Продовжуючи розпочату в числі 21 “СП” розмову про книгу “Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду” (за редакцією Лариси Масенко), пропонуємо ознайомитися з думками представників інтелектуальної української еліти, які взяли участь в обговоренні нового видання. У їхніх виступах — не тільки оцінка книжки й не тільки власне бачення явища лінгвоциду. Наскрізно й виразно заявляють про себе сьогоденні проблеми навколомовної сфери. А їх чимало. Неузгодженість лінгвістичних теорій, концепцій — зокрема. А головне — місце української мови в програмах нової влади, яка позиціонує себе як патріотична. То ж що потрібно, аби ця мовознавча праця (наклад 5 тисяч примірників, 2 тисячі — замовлення “Просвіти”) не стала тільки книгою для вузького кола зацікавлених, а виконала свою місію — прорвала греблю стереотипів, що ними радянська система загатила суспільну свідомість зокрема у ставленні до рідної мови? У пропонованих нижче висловлюваннях мовознавців є відповідь і на це питання — необхідно змінити це ставлення: щоб раз і назавжди як незаперечна істина й право було визнане природне верховенство мови корінної, державної нації на національних теренах.
Іван ДЗЮБА, академік НАН України, колишній дисидент і фігурант деяких поданих у книзі документів, приміром, вважає, що на подальших етапах опрацювання теми лінгвоциду важливо показати всі заходи проти української мови, починаючи від Петра І. А для полегшення проведення просвітницької роботи на цю тему пропонує подумати про видання такого збірника, де були б зібрані всі документи. Захисник українського слова, проте, застеріг проти суб’єктивності й звернув увагу на неодно-значний момент. Нагадав: більшовицькі ідеологи були недурні, володіли технологіями впливу на масову свідомість (метод деконструкції) і знаходили такі ключові інформаційно-мотиваційні вузли, що справляли враження на читача. “Дійсно, — вважає Іван Дзюба — деякі вилучені терміни нині звучать одіозно і смішно (приблизно чверть поданих слів), які відновити нині неможливо і непотрібно”. “Книжки, за якими тужимо, — цей перегук із Антоненком-Давидовичем використала для оцінки книги Михайлина КОЦЮБИНСЬКА, — і не тільки тужимо, а й уже маємо”. Відомий філолог, літературознавець, активна учасниця руху шістдесятників відзначила добре поєднання у праці науковості й доступності: “Розмови про мову часто перетворюються на забалакування теми, а тут є документальна аргументація”. Пані Михайлина запропонувала упорядникам продовжити працю й висвітлити боротьбу з лінгвоцидом, існуючу на той час полеміку тощо, а також зауважила, що бажано подавати не тільки репресовану лексику, а й репресовані мовні форми.“Маємо аналізувати, думати, аби не зашкодити реальному стану мови. Розгляд явища — всі “за” і “проти”: що варто переносити в сучасну мову, що не варто, чому? Не можна оминати складнощів, мусимо зняти з проблеми табу, показати, звідки ростуть ноги у проблеми”. Євген СВЕРСТЮК, есеїст, літературознавець, поет, філософ і культуролог, вважає, що презентована книга — початок бібліотеки з історії української мови з початку ХХ ст. Недопустимість і наслідки штучного відриву від живої мови народу проілюстрував на прикладі свого виступу в оселі Спілки Української Молоді в українській діаспорі США. Тоді зауважив, що його слухачі зовсім не реагують на жарти, тобто — не знають живої мови. А нещодавно схожу картину спостерігав, виступаючи перед учнями київської школи. Українська для них — не органічна мова, якою вони мислять. “Сьогодні влада не зробила кроків, аби змінити ситуацію. Тож мусимо вживати енергійні і сміливі заходи”. Говорячи про репресії проти слова, нагадав і про репресії на носія мови. На зоні був разом із поетом Олексою Різниковим, який на питання: за що він суджений, не задумуючись, відповідав — за мову. Не оминув пан Євген і винуватців лінгвоциду: “Бузина може забутися.., але ніколи не маємо забути імена тих, хто виступав проти духу української мови, і ці імена слід би внести до спеціального списку”. Зупинився й на досі не вирішеній проблемі правописної норми: “Дотримуймося харківського правопису (нині його використовують журнали “Сучасність”, “Наша віра”). Цей заклик досвідчений редактор мотивує так: “Коли йдеться про питання якості мови — то її гарантує саме виданий у Харкові правопис 1928 року”. Михайло БРИК, 1-ий віце-президент Національного університету “Києво-Могилянська академія”, окреслив проблему образно: “Мова — живе вічнозелене дерево, і якщо його обламують, обчімхують, воно швидко засохне”. І засвідчив позицію, яку мав би займати кожен інтелігент, незалежно від фаху, коли йдеться про рідну мову. А це позиція не байдужого споглядання, а позиція активної дії і принципу. Це — боротьба з поширеною нині “логікою дикуна”: я такого слова не