Перевидання «Лебедії», книги відомого в недалекому минулому письменника Сергія Плачинди, який і дотепер ще користується популярністю в колах прихильників історичної концепції «Україна - батьківщина слонів», не викликала широкого резонансу. Зал Будинку вчителя, де відбувалася 20 грудня презентація «Лебедії», був майже повний, але, схоже, автор цих рядків виявився ледь не єдиним присутнім там журналістом. Ніхто із серйозних учених також не удостоїв увагою презентацію.
Воно й зрозуміло: тупцювати по апологетах «протошумерської писемності Кам'яної Могили», «української супер-держави Оратти» або (Господи прости!) «Велесової книги» уже вважається дурним тоном навіть серед тих, хто колись набув успіхів у цьому. Справді, про що тут можна говорити, якщо автор, що працює, до речі, у солідній науковій установі, яким є Інститут українознавства (між іншим, що існує на гроші платників податків, тобто, нас із вами), цілком серйозно стверджує, що гіксоси, які підім'яли під себе на сто із гаком років древній Єгипет, виявляється, були... козаками (від слова «коса», зрозуміло).
Погляд на «писемність» Кам'яної Могили розділяє, наскільки нам відомо, і президент України, який не є професійним істориком. Спонсоровано ж видання «Лебедії» Конгресом українських націоналістів, чий лідер Олексій Івченко очолює НАК «Нафтогаз України» - організацію далеко не бідну. Важко сказати, наскільки ці обставини можуть свідчити про те, що книга одержала «прописку» у вищих ешелонах влади. Але, оскільки послужливих дурнів у пост-тоталітарних (або, відповідно до міжнародної термінології, «частково вільних») країнах завжди більш ніж досить, ледь чи варто дивуватися, якщо хто-небудь із таких от «професійних патріотів» спорядить експедицію в єгипетські піски (добре, якщо за свої, гірше, якщо за рахунок бюджету або - чого доброго - «Нафтогаза»), щоб відрити мумію «того самого» фараона-козака, відсудити її у дружнього Єгипту як наше національне надбання й виставляти засушеного народного героя (до речі, першого колонізатора Африки - англійські рабовласники відпочивають!) у Національному музеї історії України на огляд публіки. За чималі гроші. Які потім можна буде направити, наприклад, на спорудження діючого, у натуральну величину муляжу Десятинної церкви. До речі, Сергій Плачинда прямо зі сцени запропонував організувати експедицію в Японію. Там, мовляв, теж праукраїнці живуть.
Аналізувати всі «перли» «Лебедії», мабуть, не варто - вже наведеного досить, щоб розмови про наукову цінність книги пана Плачинди залишити раз і назавжди. Мабуть, хіба що закоренілим фанатам Дж.Толкієна цікаво буде провести паралель між «оком Саурона» й Оком Сергія Плачинди, що «було завжди, було вічно й з Вічності летить у Вічність» і яке в підсумку породило «Первобога й Первоптаха - птаха Сокола». Взагалі надлишок слів з великої букви - характерна риса тексту «Лебедії». До інших варто віднести відсутність посилань на які-небудь наукові джерела (за них правлять «легенди» сумнівного авторства), або бодай списку літератури й повною безапеляційністю в заявах, де будь-хто незгодний або той, хто сумнівається, оголошується в найкращому разі неуком, у гіршому - прислужником Москви. Зайво нагадувати, що відсутності списку літератури не прощають навіть студентам-першокурсникам гуманітарних факультетів. Втім, що поробиш - закони жанру.
