Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється – ожива, Як їх почує!.. Знать, от Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!…
(Тарас Шевченко)
"Світ Божий великий, і складається з окремих народів чи націй, і кожен народ – окреме закінчене ціле. І в тому й краса всесвіту, що народи зберігають свою окремішність, як на пишній луці кожна окрема квітка має свій окремий колір і запах." (Іван Огієнко)
Ці думки Тараса Шевченка та Івана Огієнка переконують нас у справедливості твердження, що має бути аксіомою української політики у галузі освіти: "Освіта України має бути українською".
У середині серпня 1917 року у Києві відбувся другий Всеукраїнський Учительський З'їзд, на якому з доповіддю "Націоналізація школи" виступила Софія Русова. Саме у цій доповіді вона обґрунтовано довела, що кожен нарід мусить мати свою національну школу, бо без цього він не зможе нормально розвиватися. Школа є національною не тільки за мовою викладання, а й за його змістом: вона має не тільки давати знання учням, а бути зв'язана з народним побутом, традиціями, світоглядом.
Відомі вчені, педагог-українець К.Д. Ушинський і славетний філолог О.О. Потебня у своїх працях ґрунтовно довели, що нормальний розвиток культури народу може відбуватися лише на основі національної мови. Коли ж народ губить свою мову, він розкладається, зникає.
Це було зрозумілим у часи перших спроб відродження української державності. Це має бути незаперечним фактом у часи незалежної української держави.
Держава має виконувати свої зобов'язання перед громадянами стосовно розвитку, поширення і вивчення української мови.
Мовним питанням присвячено окремий розділ у Національній доктрині розвитку освіти України, де, зокрема, сказано:
"У державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує обов'язкове оволодіння громадянами України державною мовою, можливість опановувати рідну (національну) і практично володіти хоча б однією іноземною мовою. Освіта сприяє розвитку високої мовної культури громадян, вихованню поваги до державної мови та мов національних меншин України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур.
Реалізація мовної стратегії здійснюється шляхом комплексного і послідовного впровадження просвітницьких, нормативно-правових, науково-методичних, роз'яснювальних заходів.
Забезпечується право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною мовою, збереження та розвиток етнокультури, її підтримку та захист державою. У навчальних закладах, в яких навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови для належного опанування державної мови."
Та все ж ці положення Доктрини можуть залишитися побажаннями, адже (починаючи із 1989 року, коли було прийнято Закон Української РСР "Про мови в Українській РСР") жодна із державних програм стосовно розвитку української мови не була виконана через неналежне фінансування, коли у законі про бюджет кошти записувалися, а реально не виділялися. Не забезпечуючи громадянам умов для вивчення і володіння українською мовою, держава тим самим обмежує їх можливості в реалізації своїх прагнень стосовно окремих видів діяльності, де володіння державною мовою є обов'язковим.
І це, підкреслимо, відбувається в незалежній державі, де вже не діють відомі присутнім "закриті" постанови ЦК КПРС та укази часів царської доби. Виходить, що сьогодні антиукраїнську політику проводять окремі органи державної влади. Для їх керівників наведу слова відомого українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського: "Хто не знає рідної мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі".
Настав час припинити спекуляції навколо статусу російської та інших мов в Україні з посиланням на Європейську хартію, навіть назву якої більшість політиків використовує неточно.
Адже в цій хартії йдеться не про мови етносів, що становлять меншину в тій чи іншій європейській країні, а про захист мов меншин, яким загрожує зникнення. На нашу думку, ні російській, ні угорській, ні румунській, ні грецькій, ні молдавській, ні польській, ні цілій низці інших мов Європи не загрожує зникнення. А от мови караїмів, гагаузів, деяких інших народів, які здавна живуть на українських теренах, потребують захисту саме як такі, що можуть зникнути з етнічно-культурної мапи не лише України, а й Європи.
І не потрібно у мовному питанні посилатися на досвід Фінляндії чи Швейцарії. Слід пам'ятати про те, що українці тривалий історичний період не мали своєї державності, а тому не було кому на рівні держави захищати їх мову. Як відмічав Іван Михайлович Дзюба: "… в Україні питання культури української мови стояло і стоїть принципово інакше, ніж у національно "благополучних" суспільствах, бо його драматичним тлом є багатостраждальна історія нашої мови взагалі, століття прямих заборон і переслідувань або більш-менш прихованого підступного витіснення її з публічного вжитку, величезний мартиролог людей, які за неї обставали і за це постраждали." І лише народ, попри все, зберіг свою мову, а відтак і культуру, історію, звичаї та традиції.
