Так називається хвороба, епідемія якої уразила українську владу. Вона зародилася в надрах передвиборної президентської команди, уразила найближче оточення Президента, інфікувала Кабмін і в результаті накрила парламентські маси і проявилася в гострій формі на стані керівництва Ради. Результат — на сьогодні серед керівників країни немає жодного політика, який ставив би інтереси держави вище чи врівень із особистими амбіціями. Основні запитання, які турбують сьогодні уми перших осіб, зводяться до такого списку: як у результаті парламентських виборів отримати контроль над країною; з ким іти на вибори, самостійно чи в блоці; як отримати гарантії прем’єрства; як отримати гарантії спікерства; як зібрати під своє знамено найбагатших «колишніх»; як переконати електорат у тому, що претензії до їхніх «подвигів» — це політичні репресії; як завалити конституційну реформу; як зберегти конституційну реформу; як переділити телевізійні канали; як не допустити до переділу медійного електронного поля партнерів із правлячої коаліції; кого з переляканих олігархів узяти під дах; як мінімізувати дивіденди соратників, котрі беруть під дах тих олігархів, які не помістилися під перший; як узяти під контроль суди; на базі чого зробити «Головну пральню» — на базі ДУСі чи на базі «Укрспецекспорту»; як стати єдиним і незамінним провідником російських інтересів; як вчинити зі схемами старої влади в газовому секторі і в секторі відмивання ПДВ; із яким рівнем доходності сформувати партійні списки на виборах у місцеві ради; як мінімізувати компетенцію СБУ; як ефективніше використати штучно створене двовладдя в Генпрокуратурі? Одне слово — список завдань, вирішення яких перебуває на порядку денному серед першочергових, змушує загалом здатну до чітких дій центральну владу вирішувати суспільно значимі питання на огризках часу. Якби наріжним каменем ставилися інтереси суспільства та країни, то ніяких конфліктів на лінії Зінченко—Третьяков, Порошенко—Тимошенко, Ющенко—Тимошенко, Порошенко—Піскун і багатьох інших просто не було б. Тому напруження на лінії Тимошенко—Литвин, яке яскраво проявилося після різкої заяви уряду на адресу керівництва ВР, стало просто логічним проявом сформованої схеми відносин у співворожості влади. Не більше того. (Втім, із аргументами прем’єра та спікера ви можете ознайомитися в ексклюзивних інтерв’ю, узятих Сергієм Рахманіним ).
Єдині ліки від «Синдрому амбіційної несумісності» — це зайняти владі руки чимось корисним. Наприклад, необхідністю проводити реформи чи ефективно відстоювати національні інтереси на міжнародній арені, або усвідомити масштаб наслідків підвищення цін на газ.
Найцікавіше, що кожен із гравців розуміє це, бо в окремо взятому стані є абсолютно адекватною людиною, котра найчастіше має сформоване уявлення про те, якими в нинішніх обставинах повинні бути першочергові кроки державних мужів. Кожен усвідомлює важливість власної деталі в державному механізмі. Але коли мова заходить про взаємини й амбіції, механізм державної влади, який повинен працювати як годинник, перетворюється на купу металобрухту.
Цікаво, чи замислювався хтось у новій владі, що нині відчуває екс-президент Леонід Кучма? Є припущення, що у вільний від переляку час Леонід Данилович просто регоче, спостерігаючи за тим, як його опоненти крокують по граблях. Є підстави вважати, що опозиція нинішня в усіх своїх діях нагадує карикатуру на опозицію попередню. Всі ці намети, захоплення трибун, пікетування у виконанні мультимільйонерів виглядають якщо не потішно, то жалюгідно. Але ж і влада являє собою карикатуру на своїх попередників, найчастіше демонструючи прагнення тих, хто набув її, стати льовочкіним, волковим, горбуліним, медведчуком і навіть кучмою замість того, щоб, залишаючись самими собою, відповідально й ефективно виконувати функції високопоставлених чиновників. «Ну що, — глумливо запитає Леонід Данилович, — ви хотіли країну? Ви отримали її. І що ви здатні путнього їй запропонувати?» Невже хоча б усвідомлення того, що у заклятого опонента є підстави поставити це запитання, не може протверезити нашу владу і переспрямувати її амбіції в конструктивне русло?! Втім, те ж саме запитання владі можуть поставити всі без винятку посли країн цивілізованого світу, лідери українського третього сектора й інтелігенція. І ще додати до головного запитання такі: невже Президент не розуміє, що саме він відповідає за стосунки в команді влади; чи усвідомлює Президент, що перетворення Тимошенко на номінального прем’єр-міністра, прагнення до чого простежується і в його діях, і в діях усього президентського оточення, призведе до того, що сам Ющенко стане заручником семибоярщини; чи розуміє Президент, що на даному етапі Тимошенко і Турчинов є єдиними стримуючими чинниками для буйного розквіту корупції в його оточенні; чи розуміє Президент, що необхідний контроль за Тимошенко не повинен перетворюватися на ексклюзивне завдання осіб, покликаних вирішувати на своїх посадах державні питання, пов’язані з національною безпекою і забезпеченням діяльності глави держави; чи розуміє прем’єр, що без договірних відносин із керівництвом парламенту жодних, навіть найважливіших, законодавчих актів у Верховній Раді не прийняти; чи розуміє Литвин, що в очах електорату він відповідає за роботу Верховної Ради, яка дедалі більше скидається не на солідний законодавчий орган, а на місце зіткнення районних банд?
Однак найстрашніше полягає в тому, що дії цієї влади, яка накреслила на своїх знаменах слово «Демократія», в очах українських громадян дискредитує саму собою ідею демократії. Бо насаджують явочним порядком висновок: альтернатива диктатурі — бардак і склоки. Країна змушена оцінювати талант Паваротті з того, як його пісні наспівав Гіві. Ще трохи фальшу — і країна згадає про Кобзона..
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
