Кияни поминають загиблих у Куренівській трагедії, яка сталася 45 років тому. 13 березня 1961 року близько дев'ятої ранку у районі Бабиного Яру прорвало дамбу. Лавина бруду заввишки з чотириповерховий будинок рухалася вулицями Куренівки зі швидкістю 5 метрів за секунду. Потік поглинав будинки та людей - наслідки аварії були катастрофічні.
Щорічно очевидці та потерпілі збираються, щоб ушанувати пам'ять загиблих у Куренівській трагедії. Жодного разу не пропустила цієї дати і Ганна Чистякова. Того ранку 45 років тому вона запізнювалася на роботу і за кілька хвилин до трагедії встигла вскочити у трамвай. Таким чином і врятувалася. Але додому не повернувся її молодший брат - семикласник Микола. Родичі знайшли хлопця лише наступного дня - у покійницькій.
Ганна Чистякова, потерпіла: - Там є, кажє, хлопець схожий. І ми пішли з батьком. Вперше в житті потрапила в морг. І хіба не впізнаєш рідного брата, який був залитий весь глиною та ілом цим, лежав в моргу... спина вся синя і слід над бровою...
Уже о пів на десяту ранку того понеділка лавина бруду з Бабиного Яру знищила майже 30 гектарів Куренівки. Разом із будинками та людьми. Лише в одному трамвайному депо імені Красіна загинули півсотні працівників.
Анатолій Сюмак, очевидець трагедії: - Вокруг залито всё этой грязью, по грудь был в ней, с перепугу бежишь - не знаешь куда бежать.
Віра Марієвська, очевидець трагедії: - Горели трамваи, парк залит был весь...Они врали постянно, что там погибло то ли 30 то ли 40 человек...
Півтори тисячі загиблих, а не 147 - як казали раніше. Історик Олександр Анісімов, досліджуючи Куренівську катастрофу, виявив, що матеріали тієї судової справи знищені. Немає і статистики смертей від 13 березня аж до квітня 1961 року. Причини замовчування зрозумілі, каже дослідник. Під час будівництва дамби були порушені норми безпеки.
Олександр Анісімов, історик: - Замість бетонної захисної дамби зробили тільки земляну. Замість того, щоб заводи працювали 8 годин на добу, вони працювали в 3 зміни. Вони робили цеглу, а відходи у три зміни, цілодобово, нагнітали у Бабин Яр. Було заборонено проектом працювати взимку, але робити не припиняли і тоді...
Нижче наводимо статтю Тимура Литовченка, присвячену 45-м роковинам трагедії.
Сьогодні 13 березня 2006 року — і знову це понеділок. Знов — як і 45 років тому.
13 березня 1961 року — що за дата така?
Кияни-знавці історії рідного міста одразу згадають про Куренівську трагедію. Десь на межі 50-60-х років минулого століття радянським партійним і державним діячам набридло, що буквально посеред столиці другої за розміром радянської республіки, Української РСР досі існує найбільша братська могила у світі — Бабин Яр. А в ній спочиває далеко понад мільйон радянських громадян, котрі були знищені не тільки німецькими окупантами, а й, між іншим, ”особистами” ще у довоєнні часи. А також, можливо, навіть селяни, що намагались утекти від Великого Голодомору до Києва у 1932-33 роках…
І що, терпіти отаке неподобство?!
Терпіти не стали. Гирло Бабиного Яру перегородили земляною дамбою та почали качати в нього пульпу з розташованих неподалік старих кар’єрів цегляного заводу. Пульпа — то суміш води, піску та глини. Згідно з проектом, тверді фракції мали осідати на дно, а вода — текти потроху геть. В перспективі на намитому ґрунті передбачалося спорудження нового житлового масиву.
Насправді ж з багатьох причин пульпа не розшаровувалась, тож Бабин Яр поступово заповнювався напіврідкою сумішшю. У понеділок, 13 березня 1961 року підмита весняними талими водами дамба зруйнувалась, і хвиля багнюки вилилась із Бабиного Яру на розташований нижче житловий масив — Куренівку. Скільки загинуло тоді народу, точно невідомо навіть досі. Всі матеріали, що стосувались тієї техногенної катастрофи, були одразу ж ретельно засекречені.
Нині біля огорожі трамвайного парку ”Поділ” (колишнє трамвайне депо ім. Красіна, що потрапило точнісінько під удар селю) встановлено пам’ятну стелу, на якій викарбувано 50 імен загиблих працівників депо.
І навіть керівники столиці та Подільського району принагідно покладають до цієї стели квіти — як от Олександр Омельченко восени 2005 року під час відкриття трампарку ”Поділ” після реконструкції.
Але ж це лише співробітники одного підприємства! І тут немає імені жодного загиблого пасажира трамваю, що потопила багнюка. Не кажучи про інші види транспорту, що курсували вулицею Фрунзе у ранкову годину-пік…
Згідно з колись таємним документом — ”Довідкою №10 про хід робіт по ліквідації наслідків затоплення в районі вулиці імені Фрунзе Подільського району м. Києва” від 27.03.1961 р., за період ліквідації аварії бул знайдено 133 трупи, в лікарнях померло ще 4 осіб — загалом 137 осіб (45 чоловіків, 86 жінок, 6 дітей). Плюс згідно з заявою адміністрації трампарку ім. Красіна, станом на 27.03.1961 р. тривав розшук іще 8 трупів — ці люди нібито перебували у зоні затоплення.
