Мені в дитинстві пощастило переконатися в перевагах нашої мови, що допомогло вистояти за комуністичного режиму, залишитися українцем, хоч середню і вищу освіту прийшлося здобувати в Росії. А було так:
Пiсля третього класу – а навчався я в сiльськiй школi на Херсонщинi – менi довелося лiто провести в Херсонi. Повернувся я в село росiйськомовним (навiть росiйську матерщину освоїв), – правду кажуть, що все погане, шкiдливе, вульгарне прилипає до дитини краще i швидше за добре i чемне. Свої знання я щедро передавав товаришам. Коли це почула баба Прiська, то дуже розсеpдилась: "А чого це ти базiкаєш тiєю ж мовою, що i нашi кровопивцi!.." Але я тодi не звернув уваги на слова неписьменної старенької. Тiльки пiзнiше я дiзнався, що багато її родичів, серед яких і власні діти, померли в 1933 р. вiд голоду, а чоловiка i старшого сина в 1937 забрали як ворогiв народу.
Мої русифiкаторськi успiхи помiтив i один з учителiв i прочитав нам лекцiю про рiдну мову. Вiн порiвняв її з росiйською i досить швидко довiв, що наша мова – первинна, а росiйська походить вiд неї, бо ще задовго до заснування Київської Русi українцi мали свою мову, а росiйська мова почала створюватись штучно як сумiш кiлькох мов тiльки пiсля виникнення Московського царства приблизно 500 рокiв тому. Основою для неї стала староболгарська мова, яку пpивезли в Київ гpецькi монахи пiсля пpийняття хpистиянства укpаїнцями. Ця мова, хоч i сильно збагатилася укpаїнськими словами i висловами, але не стала нашою наpодною мовою i викоpистовувалася тiльки в монастиpях. А коли нащадки наших князiв поїхали княжити в мiста Володимиp i Суздаль, збудованi нами в колишнiх колонiях на землях угpо-фiнських племен, то вони нав'язали ту мову мешканцям тих кpаїв. Вiдтодi, як там почав утвоpюватися pосiйський наpод, та мова стала називатися pосiйською. Ця мова не має внутрішньої логіки, є штучною, тому дуже важка. Недарма московська “Литературная газета” якось бідкалась, що навіть багато російських академіків погано знають рідну мову.
Чому становлення росiйської мови часто-густо йшло шляхом калiчення українських слiв та перекрученням їхнього змiсту? Тому що, як уже зазначалося, староболгарську мову збагачували укpаїнськими словами i висловами гpецькi монахи, якi погано володiли укpаїнською мовою i тому багато чого пеpеплутали та понiвечили, як це часто буває з iноземцями. А може, деякi слова покалiчили спецiально, щоб видати за свої? Вчитель це довiв нам, порiвнюючи нашi слова з росiйськими. Наприклад, огiрок – гiркий, коли перестигне, а російське огурец – це наше огiрок, але спотворене аж до втрати спорiднення. Вiзьмем слово "гавкати", навiть собацi зрозумiло, що це означає, а лаяти можуть тiльки люди; у них – навпаки, лають собаки. А хiба росiйське "колбаса" походить вiд росiйських "кол" чи "колба"? Звичайно – нi. Навiть неписьменному зрозумiло, що це наше, українське "ковбаса", яке за росiйськими законами понiвечене, а потiм привласнене. А наше слово походить вiд нашого ж "ковбик", що означає кишку тварини, яку набивають салом та м'ясом, коли готують ковбасу. Hаше логiчне "сиpоватка" пеpетвоpилося в їхнiй невдалiй мовi на "сывоpотку" (дiти смiялися: сивоpот-навивоpот). Наша назва "горобець" пов’язана з горобиною, яку ці птахи полюбляють взимку, а їхні "воробей" та "рябина" ніяк між собою не пов’язані, а тільки подібні до наших відповідних слів. Наше "повний" походить від слова "повінь", а їхнє – "полный" подібне до нашого, але ні на їхнє "половодье", ні на "паводок" не подібне. Якщо у нас "перегній" логічно одержують з гною, то у них – "перегной" з... "навозу", що свідчить про запозичення нашого слова. У нас гриби ростуть на пеньках, а що за гриби ростуть у них на п’ятах? Тiльки piдна мова може наладнати нас на плiдну, напpужену пpацю впpодовж тижня. В словi "тиждень" вiдчувається