на риторичному - це риторика ображених людей, які не мають аргументів. Так, на першій сторінці сайту Віктора Януковича (www.ya2004.com.ua) можна прочитати „Лист до Голови Партії регіонів від мешканців Івано-Франківської області". Аналіз його змісту дає непогану можливість для розуміння глибинної психології творців іміджу нової опозиції. Заява, підписана 20 анонімними мешканцями області, написана від імені жінки, „інваліда без правої руки", що „виховала троє дітей, вивчила, з чоловіком розведена". Жінка не має власного житла, діти не мають роботи. „Хоч дочка закінчила Міжрегіональну Академію Управління Персоналом, має вищу освіту, старший син вчиться у військовому інституті м. Харкова, а молодший закінчив ПТУ-14 у м. Чернівцях, провідник пасажирського вагона, поставили на чергу, але роботи не дають, а зараз ще гірше". Мабуть, годі говорити, що до МАУП просто так не вступають, а у військовому інституті легко працевлаштовують. Однак мова в листі йде не так про проблеми цієї сім'ї, як про негаразди у інших людей. Наприклад, у „чудового молодого спеціаліста, який працював заступником держадміністрації", але сьогодні знаходиться на біржі труда. Але головне - це низка програмних тез, якими розбавлена „суха статистика", і які постійно використовують новою опозицією. Отже: „Помаранчеві що обіцяли - нічого тепер не виконують", „В нас так вийшло з нашою демократією, що хто голосував за Януковича, тих людей знято з роботи і навіть би зі світу", „За Януковича ми голосували, вірили в нього і віримо" та „Нам потрібні господарі, а не нахлібники".
Ці месиджі повторюються майже у всіх текстах „нової опозиції" і мають аналогічний антураж (прості люди, які говорять вустами своїх лідерів). Подібний заряд несла, зокрема, інтерпретація подій навколо затримання екс-голови Закарпатської обладміністрації Різака. З великої кількості підручників, присвячених політтехнологіям, запозичено тільки одну схему - постійне повторення одних і тих самих гасел, чим нібито можна досягнути ефекту зомбування. Саме тому неможливо зустріти ані серйозної критики дій „влади", ані конкретних альтернативних пропозицій. Найбільш послідовною опозицією в західному сенсі цього слова виявилися журналісти та політологи, які критикують владу, хоча визнають свою участь у революційних подіях. Так, ПРУ та СДПУ(о) майже не взяли участі у аналізі перших ста днів влади, залишивши це право за незалежними аналітичними центрами та загальноукраїнськими ЗМІ. „Опозиція" так і не змогла назвати конкретні помилки команди Ющенка, організувати більш-менш пристойні інформаційні приводи. Типовим є приклад бензинової кризи, яка була широко критикована, але жоден з представників нової опозиції не вийшов з альтернативним проектом вирішення цього питання.
Фізична активність „нової опозиції" теж не характеризується новими ідеями і орієнтована лише на своїх прихильників (тобто, нових людей ніхто не залучає). Так, у Маріїнському парку розбито наметове містечко, час від час вулицями міст проходять хресні ходи з перев'язаними блакитними стрічками хрестами. Нарешті, 19 травня у Києві пройшов найбільший за всю історію 10-тисячний мітинг прихильників Партії регіонів, СМРУ і СДПУ (о). У цих діях „опозиція" повністю копіювала Майдан. Але те, що було логічним тоді, навесні набуло ознак кафкіанського абсурду.
Криза жанру
Ситуація навколо побиття народних депутатів Прошкуратової і Шуфрича (обидва - СДПУ(о)) під час затримання екс-губернатора Різака з подальшим їх показом у нижній білизні по всіх телеканалах країни може сказати багато про що. Акцентуація уваги на тому,и як виглядали депутати в спідньому у лікарні, подряпини, показані великим планом, заяви про фізичні тортури мали б не лише викликати співчуття, але й змусити глядача сприймати „опозиціонерів" як борців за правду. Щоправда, при цьому не говорилося, що людині з черепно-мозковою травмою, яку нібито отримав Шуфрич, протягом тижня заборонено активно рухатися, переживати тощо.
Цільовою аудиторією „опозиційної діяльності" здебільшого стають маргінальні психологічні групи, які до останнього часу підтримували Наталю Вітренко. Можливо, „опозиціонери" психологічно не можуть оцінити більшість українського суспільства як людей, здатних приймати самостійні рішення?
Можна чекати, що і надалі „опозиція" не запропонує жодних реальних методів боротьби з владою у відкритому просторі на рівних умовах. Відсутність усвідомлення себе як рівних владі, а не ображених - ще один суттєвий недолік опозиції: люди люблять сильних і переможців.
Віктор Янукович, який, схоже, дійсно вірить у себе як у вождя опозиції, не лише досі жодного разу не вийшов за межі „свого" регіону, але й не створив жодного справжнього приводу сприймати його як дійсно сильного лідера, який має власну програму дій і здатний захистити свою позицію. Натомість він поводить себе як типовий ображений на всіх. Тому його постійні заяви про необхідність зустрічі між ним і Ющенком можуть викликати будь-яку реакцію, крім поваги.
Очевидно, період між парламентськими виборами 2006-го і президентськими виборами 2009-го стане періодом формування і оформлення нової „нової" опозиції, яка діятиме в рамках вже нової політичної системи, із новим баченням політики в цілому, і себе у цій політиці. Саме вона буде дійсно небезпечною для „влади", оскільки точно знатиме, які прорахунки допускатиме „влада", і як саме на це реагує суспільство. Ця „нова опозиція" володітиме маніпулятивними технологіями, вона знатиме, як працювати з людьми, особливо з молоддю, вона краще розумітиме, як слід використовувати пресу. Не виключено, що деякі з учасників нинішньої „опозиції" з часом перейдуть у цю хвилю.
Але поки що доводиться констатувати, що якісної, сильної політичної опозиції в Україні не існує.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
