Українська мова для багатьох українців стала чужою. Не секрет, що 55-60 відсотків наших громадян говорять російською. Але чи правильно це? З-поміж російськомовних багато таких, хто приймає українську національну ідею, є сугубим патріотом, але не говорить українською. І навіть не тому, що відчуває на себе великий тиск російськомовного оточення, а тому що вважає, що і російськомовний українець може бути патріотом і мова, це не є показником. Багато було сказано, що без мови, немає і держави... Що ми маємо говорити на українській, бо ми є українцями. Ці слова цілковито вірні. Дуже вірні. Але вони не пояснюють глибинно саме що таке мова для народу.
Що українець має говорити на українській, як італієць на італійській або німець на німецькій – то звичайно досить логічно і звучить як аксіома. Та здається для наших громадян це ще є нерозв’язана теорема, яку ми у цій статті будемо намагатися розв’язати. Для цього необхідно підійти до поставленої задачі комплексно і поринути у глиб сторіч.
Кожна територія, власне, як і наша, на якій розташована Україна, мала власну долю/,. Власний шлях розвитку. На її території проживали люди, розвиваючи свої традиції, культуру, ремесла. У вирі численних війн за розподіл територій, ці землі були освоєні або просто завойовані іншими народами із власною вже – зовсім іншою культурою. Але ті старі традиції ніколи не могли так просто викорінитися і зникнути. Вони зливалися, поєднувалися із старими, розвивалися торгівельні та союзницькі відносини між тогочасними державами, які також до культури певної держави (не тільки України) додавали щось своє, не втрачаючи того давнього досвіду пращурів. За довгі тисячоліття культура території, на якій мешкав той чи інший нарід, вимальовувалася, формувалася, утворюючи неповторний світ, у якому жили люди (носії цієї культури). Так само і той певний нарід формував свої цінності, свої звичаї, відповідно до його характеру і потреб. І всі культурні надбання, все, що створив нарід за ці тисячоліття – воно ніколи не може пропасти безслідно. Можливо у умах людей багато чого загубилося, але ж етнічна земля його ніби пронизана тією аурою, характером усіх пращурів. І, відповідно, нащадки, народжуючись – живуть у ній і несуть (іноді підсвідомо) характер минулих поколінь. Поза як усі народи мали свої корені, своє начало і до того ж мали свій унікальний шлях розвитку, усі народи сформували свою систему цінностей, всій характер. Як кожна нація, формуючись, утворила відповідний тип людини. (тобто характерний зовнішній вигляд), так само вона сформувала характерний і внутрішній вигляд (певну кількість рис чи особливостей, що притаманні саме цій нації). Усі по зовнішньому вигляду можуть відрізнити іспанця чи англійця. Є також запальний “іспанський” характерний мачо чи холодний малослівний сноб-англієць.. Навіть сусідні народи мають різні обличчя (можливо не такі відмінні, але не тотожні), як грузини і вірмени (їх легко можна відрізнити одне від одного) так само як японці і китайці.
