Олександр закохався у Людмилу за два тижні до постригу
На фото Людмила і Олександр Гридковці з дітьми
Людмила Гридковець, якій зараз 38 років, готувалася стати кібернетиком. Тепер виховує шістьох дітей. Живуть усі в київській хрущовці на три кімнати, неподалік військового училища на Лук’янівці. Біля дверей — саморобна етажерка, на якій акуратно складені туфлі 21–39 розмірів. Коридор завішаний дитячими куртками.
Людмила трохи схожа на жінок Рубенса: невисока, з вузькими плечима та пишними стегнами. Ідемо до кімнати, заставленої меблями та вазонами. На стіні висять дитячі малюнки. Господиня сідає, підклавши під себе босу ногу.
— За освітою я — кібернетик. Згодом вивчилася на психолога. Видаю книжки для дітей, вірші. Вранці дві години — від четвертої до шостої — пишу, а тоді починаю збирати дітей у садок і до школи. Догодити всім складно, — розводить руками. — Один любить гречку, другий її не їсть. Один просить пюре, інший — смажену картоплю
Запитую про чоловіка.
— Олександр на роботі. Він масажист. А познайомилися ми в костелі. Зовсім різні були. Я думала про нього: ”От москаль клятий”. А він: ”Понаїхали тут бандьоровці”, — заливається сміхом. — Закінчив Інститут фізкультури, займався кінним спортом, але отримав важку травму. Мав тоді 25 років. Ніхто не вірив, що виживе. А він піднявся, навіть говорити вчився заново! Після цього Олександр вирішив прийняти постриг. У двері дзвонять.
— Це Ярчик, — пояснює вона, закриваючи двері за сином. — Я теж збиралася йти у монастир, — продовжує. — Але вирішила спитати в Бога, чи треба це робити. Я ”побачила” Христа з новонародженим немовлям на руках. Він пояснив, що це мій син і я повинна шукати чоловіка, з ребра якого зроблена. А знайду його за два роки. Я заперечила: ”Це ж довго чекати, я багато дурниць нароблю”. — ”Тоді через 16 днів”.
Того самого дня Сашко несподівано заявив, що я зроблена з його ребра, хоча доти ми зовсім не цікавилися одне одним! — запевняє Людмила. — Зустрічалися ми 10 днів, а за два тижні побралися. За кілька днів до вінчання йому прийшов виклик із монастиря. Сашко подякував і відмовився. Ромчик народився рівно через рік після того мого видіння із Христом. У неї дзвонить мобілка.
— Ромчику, якщо немає пробок — їдь маршруткою, а не хочеш, то йди пішки, — радить Людмила синові. — Це старший, Роман. Його ім’я означає ”римський”: коли я була вагітна, їздила до Рима на прощу. Він у нас — філософ.
Вона йде до шафи, дістає з нижнього ящика, забитого фотоальбомами, один. Показує фотографію дівчинки в рожевому капелюшкові.
— Це Ромчик у два роки, — сміється. — Фотограф подумав, що він — дівчинка, і одягнув на нього платтячко. Мусив потім безкоштовно зробити ще один знімок — уже в костюмчику. Із фото засмучено дивиться хлопчик у піджаку.
— Відтоді ми жартуємо, що маємо близнюків. А Ярослава прозвали головою колгоспу. Мама казала, що їй соромно ходити з ним на базар, бо дитина завжди помічала на тротуарі копійки й піднімала їх, стаючи на коліна. Майбутній керівник: завжди знає, що де лежить.
До кімнати зазирає білявий хлопчик.
— Я на вулицю, можна на роликах?
— Добре.
Він цілує маму й вибігає у коридор.
— Це Ярчик, — лагідно проводжає його поглядом. — Батьки соромилися розповідати знайомим, скільки у нас дітей. У радянські часи нормально було мати двох. Коли я ходила з п’ятим, доки можна було, нічого не казала їм. А шостого вони вже сприйняли спокійно. Тільки запитали, чи буде ще.
Дитяча кімната — прохідна. У ній стоять три двоярусних ліжка. На пофарбованих у синє стінах — золотаві янголи.
— Діти самі розмальовували, — каже Людмила. — Мають же бути чимось зайняті. Вони в нас грають на скрипці, бандурі, баяні, піаніно. Займаються акробатикою, малюють. Півторарічна Ангеліна спить із нами, — показує на двері сусідньої кімнати. — Але до ранку туди доповзають ще двоє.
На маленькій кухні тулиться стара пральна машина. На столі — два набори чашок на шість персон.
— Як ви тут усі поміщаєтеся? — дивуюся.
