Інтерес до них із боку КДБ був очевидним, однак дивує ігнорування їхньої діяльності в наш час, час повернення своєї історії собі ж. І якщо довкола визнання боротьби УПА, яка воювала за здобуття незалежної України зі зброєю в руках, досі ламають списи, то про інші підпільні рухи знають небагато. Крім діяльності УГВР чи Гельсінської Групи, звичайний українець навряд чи пригадає ще якісь організації, котрі боролися за права людини проти комуністичного режиму. А пам’ятати їх таки варто. Тим паче, що згадати є про що.
Одним із таких підпільних рухів була Українська загальнонародна організація (УЗНО), або ж УНФ-2 (як продовження УНФ-1 – Українського національного фронту). Як не дивно, УЗНО спромоглася проіснувати в підпіллі на території Радянського Союзу тридцять років і таки дочекатися відновлення державної незалежності. Хоча не всі члени організації дожили до цієї дати. Днями відзначили 45-річчя УЗНО.
Українську загальнонародну організацію створили в період так званої “хрущовської відлиги”. У час, коли тиск каральних і контролюючих органів був послаблений, а вільнодумні організації отримали шанс на діяльність, хоча й не відкриту, мешканці Франківщини вирішили діяти організовано. На саме Різдво 1961 року в Долинському районі на Івано-Франківщині 17 осіб – родина Миколи Крайника – сформували основні ідейні засади та постулати діяльності таємної “антирадянської” організації. Такими засадами стали насамперед беззбройний опір системі й акцентування уваги на освіті та вихованні українських патріотів. Користуючись надбаннями представників українського націоналізму, істориків і письменників, Микола Крайник зумів сформувати чітку ідеологію мирного спротиву. Серед представників УЗНО розповсюджували видання ОУН-УПА, західноукраїнську періодику “довизвольного” періоду, фотографії українських діячів, художню літературу та самвидав. “Основна наша робота – пропагувати між людей слово Правди, правдиву інформацію. Головна наша зброя – письмова ручка, друкарська машинка, фотоапарат. Поле діяльності – папір, який списаний ми розповсюджуємо поміж люди. Головна наша секретність – це пильність”, – писав керівник УЗНО Микола Крайник до соратника. Щоб обґрунтувати ідею та доцільність незалежності України, він послуговувався навіть творами радянських чи антиукраїнських ідеологів, зокрема, працями першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, Карла Маркса, Валуєва.
Організація розвивалася, і вже через три роки налічувала 50 ретельно законспірованих членів, кількість яких щороку збільшувалася й в Україні, й на Далекому Сході на місцях заслання. Загалом до УНФ-2 входило понад 200 осіб.
Вони вимагали небагато: свободу слова, право на захист і виконання букви закону щодо керування республікою радами. У програмному документі УЗНО було зазначено: “Україна – колонія, бо вона не має своєї справжньої державності, не має своєї національної армії, не має своїх посольств в інших державах, не має своїх грошей, не має і тих прав, які були зафіксовані в договорі про утворення СРСР і в Декларації про утворення СРСР, затверджених першим з’їздом Рад СРСР, які увійшли до Конституції СРСР”. Іншими словами, здійснюючи діяльність, УЗНО діяла у правовому полі й опиралася на постулати самого “союзу братніх республік”, разила ворога його ж законами.
Так, зокрема, у статті 14 Конституції УРСР було зазначено, що “Українська Радянська Соціалістична Республіка зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік”. Аби використати цю статтю, необхідно було, щоб Україною керували самі ж українці. Без чесних і демократичних виборів до рад здійснити це було неможливо, адже всі розуміли формальність цієї статті Конституції, так само, як і номінальну владу рад. Окрім того, УНФ-2 вимагав проведення загальнонаціонального референдуму із залученням спостерігачів ООН, де український народ мав би визначитися зі своїм перебуванням у “Союзє нєрушимом”.
Звісно, радянській владі така діяльність не подобалася. Про УЗНО вона дізналася з листування активістів із родичами чи з намагання налагодити контакти поштою з підпіллям ОУН за кордоном. Такою нагодою не міг не скористатися КДБ, і після багатьох марних спроб завербувати знайомих Миколи Крайника (які теж перебували в організації, однак КДБ цього не було відомо) підіслав до УЗНО Іллю Болюка – члена ОУН і колишнього вояка УПА. Він привів до Крайника особу під псевдо “Владзьо”, якого представили членом закордонних частин ОУН. 1976 року вони налагодили контакт із керівником УЗНО. Через певний час Українською загальнонаціональною організацією прокотилася хвиля арештів. 1979-го заарештували й самого Крайника.
Уникати виявлення Миколі Крайнику тривалий час допомагала його офіційна біографія. До неофіційної частини життєдіяльності, попри утворення УЗНО, ввійшли ще в молоді роки контакти з ОУН та УПА, а також створення у 16 років підпільної молодіжної організації “Нескорені”. Однак легальна біографія включала членство у ВЛКСМ і КПРС, службу у війську, посаду директора школи та секретаря парторганізації в колгоспі. Однак 1971 року такий перспективний “послужний список” зіпсувався. Запідозривши Крайника в “антирадянщині”, органи запровадили за ним стеження, встановлювали в помешканні пристрої прослуховування. Після арешту 1979 р. Івано-Франківський обласний суд засудив Миколу Крайника на сім років таборів суворого режиму та на три роки заслання. Після семирічного концтабірного перебування в Мордовській АРСР, 1986 року його відправили до селища Омчак Тенькінського району Магаданської області на рудник. Та вже наступного року звільнили. Повернувшись додому, Микола Крайник знову взявся за активну громадську роботу. Він відновив УЗНО, розповсюджував самвидавні альманахи, а 1990 року заснував філію братства ОУН-УПА. Місію організації Миколи Крайника було завершено 24 серпня 1991 року – зі здобуттям Україною незалежності. Взимку 1996-го в Долині провели перший легальний з’їзд УЗНО. Попри те, що на той час 48 членів не було серед живих, на з’їзд прибуло 62 делегати з різних куточків України. Нині Миколі Крайнику – 70 років, він пенсіонер і мешкає в Солукові.
Аби ніщо не забулося з діянь однієї з наймасовіших підпільних організацій, а нащадки могли згадати імена патріотів України з УНФ-2, у львівському видавництві “Афіша” вийшов друком перший том із двотомника “Українська загальнонародна організація (УНФ-2). Дослідження, документи, матеріали”. У ґрунтовній праці, упорядником якої є кандидат історичних наук Юрій Зайцев, зібрано програмні й організаційні документи підпілля, матеріали слідства, суду й ув’язнення діячів УНФ-2. До наступного тому ввійдуть публікації про організацію, інтерв’ю, спогади учасників і світлини.
“Щедра людська пам’ять про учасників боротьби за волю України буде їм найкращим пам’ятником, – наголосив у книзі Юрій Зайцев. – Натомість про живих ще дуже погано дбає виборена ними вільна держава. Коли б владні посадовці побачили, в яких злиденних умовах доживають віку люди, які стали п’єдесталом їх високості, то соромно їм мало би бути перед власним народом. Званням Героїв України й високими пенсіями у нас деколи наділяли осіб за служіння не так народові, як його вінценосним обранцям. А справжні герої або лежать у могилах, або очікують на них”.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
