Ця невелика за обсягом стаття виникла як реакція на один невеликий диспут з моїм знайомим, в якому зайшла мова про розвиток держави і в якому ним сказано було буквально наступне:
«…існуючі на даний момент політичні та філософські системи сучасного світу довели або свою повну, або часткову нежиттєздатність з точки зору дотримання основних прав та свобод людини: права на життя, права на чесну, правдиву та неупереджену інформацію, права на вільний вибір. Різні системи та устрої, кожен по-своєму, намагаються ці основні права порушити чи спотворити, викрививши у бік узаконення права сильних та розумних на беззастережну владу над тілами та душами їх більш слабких та менш розумних братів. Тим чи іншим чином пошуки людства завжди йшли у напрямку пошуків свободи, рівності та братерства.»
Особисто мене не влаштувала саме ця фраза: « …намагаються ці основні права порушити чи спотворити, викрививши у бік узаконення права сильних та розумних на беззастережну владу над тілами та душами їх більш слабких та менш розумних братів» - здавалося, що тут щось не так. От не вірю я в те, що все саме так – «узаконення права сильних та розумних», в усякому разі весь український досвід свідчить якраз, здається, про щось цілком протилежне – і вже не перший рік керують нами якщо може і найсильніші (і то ще залежно від того, що саме розуміти під цим словом), то вже точно далеко не найрозумніші. Та й не треба «найсильнішим і найрозумнішим» ніякого узаконення своїх прав – здається, що таких їхніх якостей цілком достатньо для того, щоб влада і так їм належала, якщо тільки вони зуміють вдало ними скористатися. Або, з іншого боку, навпаки – що якби все було саме так і нами справді керували би найсильніші і найрозумніші – то може це все-таки було би ще не найгіршим державним утворенням. Тому, щоб зрозуміти, що саме тут не так і де саме вперше появляється щось таке, що веде до спотвореного розвитку держави і прийшлося спробувати зрозуміти, що це взагалі таке – держава , звідки вона береться і як розвивається. Таких поглядів щодо її генезису виявилося два:
Перший є примітивно-дарвіністським - при цьому держава розглядається як суспільне утворення, можливо тільки трохи більш складніше, ніж первіснообщинне чи навіть і тваринне стадо. Звичайно тепер такий підхід здається нам занадто примітивним і спрощеним, але давайте не будемо зовсім відкидати його і просто спробуємо зрозуміти, що саме в ньому не так, чи в чому саме там приховується та загроза, яка пізніше і приводить до неправильного розвитку… Так от – якщо виходити саме з цих позицій – то на чолі якогось первинного суспільного утворення дійсно завжди ставав найактивніший, найрозумніший чи найсильніший чоловік (людина). В той момент ніякого «узаконення» своїх прав він звичайно і не потребував, бо ставав цілковитим відображенням того стану речей, який виникав внаслідок дії принципу природного відбору. Але проблема виникає в іншому – в тому, що є дві складових такого добору: сам природний добір як наслідок боротьби за виживання і прагнення до розмноження та джерело, з якого він черпає для себе матеріал. Таким джерелом є мутації, відхилення від норми. Причому, зауважте, що в природному середовищі, наприклад в стаді диких тварин, самі тварини одного і того ж виду ніколи такі відхилення не знищують – відбір здійснюють переважно зовнішні чинники – або природне середовище проживання, або інші тварини – здебільшого хижаки. Тому тварини з такими відхиленнями від норми, внаслідок яких вони виявляються менш пристосованими – гинуть, а ті, в розвитку яких проявилося щось позитивне – виживають і дають нове, вже частково відмінне потомство та можливість нового розвитку для всього виду. Але трохи не так воно відбувається в людському середовищі – тоді, коли користуючись своїми розумовими здібностями такий чоловік ( умовно кажучи – лідер чи може навіть вожак) починає направляти всі свої зусилля якраз на те, щоб знищувати саме ті мутації, які можуть здаватися і поганими відхиленнями, але які можуть призвести і до виникнення чогось кращого, але саме такого, що з часом почне становити загрозу чи конкуренцію вже йому. Тобто вже на цьому етапі виникає певне спотворення природного еволюційного процесу і мабуть не в кращу сторону. Але й це ще не все – тому що до певного моменту такому лідеру, чи навіть групі лідерів якщо він, чи вони і дійсно – най-, най-, най- боятися все-таки зовсім нічого. Проблеми виникають пізніше – тоді, коли він в силу якихось обставин починає втрачати владу чи впевненість в собі. Наприклад – в силу старості, яка наближується, або внаслідок хвороби. От тоді він вже і сам починає виступати за впровадження такого механізму відносин, який би вже захищав його і все те, що ще вчора йому самому здавалося слабким, немічним і просто поганим і таким, проти чого ще вчора він сам всіляко боровся. В цьому звичайно вже проявляється позитивна складова – оскільки починає проявлятися той механізм природного добору, який досі придушувався, але зате з’являється і негативна – тому що сама інтенсивність добору знижується і тому що іноді таке «узаконення» може привести в результаті до створення таких нових законів – байдуже чи то юридичних, чи то просто суспільних, які будуть захищати не тільки того «слабкого», який мав би стати джерелом розвитку чогось нового, але й того, який все-ще залишається при владі і який цією владою не хоче поступатися навіть незважаючи на те, що вже давно не відповідає реальним вимогам життя. Тому в реальному, навіть в сучасному політичному житті все це завершується утворенням якогось певного компромісу між цими двома найгіршими варіантами розвитку – або повним знищенням всіх слабких і беззахисних, як це наприклад було в фашистській Німеччині або таким суспільством, де при владі залишаються ті, хто вже давно реально втратив всі свої найкращі якості і хто давно вже не являється ні найсильнішим ні найрозумнішим представником людського роду, що частково нагадує деякі африканські та південноамериканські владні режими і ще більше нагадує нам те, що чуть було не було збудоване в Україні останнім часом.