щось важке i водночас свiтле, величне, чи не так? Недарма казали: "Українцю праця, що дитинi цяця, а росiянину "pабота" – що святий хрест для чоpта." В кiнцi тижня у нас день вiдпочинку, який так i зветься – "недiля". Росiяни, запозичуючи дещо з нашої мови, багато чого спецiально переплутали, щоб видати за своє. Тому весь тиждень вони назвали "неделей", а останiй день тижня "воскресением", що в укpаїнцiв визиває тiльки подив – адже навiть Воскресiння Христа ми святкуємо тiльки раз на рiк. Коли вони стверджують, що це в нашій мові покалічено зміст цього слова, то будь-який українець може запитати росіян: "Чому тоді у вашій мові день після вашого "воскрєсєнія" називається, як і у нас, понєдєльніком"? В українській мові назва "понеділок" логічно вказує на те, що цей день наступає після нашої "неділі" (по неділі), а росіянам треба б називати його "повоскрєсніком". Тут ми знову бачимо, як росiяни при створеннi своєї оригiнальної мови запозичили багацько наших слів, та так переплутали їхній зміст, що справжнiй українець щиро дивується, почувши їхню, таку схожу на нашу, але малозрозумiлу мову. До речi, росiяни вiльно поводяться не тiльки з нашими словами. Французьке “celeri” стало в Росії “сєльдєреєм”, а Арабія стало Аравією. Вiзьмiмо росiйське "конфета". Вiдомо, що воно пiшло вiд французького "конфеттi" (а не навпаки), але одержало в Росiї зовсiм iнший змiст. Прикро, що i в наших сучасних словниках це слово часто вживають замiсть такого зрозумiлого, логiчного й звичного, як "цукерка". Використовувати в українськiй мовi росiйськi слова – все одно, що споживати конфеттi замiсть цукерок.
Пригадую, як ми смiялись, порiвнюючи українськi назви мiсяцiв, що мають великий народний сенс, з росiйськими, котрi являють собою набiр незрозумiлих для слов'ян слiв, якi так важко було запам'ятати по порядку, а не те, щоб збагнути. А порівняйте наші розумно створені, і тому такі зрозумілі, слова: схід, захід, південь, північ з російськими: восток, запад, сєвєр, юг.
Усi ми тодi погодились з учителем, що розмовляти росiйською мовою, коли ми маємо значно кращу рiдну, однаково, що їсти "кiслиє рускiє щi", коли на столi стоїть запашний український борщ. Тож коли учитель звернувся до мене, щоб дiзнатися, якої я думки про українську мову пiсля розмови з ним, я вiдповiв: "Яка ж ти гарна, рідна мово!". Тодi я думав, що вже нiколи не стану розмовляти росiйською. Але середню освіту мені довелося здобувати в Росії, бо океанологічне відділеня Херсонського гідрометеорологічного технікуму, в який я поступив в 1951 році, наступного року перевели в місто Туапсе. Тож російську мову мені випало вивчити краще від української. До речі, спочатку я там упpодовж pоку пpинципово pозмовляв укpаїнською мовою, вважаючи її пеpвинною i бiльш досконалою, доки один шанований мною викладач Михайло Чеpнишов у дpужнiй pозмовi не пеpеконав мене, що культуpна, вихована, pозумна людина повина pозмовляти мовою наpоду, сеpед якого живе. Тільки придурки і окупанти розмовляють серед чужого народу своєю мовою. Якою не була б мова цього наpоду, iншої в нього немає. Вiн не може взяти собi кpащу мову сусiда, як i дитина не може помiняти матiнку на кpащу. Тодi я зpозумiв свою непpавоту i почав поважати пpаво того наpоду pозмовляти pосiйською мовою i вимагати цього вiд чужинцiв, хоч все бiльше пеpеконувався в пеpевагах нашої мови. Тому i pосiянам, навiть тим iз них, хто не знає, що їхнє "колбаса" виникло не з колби, а з нашого слова "ковбаса", i вipить у пеpшосоpтнiсть своєї мови, але вважає себе культуpною, поpядною, pозумною людиною, тpеба з нами pозмовляти укpаїнською мовою. Властиво, ми це й бачимо в сеpедовищi культуpних, поpядних pосiян, що живуть в Укpаїнi. Тiльки таких ми маємо моpальне пpаво i всi пiдстави поважати i вважати добpозвичайними гpомадянами Укpаїни.
