Як Богонатхнений пастир Митрополит Андрей Шептицький уложив молитву за український народ, у якій звертається до Христа-Спасителя з різними потребами своєї пастви. Просить про прощення всіх провин та охорону перед спокусами. Просить про благословення Боже на наші родини, на батьків, дітей і молодь. „Провідникам нашого народу дай світло Твоєї премудрости з неба... Благослови також і дочасне добро нашого народу. Дай йому волю, щоб він міг свобідно розвивати свої природні, Тобою дані сили".
Віщим своїм духом відчув Митрополит, що день волі українського народу прийде. І у свідомості Божого дару волі й державности, неначе у заповіті, передав духовним своїм дітям прозорий план „Як будувати Рідну Хату". „Немов той чоловік, що пус¬каючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. Одному він дав п'ять талантів, другому - два, а третьому - один, кожному за його здібністю, і від'їхав" (Мт. 25,14-15).
В часі Другої Світової війни, Митрополит Ан¬дрей разом із своїми єпископами й священиками, кожного року відбували серію Архиєпархіяльних Соборів над Господнім Декалогом і Його застосу¬ванням у житті українського народу. Про кожну Божу Заповідь Митрополит приготовив окремі декрети та конкретні правила, які для душпастирів були непомильними дороговказами у ділі освячен¬ня й спасіння народу.
Між декретами Собору 1941 року був і бо¬гословсько-соціальний трактат „Як будувати Рідну Хату" У декреті Митрополит повчає свя¬щеників, як Церква повинна виховувати людей у християнських чеснотах, щоб були вони від¬повідальними й творчими громадянами. При допомозі науки Євангелії, Церква вщіплює в душах людей відчуття справедливості, чесність, ощадність, моральність, працьовитість... Школами громадських чеснот є родина, громада, товариство. Отож, Церква відіграє важливу роль у будівництві держави. Вона виховує народи і вщіплює християн¬ські чесноти.
Думки й поучения Митрополита Андрея у посланні „Як будувати Рідну Хату", мабуть, більш актуальні сьогодні, аніж тоді, коли він їх вперше писав. Україна, хоч вільна й незалежна, все-таки знаходиться у критичній ситуації під оглядом політичного, економічного життя разом із соціальними негараздами та, особливо, морального здоров'я своїх громадян. Документ „Як будувати Рідну Хату" подає вказівки як вийти із важкого становища, як морально оздоровити жителів України.
Потрібно, щоб загал українського народу, про¬відники, священики і все громадянство запізнали¬ся із змістом натхненного поучения Митрополита Андрея. Можна знайти там розв'язки й ліки на різні проблеми й труднощі, що їх на даний момент має Україна. Отож, видаємо у формі окремої брошури цей корисний твір, щоб був він для всіх доступним та щоб весь народ міг з нього користати.
Михаїл Гринчишин, ЧНІ, Апостольський Екзарх
Декрет Львівського Архиєпархіального Собору 1942 року до духовенства під заголовком "Ідеалом нашого національного життя..." (грудень 1941 р.)*
Частина І
Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина. Тому й незвичайно важно, щоб усе Духовенство Єпархії як-найправильніше над тим працювало, щоб по нашим силам причинитися до здійснення цього ідеалу.
Передовсім треба здати собі справу з незви¬чайних труднощів, зовнішніх і внутрішніх, які стоять народові на перешкоді до того, та намі¬тити дорогу, яка нас до того веде. Про зовніш¬ні перешкоди не будемо говорити; не в нашій змозі усунути їх. Можемо тільки упросити лас¬ку у Всевишнього Бога, в Якого руках доля на¬родів, щоб справи повів так, як бажаємо. Навіть тоді, коли той дар із Неба молитвами отримаємо і на нього заслужимо вірним і совісним зберіганням Божих заповідей, знайдеться пребагато великих внутрішніх труднощів, які треба буде вже нам са¬мим побороти, очевидно, не без помочі Божої благо¬даті.
Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб по¬борювати відосередні тенденції внутрішнього роз¬кладу і успішно захищувати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьків¬щина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнородних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили роз¬вивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тіль¬ки матеріяльним, але й моральним тілом.