— Буває, і стола перевертають, — весело відгукується жінка.
1968 — Людмила народилася у Черкасах
1990 — участь у "студентській революції на граніті"
1992 — закінчила факультет кібернетики Київського університету
1992 — одружилася з Олександром
1993 — народився син Роман
1995 — народився син Ярослав
1996 — народився син Любомир
1996 — Людмила — психолог при храмі Миколи Доброго в Києві
2000 — народилася донька Софія
2000 — закінчила аспірантуру Інституту педагогіки і психології
2002 — народився син Назарій
2004 — народилася донька Ангеліна
2004 — кандидат психологічних наук
2005 — завкафедрою психології Інституту бізнесу та технологій
Христос Воскрес! Треба мати величезну мужність, щоб виховувати дітей, а особливо, коли їх багато. Але яка то радість для родини - тішитись з них, кохати їх і відчувати, як вони кохають батьків. Хай щастить Тобі Людмилко і твоїй Родині. Я познайомилась з твоїм сином і маленькою донечкою Ангелінкою на Конгресі Родина- спільнота любові. Дійсно маленький ангелочок, якого я тримала на руках і питала про маму, випромінював таке тепло і ніжність, яке може дати лише щаслива Родина. Ми колись співали разом з Людмилою.Не знаю чи мене памятає Людмила. Що ж побажати Вам, Родинко? Хай ваше життя буде піснею, піснею , яка б бриніла щасливими нотами дитячих голосів. Хай береже Вас Бог! З повагою- Ніна Челімкіна-Падун
Ваше подружжя прикрасив Господь діточками! Спасибі Вам за приклад! Дивився на вас і думав, як то воно буде в нашому шлюбі! Так, дивний Бог у святих своїх!!!
Перше, що вражає, коли потрапляєш в оселю родини Гридковцiв, — неймовірна кількість взуття: малесенькі черевички, капці, чобітки (пані Людмила каже, що їх щонайменше у квартирі пар 40) та дитячі малюнки на стінах — запорізькі козаки із «оселедцями», храми. Сім'я Гридковцiв — мистецька багатодітна родина, що мешкає у Києві. Нині 36-річна Людмила та 40-річний Олександр виховують шiстьох дітей. При цьому пані Людмила каже, що ніколи не переставала працювати і в грудні збирається захищати дисертацію на тему «Формування психосексуальної культури в студентської молоді». Людмила Гридковець — психолог, працює понад 12 років психотерапевтом, має нині роботи (і це незважаючи на те, що виховує місячну Ангеліну) на приватній фірмі начальником відділу психологічної корекції, науковим кореспондентом в Інституті психології та педагогіки професійної освіти та християнським психологом-психотерапевтом при храмі монастиря Василя Великого.
Запевняє, що будь-яка жінка може встигнути усе, чого сама забажає. Окрім того, пані Людмила — авторка десяти книжок із психології, у тому числі дитячої. Щоправда, переважна більшість доробків пані Людмили залежуються у шафах, чекаючи свого часу. А з-поміж них є й справді цікаві речі: посібник психосексуальної культури, віршована анатомія для дітей, «Подорож Андрійка у власне тіло», «Дива жіночого організму» (підручник для дівчаток).
Про родину Гридковцiв кияни мали змогу довідатися завдяки фестивалю традиційної культури родини «Родовід», організованому Київським міським центром сім'ї «Родинний дім». У цьому конкурсі Гридковці вибороли гран-прі як багатодітна мистецька родина. І не просто так. Усі дітлахи в родині — справжні артисти, які показують акробатичні етюди, грають на різноманітних музичних інструментах, малюють, співають, пишуть вірші. «Кожен з них має по чотири школи, — розкриває сімейні таємниці Людмила, — Роман і Ярослав вчаться у музичній школі грати на скрипці, Любомир — на фортепіано. Усі займаються у спортивній школі (Софійка, до речі, з двох із половиною років вчиться акробатики), а ще в школі мистецтв кожен має по два факультети: образотворче мистецтво і фольклорне відділення». У квартирі родини Гридковцiв — справжня консерваторія: фортепіано, скрипка, два баяни, сопілка та бандура. На тому всьому дітлахи організовують концерти.
Дивно, але ні Людмила, ні Олександр не з багатодітних родин. «Якби нам сказали колись, що ми матимемо багато дітей, — каже пані Людмила, — ніколи б цьому не повірили. Я свою першу дитину народила у 25 років. А тепер ми вже думаємо, що цифра «шість» якась не дуже гарна, «сім» — звучало б краще».