Відомо, що Україна сама взяла на себе зобов'язання стосовно підтримки та розвитку мов національностей, які складають український народ, причому закріпила це на рівні Конституції та окремих законів. Законодавство жодної іншої європейської країни, включаючи і Росію, не передбачає створення таких умов для вивчення і використання різних мов, як це зроблено в Україні. До речі, цей факт неодноразово відмічали експерти Європейського Союзу і Ради Європи. Сьогодні в Україні діють понад дві тисячі шкіл, де навчання ведеться російською мовою, сотні шкіл з навчанням угорською, румунською, польською, іншими мовами. І для всіх цих шкіл українська держава фінансує розробку і виготовлення підручників, різноманітних навчальних посібників, підготовку педагогічних кадрів, оплату комунальних послуг і багато чого іншого. Навіть перший в Європі та світі буквар ромської мови було створено і видруковано в Україні!
Категорично не може бути прийнята формула про так звані "національні" школи – російські, польські, угорські, румунські і т.д. Всі школи в Україні – українські як за статусом, так і за принципами діяльності. Тому "великий плач" деяких наших сусідів за тим, що в Україні закриваються російські школи, є неправдою, оскільки ніколи не було у нас російських шкіл, а були школи з навчанням російською мовою. І можемо лише одне порадити керівникам і активістам окремих національно-культурних товариств: не слід захоплюватися створенням системи навчання лише рідною мовою для національних спільнот, які здавна живуть в Україні. Адже тим самим створюються передумови для штучної еміграції з України, бо де ви знайдете роботодавця, який візьме до себе працювати людину, яка не володіє державною мовою. До речі, на це прямо вказується у Рамковій Конвенції Ради Європи про захист національних меншин:
"… Створення атмосфери терпимості та діалогу є необхідним для того, щоб культурне розмаїття було джерелом та чинником не розколу, а збагачення кожного суспільства".
А в рекомендаціях до цієї Конвенції говориться про створення належних умов для викладання мови відповідної меншини або навчання цією мовою, причому це повинно відбуватися без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою, "оскільки знання офіційної мови є одним із чинників соціальної злагоди та єдності".
Твердження деяких політиків стосовно того, що саме на владному олімпі слід вирішити питання надання російській мові статусу другої державної з тим, щоб цим "козирем" не користувалися політичні противники, ще раз підтверджує відому тезу про те, що державний діяч дбає про майбутнє народу і країни, а політик думає лише про чергові вибори. Таким політикам варто нагадати, як відповів Президент Франції Шарль де Голль на питання про те, чому він навіть на міжнародних зустрічах послуговується виключно французькою мовою: "Кожен політик користується мовою тієї держави, інтереси якої він захищає".
Очевидним і зрозумілим є те, що українською мовою мають досконало володіти всі, хто уособлює представництво держави у різних сферах діяльності, Це, насамперед, державні службовці і депутати всіх рівнів, працівники культури, науки, освіти, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів, керівники державних і комунальних підприємств і організацій.
У зв'язку з цим слід зупинитися ще на одному питанні, що викликало тривалу суспільну дискусію – це запровадження змін до українського правопису. На нашу думку, ці зміни є передчасними з огляду на три чинники. Перше – для значної частини населення України українська мова ще не стала мовою активною, хоч уже сформувався суттєвий прошарок осіб, які користуються українською у професійній діяльності. Зміни правопису можуть уповільнити процес переходу до активного використання української мови як у професійній діяльності, так і в побуті, спілкуванні. Друге – із зміною правопису доведеться повністю замінити всю словникову і підручникову базу, а це вимагатиме дуже великих видатків з бюджету. Якщо врахувати нинішні обсяги фінансування видання підручників, словників, інших соціально значимих видань, то процес перевидання затягнеться на десятки років. Третє – хто, за які кошти і в які терміни буде перенавчати тих, для кого українська мова є важливою складовою професійної діяльності?
Окремо заслуговує на увагу питання підготовки українського вчителя, оскільки всім зрозуміло, що освіта – найбільш дієва складова суспільного життя у питаннях виховання культури і духовності, формуванні громадянина і патріота. Це насамперед визначається масовістю сучасної освіти, а також тим, що основна сфера її впливу – молодь. І тому зрозумілим є той факт, що освітяни – це інтелектуали, люди, які мають широкі і глибокі знання, високу культуру. І саме на формування таких якостей спрямована українська вища педагогічна освіта в цілому і робота нашого педагогічного коледжу зокрема.
Стосовно ролі вчителя у формуванні духовного світу дитини не буде зайвим нагадати прекрасні слова Миколи Костянтиновича Реріха: "Ні один завойовник не може змінити сутність мас, ні один державний діяч не може підняти світові справи вище за ідеї і здібності покоління дорослих, з яким він має справу. Але вчитель – я вживаю це слово у самому широкому розумінні слова – може здійснити більше, ніж завойовник і чільник держави. Вони, вчителі, можуть створити нову уяву і звільнити приховані сили людства."