Очевидно, те, чим повинна бути всенаціональна Хата, може бути тільки ідеалом, який лиш частинно нарід може здійснити. Ніяка хата, навіть національ¬на, не є в строгому значінні цього слова організмом, бо жадна держава не має внутрішнього одного жит¬тя, як це мусить мати кожний організм. Організм, твір природи, живе, розвивається і діє грою природ¬них сил, що в ньому, і тільки в ньому, находяться. Тому й кожний організм живе своїм життям;— при¬рода не видає мертвих організмів. А організація є твором людських рук. її мета: створення тіла, яке по змозі якнайближче було б по¬дібне до творів природи — організмів. Щоб це порів¬няння і різницю пояснити, скажемо: організм — це живе тіло, живуче дерево, тощо; а організація — це мистецька статуя, будова, виконаний плян людсько¬го ума. Людська організація буде тим сильніша й тим краще відповідатиме наміченій її творцями меті, чим і оскільки, вживаючи сил природи та спираючись на природне життя поодиноких організмів, з яких люд¬ство складається, стане по змозі якнайподібнішою до природного організму. Бо така вже людська природа, що в ній силою природного права повстають пооди¬нокі організми під діянням людської культури, себто праці людей над людською природою. Такі твори є якраз такими організаціями, такими близькими ор¬ганізмам, що в них ті два поняття майже затираються силою, сталістю тих організмів, природна сила, при¬родне життя, на яке вони спираються. Такою організацією-організмом є родина, утво¬рена волею й умом людини, але утворена по силам природи і згідно з її законами. Такою організацією-організмом є громада, себто злука людей, що живуть в одній місцевости та зв'язані зі собою сусідством і спільнотою багатьох потреб і інтересів. Вона є тво¬ром людей, але так пристосованим до людської при¬роди, до внутрішнього напряму її сил, її потреб, що є майже організмом. Звідси родина і громада є, сказати 6, протоплазмами, первісними клітина¬ми, з яких складається людська суспільність. Обі ці організації будуть тим сильніші та тривкіші, чим більше будуть уважувати природу та її закони. Дальшими організаціями, що вже дальше від¬ходять від первовзору-організму, — то всі спіль¬ноти, товариства, об'єднання, кооперативи, про¬фесійні спілки, що утворені волею людей для оборони, або розвою якихось спільних дібр чи потреб. їх сила і тривкість буде в тому, оскільки вони більше, або менше відповідатимуть людській природі, її потребам, її природним змаганням і, очевидно, оскільки діяння людського ума буде правильніше та мудріше. Такою організацією-ор¬ганізмом, ще більше відбігаючим від первовзору, але все-таки ще спертим на природні сили, можуть бути і держави, але легше ті малі держави, зложені з небагатьох, а зі собою зв'язаних сильними зв'язками солідарности громад, яких в одно лучить багато життєвих дібр і потреб. Мудрість, з якою побудо¬вана така організація, може з неї робити такий твір, що має життєву силу правдивого організму.
Чим більша кількість людей, з яких має склада¬тися організація національного життя, чим більше умів, які мають працювати над тією організацією, чим загальніше приняті ними засади тієї організа¬ції, чим у всіх, що до неї належать, більше спільних переконань, спільних потреб, спільних традицій, почуття солідарности і багатьох інших ще держав¬них прикмет і чеснот, тим більше має така людська організація внутрішньої сили, що з неї робить щось немов організм.
Маючи приступити, як Бог дасть, до будови на¬шого національного моноліту, треба нам приступа¬ти до такого важного діла зоруженими в достатнє знання і всі потрібні прикмети. Треба і нашому на¬родові, а хоч би тільки нашим вірним, передавати потрібні знання і виховувати його в усіх тих грома¬дянських чеснотах, від яких залежить вартість цілої громадянської праці людини. Положення виглядає таке, що Боже Провидіння дасть українському наро¬дові виконати його природне право — вибрати собі й установити форму управи своєї Рідної Хати, тому треба нам над ним так працювати, щоб того свого права ужив він мудро і по-християнськи. На те треба і нам самим ясно з'ясовувати собі всі християнські принципи, що відносяться до суверенного проводу. Пригадуємо їх тут тільки в ядерному скороченні, щоб обширнішим представленням не ослабити синтетичного образу справи.
Провідна влада походить від Бога, і бо вона є природною консеквенцією людської ' природи і суспільного життя людини. Кажемо, що власть по¬ходить від Бога, від Котрого походить і природа, і її природні змагання, і потреби. Та власть лежить у природі народу, себто цілого народу, а не якоїсь поодинокої людини. Немає ніякої причини, чому один чоловік, або кількох чи більше їх могли б бути провідниками і іншим, собі рівним, наказувати.
Нарід може вибрати собі того чи тих, кому дає таку провідну власть, яку хоче, себто є природним пра¬вом народу встановити собі форму провідної влади, вибрати поміж різними формами — монархічною, олігархічною чи демократичною — задержуючи собі ту участь у провідній части, яку може вико¬нувати виборами, себто голосуваннями, а в деяких важніших справах т. зв. плебісцитами чи рефе¬рендумами. Та керівна влада має за мету служити публичному добру, зберігати й боронити природ¬ної і правильної свободи громадян, родин і всіх стоваришень, фахових товариств, чи синдикатів, чи кооператив, чи всіх тих угрупувань людей, які відповідають потребам людини і її свободі лучити-ся з іншими у виконуванні своїх прав і обов'язків. Для збереження природної і правильної свободи громадян керівна влада встановляє справедливі за¬кони, непротивні Божому праву і загальному добру, та безстороннє і незалежне судівництво, яке при¬стосовує загальні закони до поодиноких випадків і розмежовує взаємні права й обов'язки громадян.
Провідна влада обов'язана сповняти християн¬ські обов'язки влади супроти Всевишнього Бога, тому мусить у житті пристосовувати принцип Божого Об'явлення і помагати всім громадянам у виконуванні Божого культу, якого домагається Боже Об'явлення. Супроти неправдивих релі¬гійних доктрин і неопертих на правді Божого Об'явлення культів провідна влада може запевню-вати всім громадянам ту цивільну свободу, яку з природи має кожна людина: не бути змушуваною до ніяких зовнішніх виявів внутрішніх переко¬нань, яких не має, і свободу виконувати той культ релігійний, який уважає за свій, оскільки в тому культі ніщо не противиться природній моралі.
У тій цивільній толеранції супроти всіх вірувань і культів влада не має входити у внутрішній зміст тих вірувань, не апробує їх, а тільки запевнює гро¬мадянам у практиці цивільну свободу. Христовій Церкві, основаній самим Богом Ісусом Христом, влада обов'язана запевнювати повну свободу ви¬конування її Божого післанництва і проповідання слова Божого Об'явлення. Ті християнські принципи, що відносяться до верховної влади, є гейби в зародку висказані самим Христом Спасителем. „Знаєте, що кня¬зі народів (поган) панують над ними і вельмо¬жі їх тиснуть. Не так буде між вами, а хто хоче між вами бути великим, нехай буде слугою, а хто хоче між вами бути першим, нехай буде рабом. Бо Син Чоловічий не прийшов, щоб Йому служити, але щоб послужити й душу Свою дати за спасения многих" (Мт. 20, 26—28).
Але крім цих загальних християнських прин¬ципів в розбудові Батьківщини треба ще багатьох, трудних, може, до зроблення дослідів над питан¬ням, яка форма правління найбільше відповідає українському народові з уваги на теперішню хви¬лину і теперішні його прикмети та недостатки, або до якого ступеня треба йому радити задержувати для себе якусь участь у проводі, якою може не зуміє відповідно орудувати для власного свого добра. Бо демократія і свобода, і навіть далеко йдуча участь усього народу в виконуванні керів¬ної власти може йому запевнювати мир, добробут і щастя, але коли в виконуванні цієї свободи і прав нарід мав би йти за фальшивими гаслами револю¬ції чи соціялізму, як, обманений ложними наді¬ями, домагався б пересадної свободи без уважения тих основних законів, на які спирається кожен громадський порядок, то безпосереднім наслід¬ком так зрозумілої свободи чи демократії мусіла б бути анархія, а вслід за нею неволя, нужда і руїна. Щоб усі ці речі як слід собі з'ясовувати і дава¬ти мудрі ради свому народові, треба Духовенству передовсім пізнавати і самостійною працею дослі¬джувати мало досі ще в світовій науці обговорюва¬ні питання про будівництво проводу й організацію всіх загальних виборів і голосувань. Бо великий нарід — це не пісок одиниць, себто не те, чим уяв¬ляв собі його такий Руссо, а за ним французька революція і, дальше, цілий європейський демокра¬тизм і лібералізм. Великий нарід — це цілість дуже зложена злукою прерізних природних угрупувань людей. Одні спираються на спільність праці, по¬треб, прав чи на сусідство хат і домівок, спільність фахових інтересів, учених тіл, різних теорій і наук, синдикатів робітників і хлібодавців, пролетарів і людей посідаючих що-небудь, — одним словом, є цілістю, зложеною з найрізнородніших спільнот, спертих на різні сторінки людської природи і сус¬пільного життя. Треба неначе з люпою пригляда¬тись усім тим угрупуванням, щоб у них, чи попри них, чи над ними організувати життя.
Духовенство і в своїй душпастирській праці і поза нею, для богословських чи соціологічних студій, по¬винно зблизька приглядатися народним масам і до¬сліджувати життя, прикмети і браки народу, бачити зблизька, як цей нарід буває жертвою не тільки біди тяжких праць, але крім цього великих небезпек і обманчивих надій. У всіх тих положеннях повинно Духовенство з любов'ю служити народові науками, радами й потіхами. Такий обов'язок світських свя¬щеників і монахів! Досліджування народного життя повинно бути джерелом правильного осуду і про те, що тому народові треба в суспільному житті і полі¬тиці, себто які суспільні інституції, які форми влади, які закони найкраще відповідають його потребам. Очевидно, не кожен священик може віддаватися таким студіям, але немало осягнемо, коли бодай де¬які з нас науковою працею, а хоч би тільки щирим інтересом і таким досліджуванням, яке приступне кожному, будуть або дійсними спеціалістами в тих усіх науках соціологічних і політичних, або будуть у них бодай визнаватися. Праця, до якої Собор за¬прошує Духовенство, не легка, бо поза загальними християнськими засадами, що відносяться до вла¬ди, наша наука не досліджує, ба, навіть ще й не знає, багатьох питань, що відносяться до будівництва Батьківщини, а можна сказати, що й загальна світо¬ва наука ті питання досі ще занедбує. Занедбує їх тому, що находиться від дуже давна, бо від кінця XVIII ст. під сугестією соціологічних і філософічних теорій французької революції. В протиставленні до їх індивідуалізму і лібералізму перекинулись інші дослідники до соціалізму і державного тоталізму. Як наука, так і держави з одної крайности переки¬нулись у другу, може в дечому й тому, що посеред¬ній терен поміж двома крайностями не був досить наукою перестудіований.
Старий монархічний режим, у якому були збе¬режені давні ще, середньовічні інституції, в якому було, безперечно, багато надужить, але й багато здорових ще і життєздатних традицій, підкопа¬ла й повалила французька революція, оперта на принципі крайнього індивідуалізму і крайнього лібералізму. Головний представник тих теорій, Руссо уявляв собі людську суспільність чи людство як масу одиниць, зв'язаних з цілістю тільки своєю волею (соціяльний контракт). Людство і кожна його частина в його очах не мала нічого органічного, була неначе купою піску, в якій кожне зеренце незалеж¬не, незлучене органічно з іншими. Та теорія мусіла довести до хаосу, а передовсім довела до того по¬няття, що авторитет — це ніщо інше, як сума числа і природних сил. Така матеріялістична доктрина про всякий авторитет у державі спирає його все на бру¬тальну силу маси і більшости. Одиницю до неслуху і піддання може склонити тільки матеріяльна сила більшости. Таким робом матеріалізм перейшов із сфери космологічної на соціологію і політику. Після усунення Бога і Його закону, на що ж можна було сперти державну вдасть, як не на всемогучість мно¬жества і на тих, що в імені тієї більшости говорили з тою перевагою, яку дає сила?!
Тим-то із крайнього індивідуалізму переходиться до всемогучости держави, яку проповідає соціялізм. В практиці також, нічим необмежена свобода оди¬ниці мусить довести до такого хаосу, з якого людей може вивести тільки автократизм всемогучої держа¬ви. Так із лібералізму й індивідуалізму люди пере¬ходять до держави, що вважає себе за компетентну входити в усі найменші подробиці життя одиниць, хоче все нормувати, все бере в руки і одиницям не лишає вже ніякої свободи (тоталізм, етатизм). Ми всі були свідками в усіх європейських держа¬вах того банкротства крайнього індивідуалізму і лібералізму парляментарного устрою. Парляменти, зложені з представників цілого народу на підставі безпосередніх вироків, як були нежиттєздатним органом, так і були підкресленням непридатности індивідуалістичних теорій до державної організації. З них ми перейшли просто у соціялістичну державу з монархічною, аристократичною чи демократичною формою, яку принимає держава, в якій владу має диктатор і партія чи монопартія (Сталін).
Характеристичне при цих революціях те, що майже зовсім затираються форми державно¬го і суспільного ладу, передані ще старинним світом. При кожній з тих форм правління, які розрізняє Аристотель, (Політика, кн. III, гл. 5, § 2), себто при монархії, олігархії чи демократії, державна влада може вважати себе за всемогучу і допроваджувати одиниці до цілковитої неволі, або одиницям залишати свободу, що доходить і до крайности. Тому при помішанні тих трьох форм ми бачили демократичні й олігархічні монархії, монархічні й олігархічні демократії, або монархічні й демократичні олігархії. Або, іншими словами, в питаннях про управу держави вже не йде про те, чи формально держава є монархією чи республикою, але про те, чи в ній є збережена слушна міра поміж правами і свободою одиниць та правами і властю держави. Воно, зрештою, виходить на те саме, і роз¬діл Аристотеля не тратить свого значення, бо все-таки в добре зорганізованій державі власть держить і виконує, за приписами чеснот, одна людина — мо¬нарх; або її виконують найкращі в народі, знову ж за приписами чесноти, — це влада аристократії чи олігархії; або вона так розложена, що всі громадяни мають якусь участь у державній власти — це устрій демократичний. В ньому осягається те, що всі ці¬нять і люблять порядок, виконуючи свої права, оче¬видно, також за приписами чесноти.
Ця вимога, з природи речі конечна, щоб усі „власть імущі" виконували її тільки за приписами чесноти, є найтрудніша до виконання. Досвід Європи, може, від віків навчив нас, що незвичайно трудно знайти одного — монарха, який не ставав би бодай часом тираном і все поступав би по чесноті, „служив би" за приписами Євангелія. Оскільки осягнути трудніше те, щоб усі громадяни виконували участь у дер¬жавній власти за приписами чесноти. Хоч та участь буде обмежена тільки до загального голосування і де принципу виборчих урядів аж до найвищого, скільки ж то треба загальних у всіх громадян чеснот на те, щоб власть була виконувана тільки за приписами чесноти! З цього походить, що форма демократична приступна до найзагальніших спокус.
Тому при несправедливій владі, без чесноти, чим більше є в ній єдности, тим більше народові шкодить. Тиранія більш небезпечна, ніж зіпсута аристокра¬тія, або олігархія, а ця знову гірша і небезпечніша від демократії. З усіх лихих організацій влади зла демократія, яку називають загально демагогією, ще найменше шкідлива, а зіпсута монархія, що її на¬зивають тиранією, найбільше шкідлива. Причина цього ясна, бо в демагогії, коли множество убогих переслідує багатіших і гнете їх силою числа, і метою такого поступування є бодай добро більшого числа. А коли олігархія робить те саме, робить його для меншого числа, а тиранія робить те саме для добра тільки одного. Це все є тільки поясненням христи¬янського принципу, що власть обовязує до служби. Хто має власть, мусить дбати про добро тих, кому служить; дбати про своє добро перед добром зага¬лу— це надужиття кожної влади.
Зі сказаного випливає, що чим більше громадян має участь у власти і чим більша та участь, тим більше треба, щоб ті громадяни були праведни¬ми, себто мали моральне виховання, переповнене євангельськими принципами. Лев XIII пригадував цю правду американським єпископам (Енцикл[іка] „Longinqua 6.I.1895): „Якщо йде про громадський по¬рядок — то це правда очевидна і всіми признана, що особливішим способом у демократичних державах, якою є ваша держава, незвичайно важна річ, щоб громадяни були чесні й обичайні. Коли праведність і справедливість у свобідного народу не є в пошанів¬ку, коли не пригадується народові і часто і дбайливо зберігання приписів Євангелія, сама свобода може бути великою небезпекою. Тому всі члени вашого духовенства, що працюють над поучуванням на¬роду, нехай ясно говорять про обов'язки громадян, так, щоб переконати уми і переняти їх тією правдою, що лояльність, безінтересовність і чесність є конеч¬но потрібні в усіх функціях громадського життя.
Бо дійсно те, що недозволене в приватному жит¬ті, не є дозволене і в публичному житті". А в слові до французьких робітників-паломників Св. Отець казав: „Якщо ваша демократія буде християн¬ська, вона запевнить батьківщині мир, добробут і щастя. А навпаки, коли віддасться революції та со-ціялізмові, коли, обманена шаленими ілюзіями, ки¬неться на ревіндикащї, що нищать основні закони, на які спирається кожен громадський порядок, на¬слідком такої демократії для самих робітників буде неволя, нужда і руїна".
Можна зробити ще й ту заввагу, що коли олігархія спирається на одну партію, або на один народ, спо¬куса надуживати власти для гноблення іншої пар¬тій чи національностей є більша. Чесноти громадян, що беруть участь у власти, мусять бути тим більші, чим більше партійність і національний шовінізм за¬сліплюють чоловіка супроти прав противників.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