Безперечно, Людмила могла б надавати молодим батькам безцінні консультації, бо має свою ефективну методику виховання дітей. «Ранок та вечір — це святе, той час, який я присвячую родині, — розповідає Людмила. — Діти наші ростуть у «походних» умовах, але вони дуже самостійні. Це, напевно, перевага багатодітних родин (от, скажімо, Любомир у нас пішов у 5 років у школу). Діти тягнуться одне до одного і, незважаючи на різницю у віці, вони є ровесниками. Відтак усі вікові кризи швидше проходять».
Виховання дітей особистостями має свої «рецепти». Так, за словами пані Людмили, важливо розгледіти здібності дітей (а це, до речі, можна зробити у віці до 5 років), заохочувати їх. Важливо навчити дітлахів змалечку заробляти гроші. «Батьки роблять дуже часто поширену помилку говорячи: «Ти поприбираєш у хаті, а я тобі за це заплачу». Такі речі є неприпустимими, — запевняє пані Людмила. — Дитина має почуватися у власній оселі повноцінним господарем і як господар несе повну відповідальність за те, що у ній відбувається». Тому пані Людмила вдається до батьківських хитрощів: «Я їм розповідаю, приміром, про хлопчика, який раптово захворів і не встигає виконати завдання, що йому дали на літні канікули. Йому, мовляв, неодмінно потрібно допомогти, а оскільки родина заможна, то за цю допомогу ще й заплатять. Так, треба списати з книжки якийсь уривок — це коштує 10 гривень за цілий зошит. З одного боку, вони тішаться, бо зроблять добру справу: допомагають хворому хлопчику й заробляють гроші, а я тішуся, що вони чимось корисним зайняті».
До речі, відзнак та особливої допомоги сім'я Гридковцiв не має. Раз на тиждень має змогу придбати у магазині Шевченківського району продуктів на сто гривень — така турбота районної влади для тих, хто має більше п'яти дітей. «Усе у цьому світі відносно: пенсіонери скаржаться, що пенсій їм на життя не вистачає, — каже пані Людмила, — а я думаю, що якби ми отримували на кожного члена сім'ї такі гроші, то жили б дуже непогано. Батьки народжують дітей, перш за все, для себе, і ніхто не зобов'язаний платити за моїх дітей. Але якби держава нам допомагала, було б приємно».
Водночас Людмила тішиться своїм чоловічим «кодлом» (бо в родині ж п'ять мужчин). «Для будь-якої матері важливо мати синів, — каже Людмила, — бо вони завжди дають підстави їй відчути себе жінкою. Які вони мені вірші пишуть і малюють картини! Уявіть собі, коли я виходжу з тролейбуса, мені подає руки стільки чоловіків! Навколо всі штовхаються, а я виходжу, як королева».
Інші коментарі
Шановна, пані Ніно!
Щиро вітаю Вас з Різдвом Христовим!
Щастя і здоров`я і Божої любові!
Хочу подарувати Вам кілька нових пісень:
РАДІСТЬ МОЯ, УКРАЇНО!
Я не шукаю Україну –
Вона у дітях і в мені.
Історію Руси величну
В казковім бачу я у сні.
Про...››› Володимир Мангов| 07.01.2009, 20:57
Романові.
Я не казав, що моя хата скраю. Складається враження, що ти дискутуєш із власними припущенням. Доведи, що вмієш не домислювати те, чого насправді не було.
Про Майдан. Майдан власне і був тим, що Володимир називає "громадською...››› Fisher7| 07.01.2009, 18:59
Надто багатослівно можливо пишу, хочу повторити основну думку - давайте будемо подавати ВЛАСНІ ІДЕЇ. Тоді це буде рух вперед. Якщо тільки робити аналіз чогось, то ми тупцюємося на місці. Ідімо ВПЕРЕД! Моїм невеликим розумом думаю, що так буде і цікавіше і...››› Роман| 05.01.2009, 02:01
Для fisher7
Я погоджуюся що розум - то лише засіб. При чому один із найефективніших, якщо вміти ним скористатися. І в тому нічого не має ні хорошого ні поганого. На рахунок агрументації статті, я не погоджуюся, що вона є не аргументованою. Я не стаю повністю...››› Роман| 05.01.2009, 01:38
З Новим роком і Різдвом Хрестовим!
Творчих успіхів!
...››› вадим ,одесса| 04.01.2009, 23:00
Новини
Події
Фотогалереї
Поштовий
веб-клієнт
Про
сайт
Електронна пошта
На фото Людмила і Олександр Гридковці з дітьми