І все-таки певний інтерес «Лебедія» становить не тільки для аматорів жанру історіографічного «фентазі». Її можна розглядати як своєрідну антологію «нової української історичної міфології», що зародилася десь у середині 60-х і поширилася наприкінці 80-х - початку 90-х років минулого століття. Найбільш розхожі міфологеми, автором ряду з яких був, певно що і сам Сергій Плачинда, зібрані на сторінках цієї книги. Тут можна знайти, наприклад, оповідання про «давньоукраїнську» Мізинську археологічну культуру, що породила, як стверджує автор, усний народний епос. Тут же приписується українцям першість у винаході колеса, плуга, хліба й інших корисних речей. Відразу згадується й про українське походження Гомера, Ісуса Христа, царів держави Урарту - Руси I і Руси II. Останні двоє, мов, «навчили древніх вірменів, як долини Вірменської держави перетворити в родючі оазиси»... Загалом, якщо в академічних колах знайдуться бажаючі простежити виникнення й розвиток «нової української історичної міфології», книга «Лебедія», що являє собою коротку але всеохоплюючу збірку основних «нових міфів», допоможе їм у цьому якнайкраще. Такий от «короткий курс українського параісторії» (за аналогією з парапсихологією).
Історіографічна міфологія як явище, взагалі-то не нове. Класичний приклад - «сарматський міф», що існував у Речі Посполитій, згідно з яким, шляхтичі вважали себе не слов'янами, а нащадками войовничого кочового племені сарматів. Більше древній випадок - «біографія» короля Артура, написана Гальфрідом Монмутським в «Історії бриттів». Історіографією там і не пахне. Гальфрід народився в стародавньому валлійського місті Монмуті, розташованому в Південно-Східному Уельсі. Те місто колись входило до складу кельтського князівства Гвент. І його праця виникла як рекомпенсація кельтами Британії свого приниженого положення після англо-саксонського завоювання. В ній приписується Артуру, напівлегендарному борцеві проти англійського панування, завоювання пів-Європи. Артур фактично ставиться на один щабель із Олександром Македонським і Карлом Великим.
За іронією долі, “Історією бриттів” зачитувалися не тільки одноплемінники Гальфріда, але й окупанти, тобто, англосакси з норманнами. Та й сама «Історія» Гальфрида була присвячена Роберту Глостерскому, незаконнонародженому синові англійського короля Генріха Боклерка. Про її популярність серед англо-норманської знаті свідчить те, що король Генріх II Плантагенет назвав Артуром одного зі своїх онуків, майбутнього герцога Бретонського, суперника Ричарда Левине Серце.
На компенсаторну функцію «нової української історичної міфології» в умовах довгострокової бездержавності українського народу вказують і багато серйозних істориків - наприклад, доктор історичних наук Наталя Яковенко. Здається, що появі міфів і фальшивок, ретельно зібраних паном Плачиндою в «Лебедії», сприяв ще й обмежений доступ у радянський час до історичних джерел. Тому концепції «походження України» виводилися з казок, легенд, обривків цитат із середньовічних літописів, що іноді приводилися в телепередачах або періодиці, з археологічних журналів, у яких неспеціалістові розібратися нелегко. Коли й цього не вистачали, «відсутні ланки» у прадавній міфології просто вигадувалися.
Все це, як показав вихід книги Сергія Плачинди, по інерції відбувається й зараз. Але чи так уже варто бити на сполох? Навряд. У подібної літератури є свої автори, свої читачі, готові платити за неї гроші. Тому, здається, вона все одно матиме попит. Але місця в серйозній науці «Лебедія» ніколи не знайде. Як зазначала Наталя Яковенко, подібного роду опуси мають право на існування, але не в науці, а осторонь від неї.
Епос про Лоенгріна формувався століттями, а Плачинда просто висмоктує свою міфологію з пальця. Краще вже ніякого національного міфу, аніж такий. Як казав незабутній Остап Бендер, "быстро только кошки родятся".
Будь-яка сучасна нація була сформована великою мірою також завдяки історичній міфології, наявність якої є ознакою культурно розвиненого суспільства. Навряд чи багато німців досконало знають історію германських племен, а от Лоенгріна чули майже всі. Жаль, що Плачинда не пише опер:))
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Перевидання «Лебедії», книги відомого в недалекому минулому письменника Сергія Плачинди, який і дотепер ще користується популярністю в колах прихильників історичної концепції «Україна - батьківщина слонів», не викликала широкого резонансу. Зал Будинку вчителя, де відбувалася 20 грудня презентація «Лебедії», був майже повний, але, схоже, автор цих рядків виявився ледь не єдиним присутнім там журналістом. Ніхто із серйозних учених також не удостоїв увагою презентацію. 