«Аборт - це єдина операція, яка робиться за відсутності хвороби і наносить шкоду здоров'ю. На будь-якому терміні вагітності, аборт є вбивством дитини і, як будь-який гріх, несе за собою тяжкі наслідки, особисті та сімейні трагедії».
Той день майже нічим не відрізнявся від інших липневих днів. Сонце наполегливо гріло землю, а птахи починали свої арії ще о 5-й ранку. Той день майже нічим не відрізнявся від інших. А майже - це хіба що «відновленням мого менструального циклу». Звучить ніби не страшно, звичайний медичний термін. Після цієї «незначної операції» у мене дуже нило тіло. Але тоді я ще не знала справжнього болю. Цей біль не можуть вгамувати ліки, його ніщо не може вгамувати, хіба-що злегка приглушить покаянна молитва.
Навіщо я це зробила?
Це питання я задаю собі щодня. Спочатку я постійно виправдовувалася тим, що мені лише 17, я не влаштована в житті, і батько дитини далеко не ідеал для сім'ї. Та й лікар мене запевнив: «Зробимо усе "чисто", і термін у тебе всього 10 тижнів. Там лише невеликий згусток крові, який не може нічого відчувати». Тепер, коли я прочитала багато духовної та медичної літератури, я знаю, що «лише у 10 тижнів згусток крові» - має ручки та ніжки, органи, які постійно розвиваються, відчуває біль, а його сердечко б'ється вже з 18-го дня зачаття.
Це я знаю тепер, а тоді я впевнено пішла на гінекологічне крісло. Лікар підбадьорив: «Не бійся, ти не перша і не остання. Сьогодні лише 8-ма». А страх у мене був один - біль, фізичний біль. Аборт мені зробили під наркозом. Я спала, тільки десь далеко чулося неприємне жування. Під час цього «страшного сну» я нічого не відчувала, а мені в матку ввели пластмасову трубку з гострими краями. Розрізали зародок на частини і відсмоктали в спеціальну ємкість. Неначе пилососом непотрібне сміття.
Згодом я вийшла заміж. Чоловік жодного разу не дорікнув мені скоєним. Ні тоді, коли брав мене за дружину, ні тоді, коли всі спроби завагітніти були марними, ні навіть тоді, коли у мене стався викидень. А я мала нахабність піднімати очі до неба і запитувати: «За що?»
Весь жах скоєного я зрозуміла, коли замислилася: «А що я скажу своїй розтерзаній дитині, коли вона мене запитає - «За що?» Невже найбільш аргументоване виправдання виправдає її смерть?
Ми нарікаємо на те, що Бог несправедливий коли гинуть наші діти, коли вбивця не покараний, коли нас ламає хвороба. А уявіть, якби Бог був справедливий і по справедливості своїй покарав нас усіх. Хто б залишився тоді? Ні, Бог не справедливий - Він милосердний! Господь постійно продовжує наш час. Він, по милості Своїй дає нам шанс. Шанс покаяння.
Тепер я не питаю: «За що?»
Намагаюся з вдячністю приймати усі хвороби і негаразди. Прошу пробачення і благаю не карати через хвороби та біди моїх близьких. Що заслужила, те з опущеною головою мушу прийняти. І дякую за те, що кара за такий тяжкий гріх надто легка.
Коли я майже втратила надію завагітніти, а гріх наступав мені на п'яти, я, грішниця і дитиновбивця, з великої милості Божої, отримала свій шанс. Мені випала можливість зняти на місцевому телебаченні передачу про тяжкий смертний гріх - аборт. З благословення митрополита Нифонта, саме у день матері вийшла передача, як крик душі - "Не вбивай мене!" А через 7 тижнів УЗД показало мого синочка, в якого так впевнено билося сердечко.
Ми засуджуємо ту матір, яка таємно викинула новонароджене дитя на смітник. Але у нас не викликає відрази та, яка зробила те ж саме, але з допомогою лікарів. У чому ж різниця? Хіба в тому, що у новонародженої дитини тільце та органи повністю розвинені, а у плоду вони тільки в стадії розвитку. Але ж душа, вона дається Богом з моменту зачаття, коли дві маленькі клітини з'єднуються в одну. І оця "клітина" має власну душу. Уже закладено все: і характер, і стать, навіть колір очей та волосся.
Якби жінці показати...
Якби жінці, яка зважилася на аборт показати, як б'ється серце її дитини (у 5-6 тижнів це можливо побачити на УЗД) і розказати, що насправді стоїть за терміном «відновлення менструального циклу», то, я впевнена, що більшість жінок передумали б на користь материнства. Бо навіть міні-аборт на ранніх стадіях - це те саме, справжнє вбивство. А після 12 тижнів - це вбивство з особливою жорстокістю. Коли у дитини вже є ручки, ніжки, а кісточки почали формуватися. У матку вводиться кюретка - гострий ніж у формі петлі, яким розрізається дитина. Потім щипцями лікар захвачує ручку, ніжку чи іншу частину тіла дитини і, відкручуючим рухом відриває її. І так знову і знову до тих пір, поки все дитя не буде розчленоване таким способом. Хребет повинен бути зламаний, а череп роздріблений, щоб їх можна було видалити з утроби матері.