знаю, значить, його і бути не може. “Хто суддя, аби сказати, які слова мають бути відроджені, а які ні? Завдання інтелігенції — відродити. Цей процес повільний і до нього має бути тверезий, толе-рантний підхід: щось приживеться, а щось — ні”. Хімік за освітою, пан Михайло зауважив упорядникам, що в огляді даної теми варто б не оминати увагою мову професійну, офіційну, бо й нині часто доводиться стикатися зі стереотипним несприйняттям і запереченням української термінології, цькування якої розпочалося ще в 30-их роках. Тему термінологічної лексики продовжив один із упорядників книги Віктор КУБАЙЧУК (Інститут теоретичної фізики імені Боголюбова). Він розкрив застосовувані радянськими ідеологами принципи дискредитації як українських термінів, так і лінгвістів, котрі укладали термінологічні словники. Наприклад, у статтях навмисне використовували терміни, які в синонімічних рядах українських відповідників подавалися у квадратних дужках, тобто як непридатні, замість аби використовувати ті, що були рекомендовані. Фізик, небайдужий до проблем мови, поставив також надактуальні питання: “Хто бачив українізовану комп’ютерну систему Windows? Я мав нещастя її бачити. Здійснювала переклад московська компанія, люди, які не знають української мови. І тому користувач може прочитати таке: “виберіть язик і натисніть…” Хто давав на це гроші?! Чому нині продовжується домовленість із компанією Mikrosoft щодо програмного забезпечення шкіл, що потребує чималих коштів? У той час, коли існує безкоштовна система Linox, яка все це робить. Треба тільки виділити невелику суму коштів, підключити мовознавців і зробити стовідсоткове українськомовне наповнення. Болюча проблема — український INTERNET. Там є велика сторінка, присвячена російській мові. Чому немає сторінки, присвяченої українській мові?” Кандидат філологічних наук Орися ДЕМСЬКА-КУЛЬЧИЦЬКА повідомила про велику відповідальність, яку усвідомлювали, укладаючи книжку, члени авторського колективу, зокрема молодші за віком науковці, для яких деякі репресовані лексеми є відверто неоковирними. Проте “без глибинного аналізу — не піднялася рука викинути деякі слова з реєстру”, адже, вважає укладач, варто “навіть те, що зі знаком мінус, не викинути, а перевести на периферію лексичного складу”. А також — на подальших етапах роботи видати матеріали, які відстоювали репресовані пласти української мови. Слушною була репліка пані Ольги КОЧЕРГИ (Інститут теоретичної фізики імені М. Боголюбова НАН України), яка підкреслила важливість нового видання з огляду на його практичне застосування як аргументу проти тих редакторів, коректорів, вихованих на догмах радянської мовної політики, котрі вперто виправляють у статтях питомо українські мовні форми: “Ви дали нам можливість посилатися на джерело!” Спостерегла пані Ольга й те, що самі репресивні бюлетені написані доброю українською мовою, бо їхні автори ще не звикли до нової, поправленої. Скажімо, тут можемо прочитати: европейський, громадсткости та багато іншого. “Хочемо повернути те, що у нас незаконно відібрали, що відтворює неспотворене обличчя української мови”, — ці слова Василя НІМЧУКА, члена-кореспондента НАН України, доктора філологічних наук, могли б стати лейтмотивом як самої книги, так і презентаційного заходу, і всієї праці тих науковців-лінгвістів, які відстоюють самобутність української мови. “Лінгвоцид — це ідеологія і філософія. Ця політика проводилася в усіх радянських республіках, тому варто б розширити межі дослідження лінгвоцидного процесу, поцікавитися, як це відбувалося в інших республіках, країнах”. Професор нагадав, що 2006 рік — ювілей Емського указу. І з цієї нагоди запропонував підготувати збірник усіх репресивних щодо української мови указів із коментарями науковців. Доктор філологічних наук Олександр ПОНОМАРІВ, один із провідних українських мовознавців як завжди, був безкомпромісним, стверджуючи, що в московській радянській імперії українській мові було гірше, ніж в імперії царській, бо за царату її просто забороняли, а в радянські часи почали втручатися в саму мову: казати, які слова українські, а які — ні. І був відвертий, називаючи імена науковців, які шкодили українській мові і “продовжують каламутити воду”: “Можна згадати цілий список людей: Микола Шамота, Іван Білодід, Віталій Русанівський, Світлана Єрмоленко і так далі”. Згадав професор, як Віталій Русанівський “обзивав останніми словами Юрія Шевельова і всю українську інтелігенцію за кордоном. Потім, на початку нашої незалежності, вони — ці радянські “мовознавці” — трошки притихли... А потім знову підвели голову, і тепер продовжують те саме. Ви тільки подивіться, що робила Єрмоленко в 60—70-их роках! Вона громила мову перекладачів — Євгена Поповича, інших, громила Миколу Лукаша і Григорія Кочура... І ось тепер вони й досі залишилися — Русанівський з Єрмоленко — і створюють правописну комісію. Колись я на 80-річчя Ніни Тоцької сказав, що мав честь бути з цією видатною фонетисткою сучасної України в одній правописній комісії і мав честь бути вигнаним звідти разом із нею. Так-от Русанівський створив нову комісію... Це знову: академік Толочко — “відомий український мовознавець”, академік історії КПРС Іван Курас, академік наукового комунізму Василь Кремень тощо. Можна собі уявити, який правопис вони обстоюють”. О. Пономарів проілюстрував, як шкодили українській мові горе-мовознавці. Наприклад, у Лесі Українки “Коринт” і “Демостен” виправили на Коринф і Демосфен. “І тепер вони — такі ж самі — залишаються... Замість того, щоб покаятися за свої злочини перед українською мовою і перед українським народом, вони й досі чомусь керують українським мовознавством — Віталій Русанівський і Світлана Єрмоленко. А інтелігенція мовчить... Тож треба повернути нам справжню комісію, щоб там керували не наукові комуністи, не історики КПРС, а мовознавці... І відродити нашу справжню українську мову у своєму природному правописі”. І про термінологію. “Дуже часто чути від мовознавців, що немає української термінології, або ж — недосконала. Є у нас справжня термінологія в усіх галузях, треба тільки її використовувати”. І до тих, хто скаржиться, що їх ображають, коли спілкуються українською: “Я не хочу сказати, що я особливий, але мені у 95 відсотках випадків відповідають українською мовою — і скрізь, включно з Донецьком і Одесою. То треба говорити українською мовою так, щоб люди боялися відповідати тобі не українською”. “Велике спасибі за цю потрібну і цікаву книжку”, — Іван ЮЩУК, професор філології Київського міжнародного університету, член правління ВУТ “Просвіта” не передав куті меду, коли відзначив книгу як віхову в усвідомленні мовної політики. “Коли розглянути книжку, то можна зрозуміти, що мова — не просто засіб спілкування, це суттєва складова політики. У програмах теперішньої урядової партії і слова не сказано про мову. Сучасні керівники мовне питання обходять стороною, думають, що когось “ублажать”. Ні. Мова завжди була ареною боротьби. Із книги можна зрозуміти, як жорстоко діяли проти української мови”. І нині має бути адекватна протидія тому, що сталося, і негативним явищам сьогодення, зокрема невідповідному ставленню до української мови, вважає пан Ющук. І констатує, що попереднє Міністерство освіти зменшило кількість годин на вивчення української мови у внз, школах, що українська сприймається лише як мова професійного спілкування — вийшовши за межі аудиторії, студенти, а часто й викладачі переходять на російську. Тому слід донести книгу до студентів, аби зрозуміли корені культивованих системою негативних оцінок української мови. Інша проблема і ще одна тема для диспуту: чи не загрожує розвиткові мови надмірне використання іншомовних запозичень, а не власних слів. “Дивує: у 20-их роках намагалися відроджувати українську мову. А тепер що діється? Шановні мовознавці! Ми почали добирати англійські відповідники, що засмічує мову. І не тільки. Українізаційні потуги 20-их років пояснюються ще й намаганням донести науку, зокрема марксистсько-ленінську, до якнайширших кіл суспільства”. Чи варто нині інтелектуалам віддалятися від народної мови й у такий спосіб відривати інтелектуальні доробки від народу? — запитує Іван Ющук.
* * * Як змінити ситуацію, аби пізнання власних джерел і спілкування живою українською мовою не залишалося прерогативою лише невеликої частини української громади? Чи захочуть владці почути голос патріотичної еліти, яка переконує, аргументує, застерігає про недопустимість подальших помилок у мовній сфері? Бо й від цього, зрештою, залежить, чи намагання укладачів книги повернути розвиток української мови в природне русло — не залишиться голосом волаючого посеред пустелі. Загал завжди вибирав легший шлях, а досі легшим був шлях підлаштування політиці русифікації. Тому нинішнє надмірне толерування затятій позиції російськомовної (чи зросійщеної) частини українського поспільства не приведе ні до чого іншого як до поглиблення навколомовних проблем і збочення на шляху державотворення (у цілісному розумінні цього поняття).
"безкоштовна система Linox (!!!), яка все це робить. Треба тільки виділити невелику суму коштів, підключити мовознавців і зробити стовідсоткове українськомовне наповнення. Болюча проблема — український INTERNET. Там є велика сторінка, присвячена російській мові. Чому немає сторінки, присвяченої українській мові?” грамАтєй комп'ютерний відшукався ;-) Сторінок скільки завгодно, тілько тра вміти користуватися Мережею :( Й знати, як пишеться правильно, зокрема - linUx...
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