Перехід на російську мову відразу вплинув на мою мораль і поведінку – я став матюкатися і пиячити як справжній моряк, хоч справжнього моря тоді ще і не нюхав, використовував тюремний жаргон тощо. І тiльки тодi повеpнув у душу спокiй i впевненiсть, коли зpозумiв, що залишаючись зовнi pосiйськомовним, можна i тpеба(!) в душi бути укpаїномовною людиною.
Після дворічного плавання по морям Північного Льодовитого та Атлантичного океанів мені прийшлося ще краще вивчити російську мову, бо я вступив в Петербурзький університет, потім понад 10 років працював в Петербурзі в одному з центральних НДІ, учився в аспірантурі, писав наукові статті, дисертацію тощо. Та чим бiльше вчив я росiйську, тим сильнiше пеpеконувався у всебiчних перевагах нашої мови, в її непорiвняннiй красi. Росiйська мова дуже важка, вона має багато сотень виняткiв, якi треба весь час пам'ятати. Хiба можна осягти розумом, чому подiбнi слова: металл – материал, класс – квас, искусственный – естественный, колонна – корона тощо пишуться за рiзними правилами. Нiчого дивного в цьому немає, адже ця мова складалася з різних мов, які мали свої норми і правила. А подивіться, як в російській мові використовуються, приміром, префікси для створення нових слів: в-с-помогательный, в-с-помнить, в-с-полошиться, в-з-глянуть, в-з-дутый, в-з-драгивать, в-з-лом, во-з-награждать, со-при-косновение, в-з-о-рваться тощо. Як бачимо, росіяни часто штучно використовують два префікса там, де в нашій мові природно вистачає одного, або взагалі можна обійтися без них, що свідчить про неприродність і ненародність, штучність російської мови. А ще ж в російській мові є й інші ускладнення. Наприклад, чуєш "а", а писати треба "о" (Москва, господа), чуєш "у", а маєш писати "ю" (брошюра, парашют), чуєш "о", а писати треба "е" (тяжелый). Тiльки людина, для якої росiйська мова стала професiєю, може без помилок нею писати. А той, хто хоче стати добрим фiзиком, бiологом, хiмiком тощо, не може на вивчення росiйської мови даремно витрачати так багато часу…
Коли я переїхав у 1991 році до Києва і побачив, що росіяни принципово не сприймають нашої мови, тобто ведуть себе як окупанти, то став принципово одномовним. Тоді я замітив, що моя працездатність майже подвоїлася. Були роки, коли я щотижня друкував публіцистичну статтю обсягом 50-100 Кбайтів, а писав значно більше. Я став жити за принципом: ні дня без сторінки. Тільки жалко, що наші урядовці все ще не розуміють важливості перекладу світових досягнень в науці, культурі, літературі тощо українською мовою. Тому приходиться інколи брати в руки російські книжки, що вибиває з творчої колії, ускладнюює життя, бо змушує постійно пам’ятати російську мову.
Інколи від російськомовних інтелигентів чую таке:”Как, ви окончілі Пєтєрбуржскій унівєрсітєт, потом єщьо болєє 10 лєт работалі в пєтєрбуржской наукє, а тєпєрь разговаріваєтє украінской мовою!?” Відповідаю на це так: “Петербурзький (тоді ще Ленінградський) університет справді був кращим в СРСР. Це означає, що там студентів учили не тільки тому, що було відомим на той час науці, а й тому, як використати ті знання, щоб розбиратися у найважчих проблемах. І не тільки наукових. Я був не останнім студентом. Через 5 років захистив кандидатську дисертацію в тому ж таки університеті, до речі, за рік до закінчення аспірантури. Тому, користуючись науковими методиками, я і в мовній проблемі після отримання Незалежності розібрався швидко. Переваги нашої мови очевидні і тільки неуки та хохли не можуть їх усвідомити і використати на благо українського народу.”
Кандидат географічних наук, академік Академії оригінальних ідей Валентин Кожевніков
Шановний пане Валентине, дякую за чудову статтю! Мені, хоч я виріс і життя прожив на Україні, було цікаво і корисно її прочитати. Шкода, що сайт, на якому вона побачила світ, ще мало відомий і тому так мало людей ним скористалось. Проте, в суспільстві ведеться широка пропаганда інших, ворожих суспільству, ідей, для оприлюднення їх знаходяться і кошти, час, і засоби. Але не все втрачено, дорогу здолає той, хто йде.
Ще раз - дякую!
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