Після 16 тижнів - це ще страшніше, ніж фільм жахів. За допомогою голки 200мл навколоплідні води викачуються з матки і замінюються концентрованим розчином солі. Після введення розчину солі в матку, рухи дитини стають дуже інтенсивними. Тому, що для ніжної дитячої шкіри це значить те саме, якби її опустили у ванну з розчином соляної кислоти, яка повільно, деколи протягом доби (!) спалюватиме її шкіру. Очі малюка, його шкіра, слизові оболонки носа та рота обпалюються. Він ковтає цей розчин, дихає ним, відчуває нестерпний біль, починає битися в конвульсіях і протягом декількох годин помирає в страшних муках.
Наші діти - не «жмутки крові»!
Це робимо ми, ті, хто має давати життя. Щодня в Україні таким варварським способом "матусі" вбивають більше 7 тисяч своїх синочків та донечок. У чому винні наші діти? Лише у тому, що хотіли жити.
Більшість себе виправдовує, мовляв, навіщо плодити злидні, або, «хіба я мала усіх їх 10 народити»? Але справжня причина полягає в нас самих. У небажанні брати на себе зайві клопоти і щось міняти в житті. І чи стане нам від виправдань легше? Чи, виправдовуючи, змиємо кров зі своїх рук? Не виправдання, а покаяння лікує душу.
Можливо, ставлення людей до дитиновбивства буде іншим, якщо ми усвідомимо, що наші діти не «жмутки крові», не «продукти небажаної вагітності». Це наші зернята, які повинні зійти, і після дбайливого догляду стати гарними плодами, щоб радувати Творця. Коли усвідомимо, що «відновлення менструального циклу», аборт - це справжнє вбивство. Коли усвідомимо, що материнське лоно - це безпечний дім, а не криваве пекло для малюка. Коли усвідомимо, що плід на ранній стадії - це майбутня людина. І вона вже є! Вона є - бо це воля Божа. І жодний смертний не має права йти проти цієї волі.
Молитва к Пресвятой Владычице Богородице
Милосердия двери отверзи нам, благословенная Богородице, надеющиися на Тя да не погибнем, но да избавимся Тобою от бед: Ты бо еси спасение рода христианского.
Радуйся, Едина Пречистая Мати Единаго Создателя, Господа, Бога и Спаса нашего, Иисуса Христа!
Буди ми Ходатаица в день страшного испытания, егда предстану Престолу Нелицемерного Судии, яко да огненного прещения муки избавлюся молитвами Твоими, Едина Благословенная.
[b]Тут також знайдете багато матеріалу:[/b] [u]http://nenarodzenyy.io.com.ua/[/u]
Інші коментарі
Ігор в мене до вас питання на рахунок університету культури і мистецтва!!!Якшо ви можете відправте мені свій мобільний номер на електронну почту в мене є декілька питаннь стосовно навчання в вас!!!Дякую вам буд чекати!!!!!!!!!!!
...››› Вадим| 19.08.2008, 12:22
Те, що будується в Києві - це будується не для людей, а для суцільного шахрайства. Для перепродажу-спекуляції. Поняття спекуляції із вжитку сховали, але в житті воно править бал. Мільйонери-бізнесмени на ньому мають чималий прибуток. Ось це і є ті...››› михась| 18.08.2008, 16:23
Думки пана Соломона притримувалось, (та й навіть зараз притримуєтсья , хоча вже менше ) більш ніж пів країни... тому і довелось тим самим пів країни платити за майже камяні печери в панелях Києва за цінами золотих квартир Берліна і т.д... Хочеться мені...››› Шнайдер| 17.08.2008, 21:58
Сергію! Давайте почнемо з того, що осетини не захотіли стати складовою частиною царства, яке створювала цариця Тамар. І з того часу свани (тобто титульна нація Грузії), яку невірно називають - грузини неприязно ставилися до осетин. Збройні сутички тривали...››› Валерій Саливін| 14.08.2008, 20:54
Абсолютно правильна стаття, на мій погляд. Націоналізм - це любов до свого, а не ненависть до чужого. Чим більше людей буде "своє робити", тим скоріше позбудемось комплекса меншовартості і розбудуємо справді Соборну Самостійну Україну без штучного...››› marshal| 14.08.2008, 17:10
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
Той день майже нічим не відрізнявся від інших липневих днів. Сонце наполегливо гріло землю, а птахи починали свої арії ще о 5-й ранку. Той день майже нічим не відрізнявся від інших. А майже - це хіба що «відновленням мого менструального циклу». Звучить ніби не страшно, звичайний медичний термін. Після цієї «незначної операції» у мене дуже нило тіло. Але тоді я ще не знала справжнього болю. Цей біль не можуть вгамувати ліки, його ніщо не може вгамувати, хіба-що злегка приглушить покаянна молитва.