Отже, нібито маємо максимум 145 загиблих?..
Та нині визнано, що постраждалих, відкопаних з-під багнюки живими, розвозили по лікарнях не тільки Києва, але й довколишніх населених пунктів. Хто помирав опісля, ім’я того не потрапляло навіть до засекреченого реєстру жертв. А скількох не знайшли та зарахували зниклими без вісті!..
Покалічених і тих, хто позбувся житла, розселяли подалі. А згідно зі згаданою вже ”Довідкою №10…” від 27.03.1961 р., постраждало загалом 396 сімей — без уточнення кількості потерпілих осіб у цих родинах. Повідомляється лише, що державну пенсію призначено 35 особам…
Таким чином, маємо зробит сумний висновок: ми і справді не знаємо достеменно, скільки людей загинуло та іншим чином постраждало внаслідок техногенного селю 13.03.1961 р.
До чого це я?!
Справді, навіщо згадувати ці сумні ”дела давно минувших дней” — тим більше, нині, через 45 років після Куренівської трагедії маємо купу інших клопотів! Навіщо згадувати оті недбало перелічені радянськими чиновниками десятки (можливо, сотні) загиблих, коли зараз, у передвиборчій борні вирішується доля всієї України?!
От в тім-то й річ! Бо якби Куренівська трагедія лишалась єдиною, яку Київ пережив у буремному ХХ столітті, то було б ще нічого. А так…
Між іншим, саме нинішній 2006 рік багатий на похмурі ”круглі” роковини, оскільки маємо всі підстави згадати:
— 85-ліття першого радянського голодомору (1921 р.); — 65-ліття початку масових розстрілів у Бабиному Яру (29.09.1941 р.); — 45-ліття Куренівської трагедії (13.03.1961 р.); — 20-ліття катастрофи на ЧАЕС (26.04.1986 р.).
Так само закономірно поставити питання: що ж день прийдешній нам готує?
Річ не в тому, чи справді замерзав Київ взимку 1921 року, чи справді клопотаннями тодішнього мера міста Яна Гамарника будувалась Боярська вузькоколійка, аби підвезти до міста дрова, була вона паровою чи кінною. Проблема в тім, що за 85 років ми так і не навчились думати головою, а не діаметрально протилежним місцем, не звикли звинувачувати в усіх наших бідах насамперед себе, а не ”ворогів народу” — і от знов маємо проблему з паливом! Тільки не у ”дров’яному” вимірі, а в ”газовому”.
Річ не в тому, що ми й досі не увічнили пам’яті всіх жертв Куренівської трагедії. І не в тому, що тепер 13 березня припало знов-таки на понеділок, як 45 років тому. Значно гірше, що над Києвом і досі нависає Київське море, за розмірами (а відтак і за руйнівним потенціалом!) значно більше, ніж колишнє ”озеро багнюки” над Куренівкою.
Річ в існуванні на території нашої держави Дніпровського гідрокаскаду, дамби та греблі якого мають певні терміни безремонтної експлуатації.
Річ у тому, що зовсім невдовзі у плановому порядку спливають терміни експлуатації реакторів майже всіх українськиї АЕС, окрім Запорізької — а проблема зі сховищами й досі не вирішена.
Річ в існуванні на території Києва десятків ”вибухових” в буквальному розумінні підприємств.
А як ставитись до спроб ревізії подій 1941-43 рр. в районі Бабиного Яру?! А скільки державних бюджетів вгатили в Чорнобильську зону — і при цьому ми й досі не наблизились до побудови нового конфайнменту, що здатен бодай сяк-так прикрити руїни 4-го енергоблоку ЧАЕС!..
P.S. До речі, про містичний збіг дат. У 1941 році 26 квітня була субота — як і в 1986 році. Так само у 1986 році 29 вересня був понеділок — точнісінько як в 1941 році. Різниця між 1941 і 1986 роками — знов-таки 45, як між 1961 і нинішнім 2006 роками…
І спеціально для любителів астрології. Сучасний ”російський Нострадамус” — астролог Нємчін видав пророцтво, нібито ”тричі число 5 прогримить над Борисфеном”. У зв’язку з цим Павло Глоба очікував крупних неприємностей для України на 5 травня 2005 року. При чому тут ”дві тисячі п’ятий”, а не ”п’ятий” рік, шановний пан Глоба так і не пояснив. Краще би врахував, неборака, що на п’ятий день тижня (п’ятницю) 5 травня припадає… саме у 2006 році!!! Повториться ж подібний прецедент аж у 2017 році — віковий ювілей Жовтневої революції…
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Інші публікації на цю тему
07.01.2013, 19:24Стоп, смог! - історія Отже, почалося все зі смогу. Можна ігнорувати забруднення води – не так...
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Кияни поминають загиблих у Куренівській трагедії, яка сталася 45 років тому. 13 березня 1961 року близько дев'ятої ранку у районі Бабиного Яру прорвало дамбу. Лавина бруду заввишки з чотириповерховий будинок рухалася вулицями Куренівки зі швидкістю 5 метрів за секунду. Потік поглинав будинки та людей - наслідки аварії були катастрофічні. 
Сьогодні 13 березня 2006 року — і знову це понеділок.