Президент Туркменістану Сапармурат Ніязов відклав на невизначений час підписання контракту на 25 років з Україною про поставку природного газу. У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Хто винен у зриві «газових» переговорів?»
Олександр РЯБЧЕНКО (директор Інституту приватизації і управління власністю та інвестиціями): „Я думаю, що в цьому випадку «винен» було б помилковим визначенням. Я думаю, ті, хто вів переговори просто не перебували на відповідному рівні. Питання переговорів із Туркменістаном не є суто енергетичним, це питання макрополітичне. Працюють інтереси, і тому ми маємо трикутник, а не двосторонню угоду. А третій кут – Росію – ніколи не можна зневажати, коли укладається угода з Туркменістаном. Загалом я був переконаний, що в нас буде існувати не віце-прем‘єр сільського господарства, а віце-прем‘єр з паливно-енергетичної галузі, який мав би займатися практично підготовкою врегулювання всіх цих питань. Село – це наше внутрішнє питання, я думаю, що достатньо було б міністра, який би з цим впорався. А от паливно-енергетична галузь, галузь найбільшої зовнішньої залежності, має бути обов‘язково під віце-прем‘єром. Так було б краще, тим більше, що міністр, який проводив переговори, не змінився. Очікувати, що він зараз досягне успіху в переговорах, було б дивним”.
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ (співдиректор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій): „Стосунки між Україною та Росією, і стосунки між Україною та Туркменістаном в газовій сфері традиційно були дуже непрозорими. Така непрозорість звичайно була зумовлена певними політичними моментами і очевидно тим, що ці стосунки не мали чітко визначеного і ефективного механізму їх реалізації. У багатьох випадках (це в мене є така політологічна теза) відстоювання реальних економічних інтересів країни підмінювалось елементами торгу, і зрозуміло, що така ситуація не могла тривати дуже довго. Друга теза полягає в тому, що Україна до цього періоду часу, попри численні офіційні заяви, фактично не виконувала в повному обсязі всі свої зобов‘язання як у стосунках з Росією, так і в стосунках із Туркменістаном. Мова йде про те, що рано чи пізно Україні довелось би визнавати невиконання відповідних контрактних зобов‘язань і шукати шляхи виходу з цієї проблеми. Але, на жаль, цього до сьогодні не було зроблено, і черговий раз Україна опинилася в тій ситуації, коли їй вказали на невиконання зобов‘язань. Третя теза полягає в тому, що реально змінюється сучасна глобальна система газової торгівлі. Росія, крім того, що вона є суттєвим виробником газу, також є на сьогодні одним з важливих транзиторів газу, у всякому разі на пострадянському просторі. Очевидно, виходячи з цього, Україна повинна побудувати якусь іншу стратегію своїх стосунків, в тому числі з вищевказаними країнами, враховуючи нові моменти. Я думаю, що мова повинна йти про те, що ми повинні в новій ситуації більш чітко визначити з нашими партнерами ключові принципи майбутнього співробітництва. Враховуючи те, що є певний період часу, оскільки питання про укладання угоди стосується 2007 року, то Україна повинна знайти можливість розрахуватися з відповідними боргами й спробувати розробити з партнерами схему співпраці в газовій сфері. Четверта теза: реалізувати ці намагання буде дуже складно, тому що на сьогоднішній день, за офіційними висловлюваннями, Росія розглядає можливості використання постачання нафти, електроенергії та газу в якості інструментів реалізації своїх зовнішньополітичних цілей. Україна має бути до цього готовою, і тому виникає питання: 1. про диверсифікацію джерел постачання відповідних енергоносіїв; 2. про зменшення залежності від зовнішнього чинника, шляхом забезпечення систем енергозбереження та пошуку альтернативних джерел енергії для української економіки”.
Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»): „Я думаю, справа не втому, хто винний, а чому так сталося? А сталося так, тому що не визначилася з цим питанням Росія. І поки не визначиться Росія, не буде й визначена позиція Туркменістану. Тому для України першочерговим є з‘ясування відносин з Росією як з газових питань, так і з інших, тому що це буде комплексна проблема. Якщо проблема з Росією буде знята, то й вирішиться питання з газом”.
Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій): „Якщо говорити про загального винуватця, то це політична ситуація в Україні. Коли основні інтелектуальні, креативні ресурси влади зосереджені на вирішенні внутрішньополітичної складної кон’юнктури, то їй не до продуманих інтенсивних контактів на зовнішньополітичному напрямку. Враховуючи і передвиборчий контекст, і перманентну кризовість поточної політичної ситуації, можна спрогнозувати паузу в зовнішньополітичних відносинах, принаймні до виборів 2006 року. Така пауза буде й на пострадянському напрямку. Тому Україні сьогодні не до активних дій на газовому й інших дипломатичних напрямках. Почекаємо. Що стосується конкретних винуватців, то це, швидше за все, «Нафтогаз» і його голова, які поки що не продемонстрували професійність і компетентність в енергетичній дипломатії. «Нафтогаз України» – це не просто державна корпорація, яка має відношення до чутливої до України енергетичної сфери. Це, має бути, перш за все, один із потужних інструментів енергетичної дипломатії України, а ні пан Івченко не дотягує до цього статусу, ні «Нафтогаз» узагалі. Тому сьогодні енергетична ініціатива на пострадянському просторі не на боці України – ініціатива в Росії, Туркменістану, Узбекистану”.
Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей): „ Україна виявилася не готовою до активної зовнішньої політики на газову ринку. На такі серйозні російські кроки, як домовленість з Німеччиною щодо проводження газопроводу по дну Балтійського моря або угоду з Туркменістаном на 25 років про додаткове постачання газу, Україні не було чим відповісти. Ситуація в перспективі складається для України досить небезпечна: з одного боку Росія перекуповує існуючий туркменський газ, а значить що для Українських потреб потрібно розвідувати нові родовища, з іншого боку, Україна через наявність Балтійської альтернативи не матиме «унікального» транзитного положення. А що Україна? Україна, виявляється, не тільки не має нових стратегічних ідей, але ще не має сильних переговірників (бо пан Івченко явно не відноситься не тільки до розряду сильних, але навіть посередніх), та ще й за твердженням Ніязова грубо не платити «по векселях». По питанню несплати центральна влада може опинитися на порозі ще одного корупційного скандалу. Адже бюджетні кошти виділялися, чому же вони не доходили до Туркменістану? Вкупі з останніми викриттями колишнього керівника Львівського автобусного заводу пана Сорокіна, який стверджує, що вже за нової влади «Нафтогаз України» купував львівські заводи на 40-50 % вище їхньої відпускної вартості, Україна може отримати навколо «Нафтогаза» і пана Івченка корупційний скандал такої ваги, що може ще більше похитнути авторитет Президента та остаточно поставити під сумнів його вміння підбирати професійну команду”.
Андрій ЄРМОЛАЄВ (президент Центру соціальних досліджень «Софія»): „По-перше, немає сенсу розглядати позицію Туркменістану як окремішню й відповідно шукати причини зриву переговорів окремішньо. Як на мене, Туркменістан – країна, що йде у фарватері російської енергетичної політики, і в рамках цієї політики він шукає своє місце як експортер енергоносіїв, як країна, що претендує на роль одного з активних торговців на європейському ринку. У цьому сенсі Туркменістан цікавила й Україна – найбільший споживач газу й водночас транспортер-союзник Росії в енергетичній політиці. З моменту, коли з’явилася напруга в стосунках України й Росії (до речі, з вини попереднього уряду), коли опинилася під питанням більшість угод між цими двома країнами, зокрема щодо тарифів, цін на газ і таке інше, звичайно, Туркменістан, який мав на цей момент певні обіцянки й рамкові домовленості з Україною стосовно обсягів і термінів поставок, використовує цю ситуацію для своєї вигоди. У нього немає інтересу грати проти Росії з Україною, але є стабільний інтерес у стабільному зв’язку з російським Газпромом і з українськими трубами. Я думаю, що зараз Туркмен-баші просто використовує ситуацію, щоб, як мінімум, у фарватері Росії збільшити ціну на газ, а також отримати певну преференцію в майбутніх переговорах України з Росією в питанні формування нових структур, а це питання буде, мабуть, поставлене, зокрема щодо нових структур, пов’язаних із транспортуванням газу територією України. Я не виключаю, що Туркменістан може заявити про своє бажання брати участь у різних спільних проектах. І останнє. З точки зору стратегії Туркменістан більше приваблює власне європейський ринок, аніж український, де він вимушений постійно поступатися в цінах, іти на змішану форму оплати й так далі. Якщо Україна виявиться неспроможною запропонувати Росії новий формат стосунків у сфері енергетики, то боюся, що проблеми з Туркменістаном будуть лише посилюватись, навіть включаючи загрозу втрати туркменського газу на нашому ринку. Я не виключаю навіть такого радикального варіанту у випадку, якщо ми остаточно «поб’ємо горшки» з Газпромом”.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