Тому, як кожна нація утворила сугубо власні ознаки зовнішності, що якнайповніше відповідали її потребам (клімату, географічному розташуванню, тощо), так і розвинула культурні ознаки, що відповідають її характеру і внутрішнім ознакам (ніцональні танці, національні обряди і її власна мова). Культура народу в усіх її проявах – є його єство, вияв його темпераменту і характеру. Як одна із таких культурних ознак – є мова. Мова завжди відповідає характеру народу, для якого вона є рідною. Наприклад, можна уявити німця – суворого і пунктуального, чіткого і серйозного. Але як можна уявити тоді, щоб Німеччина вся мала б наприклад романтичну мову, на кшталт італійської. Тоді це б уже не була Німеччина. Бо із вжитком сугубими німцями мови, яка не відповідає їх характеру і характерні риси німців би почали змінюватись, а точніше – деградувати. Бо італійсько мовне середовище було б для німців чужорідне. І так чи інакше – характер і те середовище вступали б у конфлікт. Характерні риси нації завжди відображені у мові. Людина, яка несе глибоко закладені у підсвідомості корені свого етносу, ніколи не може стати іншою, тобто змінити свою сутність, якщо вона буде говорити не на притаманній їй мові. Так, вона зміниться частково під впливом чужорідного мовного середовища, але не стане повноцінним його членом, як і не буде вже повноцінним членом її рідного середовища існування. Ця людина буде в своїй сутності гібридом. Бо одне діло, коли впродовж віків її нащадки повільно накопичували та змінювали свою мову і поступово відповідно змінювали своє внутрішнє “Я” і коли людина безпідставно переходить на іншу мову, вступаючи в конфлікт сама із собою. І цей конфлікт передає своїм дітям, бо вони також народжуються вже із гібридизованим набором якостей, що є якимось середнім між його рідним етнічним характером і чужорідним.
Гібридизація українського етнічного характеру пропорційно дорівнює тиску на нього хоча і близької, але все ж чужорідної російської мови і культури. І ця гібридизація вже стала настільки поширеною, що стала ототожнюватися із українською національною суттю. Сформувався в уяві “типовий” портрет українця: корисливий, нестриманий, обов’язково невихований, дуркуватий, здатний на крадіжку, безсоромний.
Згодьтеся – ніби опис самого справжнього мутанта. Звичайно, що українці не хочуть говорити на українській, бо тим самим їх автоматично будуть ототожнювати із такою ось не та що людиною, а якоюсь потворою.
Але ж свою сутність ніколи не можна обдурити. Українська мова є саме та мова, за повноцінного циркулювання якої українець зможе показати і “згадати” усі свої характерні ознаки, повноцінно розвинутися. (Це стосується не тільки просто вжитку мови, а і створення самодостатнього україномовного та україно-тотожнього українського середовища).Це було вже давно втрачено. І тому щоб надолужити потрібно багато часу – не одне покоління людей має працювати над цією проблемою і не купка ентузіастів – а велика, як не переважна частина суспільства.
Український характер – він унікальний як і мова. Її ознаки – м’якість вимови, простота, гнучка система побудови речення (довільний порядок слів у реченнях), відкритість і життєрадісність. Це є риси і самого(не гібридизованого)українця. Історичні описи українського народу, що були зроблені біля 200-300 років тому назад є геть інші,ніж було приведено вище. Досить багата кількість європейських мандрівників (французів, литовців, німців, тощо) описували українців приблизно так: - Цих людей із простолюдинами єднає лише вбрання. Братерство, мужність та повага до старших – всі якості, притаманні людям блакитної крові. - Українська мова, поза як є схожою на польську - дуже красива і мелодійна. Я був вражений багатством епітетів та пестливих слів в українській мові, їх красою вимови. - Козаків є країною вільних людей. Де шанують Бога і Батька. - Рушниці та гармати, що були виготовлені на Січі, не мають аналогів у світі. Оригінальність і простота конструкції вражає. Але не відомо імення автора цієї зброї. - (згадки німців, що прийшли у 1941 на землі Волині) Всі українські дівчата – незаймані і чисті...Ось у кого треба вчитися тримати мораль і власну жіночу гідність...
Таких висловів і документальних згадок дуже багато... Та чи зможуть хоча б частково українці відродити своє істинне єство: життєлюбне, нескорене і просто красиве? Чи так і будуть гібридизованими ополяченими росіянами, як їхню сутність тепер просто охарактеризували недалекі гібридизатори? Українці мають говорити на власній мові. Мають її відродити і полюбити. Це єдиний шлях до того, щоб бути повноцінними українцями і повернути власну гідність і гідність своїх великих пращурів.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Інші публікації на цю тему
24.08.2011, 10:11Укренесанс Розглядати процес соціального відродження треба як мінімум з двох боків –...
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