У нашому коледжі провісниками українського слова є чудові викладачі, такі, як Заслужений діяч мистецтв України, поетеса Зоя Олексіївна Кучерява, Заслужений працівник освіти України Марія Федорівна Черній, викладачі-методисти Дем'яненко Світлана Іванівна, Остапченко Олена Вадимівна, Радченко Антоніна Федорівна. У коледжі створена цілісна система мовної освіти, студенти коледжу постійно беруть участь у фахових змаганнях і конкурсах, серед яких почесне місце посідає конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, де наші студенти щорічно посідають призові місця.
Багато років поспіль у коледжі видається альманах студентських творчих робіт з української мови і літератури. Збірка альманаху за 2005 рік так і називалася "Що я можу зробити для рідної мови? Думки вголос." Ось деякі з цих думок сучасної української молоді.
Що ж ми можемо зробити, щоб українська мова відродилася? Прийняти закон, у якому вона визнається державною? Це вже зроблено і, як бачимо, цього замало. Для початку кожен має задуматися, що він може зробити для рідної мови. Я відповідатиму за себе. По-перше, я можу (і вважаю, що це головне) просто спілкуватися своєю рідною мовою. Адже будь-яка мова повинна жити "своїм живим життям", а не мертво існувати на папері. (Світлана Гайдай, 4-й курс).
Лише в коледжі я усвідомила, що українська мова – моя рідна мова. Раніше я думала, що ми її просто вивчаємо. Я люблю українську літературу. Я пишаюся українською мовою. На мою думку, найбільше, що я можу зробити для рідної мови – це допомогти моїм майбутнім дітям зрозуміти, що українська мова – їх рідна мова. Я хочу, щоб саме ця мова завжди лунала в моєму домі. (Ганна Семенюк, 4-й курс).
Звичайно, росіяни можуть радіти, що відучили український народ від власної мови, але це залишатиметься не довго, бо багато хто усвідомлює, що українська мова є основою держави, культури, науки, мистецтва. У ній запорука нового відродження українців. (Ганна Лисенко, 3-й курс).
Я народилася за часів Радянського Союзу, коли російська мова мала статус державної. Мої перші прочитані книжки були надруковані російською мовою. У моєму повсякденному житті я користуюся російською мовою. Мої батьки, друзі, родичі російськомовні. Але зі своїми дітьми я буду спілкуватися українською мовою. Рідною стає тільки та мова, яку дитина чує з перших днів свого життя, "всмоктує з молоком матері". (Анастасія Мармалевська, 3-й курс).
Російська мова – скарб іншого народу, яким пишаються, який плекають та голублять. Може, слід нам, українцям, брати приклад? Нашому народу бракує рішучості! Чи не час уже вирішити, яку мову захищати!? (Наталія Василенко, 3-1 курс).
Питання мови не стоїть для більшості народів, для українців же воно на зламі тисячоліть знову постало в усій своїй грізній величині. Народ, який тисячу років творив свою мову і якою говорили покоління, докладаючи кожне свою цеглину, цей народ має право сподіватися, що до нього заговорять його мовою. І той, хто це зробить, хто зуміє зібрати скарби цієї мови, повернути їх народові, той знайде такий цемент, котрий назавжди скріпить нову державу". (Маріанна Махінова, 3-й курс).
Нехай пробачать нам росіяни за те, що ми робимо з їх мовою. Російська, як друга державна, продовжуватиме народжувати страшного гібрида, ім'я якому – суржик, який згодом просто проковтне українську. … Чому відбираємо у наших дітей коштовний діамант, солов'їну мову, її багатобарвність та колорит, чому, якщо не розумом, то хоча б серцем не відчуємо повноту думки, що "у народу та його мови один початок і один кінець". (Наталія Зарицька, 5-й курс).
Є тріада, кожна із складових якої суттєво впливає на людську свідомість і формування громадянського суспільства, – це мова, релігія і земля. І від того, як вирішуються проблеми, пов'язані з ними, залежить майбутнє держави. Тож дай нам Боже розуму не перетворювати ці проблеми під час кожних чергових виборів у засіб розбрату, а мудро і виважено, без поспіху і політичного ажіотажу вести український народ до єднання.
Науменко Г.Г., Заслужений працівник освіти України, директор педагогічного коледжу Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Інші публікації на цю тему
24.08.2011, 10:11Укренесанс Розглядати процес соціального відродження треба як мінімум з двох боків –...
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