Проте така точка зору лише частково відображає ситуацію, тому на противагу їй існує інша теорія походження держави - теорія про виникнення держави як наслідку певного суспільного договору. Така владна структура виникає тоді, коли певна група людей для вирішення своїх спільних проблем запрошує когось стороннього або вибирає серед себе когось такого, хто міг би це зробити краще за них. В основному це стосується двох речей – або того, щоб вирішувати внутрішні конфлікти і запобігати їхньому виникненню, особливо тоді, коли існування та розвиток таких внутрішніх конфліктів може призвести до загибелі суспільства, або того, щоб організовувати людей для захисту від якогось зовнішнього ворога, тобто це стосується того, що тепер називається внутрішньою та зовнішньою політикою. В цьому випадку люди мовби делегують такому владному утворенню якусь частину своїх прав, «довіряють» йому. Тоді цей керівник має бути вже не настільки сильним чи активним, як бути мудрим і вся його влада ґрунтується вже не стільки на застосуванні сили, як на довір’ї інших людей. Це нормально-регульований суспільний механізм, але і тут рано чи пізно виникає загроза його спотворення – тоді, коли цей володар починає зловживати владою, або: а) використовуючи надану йому довіру не для розвитку всього суспільства, а для захисту власних інтересів і для збереження займаного становища – тоді він починає обманювати людей, переконуючи їх, що він якнайкраще справляється зі своїми обов’язками, або навіть якщо вони і розуміють, що це не так – то переконуючи їх в тому, що або вони все-одно ніяк не обійдуться без нього, або – що його все-одно зовсім нема ким замінити. б) використовуючи надану йому владу і силу не для захисту від зовнішнього ворога чи для вирішення внутрішніх конфліктів, а для приниження людей і усунення навіть самої загрози виникнення будь-якої можливості свого усунення.
Так от – цікаво, що і такий підхід теж виявляється дуже знайомим для нас, особливо в світлі наших недавніх спогадів про епоху Кучми.
Але що ж тоді робити? Напевно враховуючи те, що в людині одночасно проявляється, умовно кажучи, і «божественна» і «тваринна» складова – обидва таких підходи до розвитку держави треба було би якось об’єднати. Тим більше, що все це виявляється надто близьким для України не тільки в світлі останніх подій, але й враховуючи її історичний розвиток. Так, на початку становлення Київської Русі були поєднані саме цих два підходи до розвитку держави – тоді існували розвинуті сильні племенні мікро-держави і дійсно були запрошені чужинці-варяги для об’єднання всього суспільства в єдину сильну державу, що в кінці-кінців таки і було зроблено. Та й сама назва одного з наступних князів «Мудрий» теж напевно багато про що говорить. Але все-це, разом взяте, чомусь все-ще так і не каже нам, як всі ці проблеми мають бути вирішені нами зараз – коли ми все-ще ніяк не можемо визначитися зі своїми шляхами побудови держави. Зате тепер ми вже можемо напевно встановити інше – саме те, про що і говорили на самому початку цього невеликого дослідження і воно теж досить цікаве – те, що і в першому і в другому випадку цей елемент спотворення позитивного розвитку державного утворення завжди зміщується в один і той же бік – в бік узаконення права того, хто вже й так знаходиться при владі на те, щоб надалі самому вирішувати, кому залишатися при владі чи кого вибирати замість себе, замість того, щоб це здійснював якийсь зовнішній чинник – чи то природній добір і зовнішнє середовище – в першому випадку, чи то зібрання людей – в другому. І ось саме це і є основним елементом спотворення розвитку державного механізму аж до виникнення загрози його повної деградації і знищення: чи то в наслідок внутрішніх конфліктів – революцій та бунтів, чи то внаслідок зовнішніх чинників – як втрати незалежності і завоювання іншими державами. Тому напевно перша фраза, з якої і розпочався диспут, мала би звучати приблизно так, як узаконення права тих, хто вже знаходиться при владі на те, щоб самим вирішувати, ким їх можна замінити і чи треба замінювати взагалі – тобто на «узаконення права розумних і сильних на владу не тільки над тілами, але й над помислами і душами їхніх більш слабких чи менш розумних братів». Напевно десь так, чи ні?
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Ця невелика за обсягом стаття виникла як реакція на один невеликий диспут з моїм знайомим, в якому зайшла мова про розвиток держави і в якому ним сказано було буквально наступне: