В понеділок вночі померла правозахисниця Надійка Світлична
Відома українська правозахисниця Надійка Світлична померла в Матавані (США).
Лауреат державної премії України ім. Тараса Шевченка – Надійка Світлична для слухачів Радіо Свобода запам‘яталася глибокими за змістом, українськими програмами про людські долі, про Україну, про її тернистий шлях до волі.
1972 рік вона за правозахисну діяльність провела в ізоляторі КДБ.
1973 її засудили на 4 роки таборів. Покарання відбувала в Мордовських концтаборах.
Після виїзду з СРСР була активним членом Закордонного представництва Української Гельсінкської Групи і редактором-укладачем «Вісника репресій в Україні», (США). В 1983-1994 роках працювала в українській редакції Радіо Свобода в Нью-Йорку...
СВІТЛИЧНА Надія Олексіївна (нар. 8.11.1939, с. Половинкино, Старобільського р-ну, Луганщина)
Правозахисниця, активний член Закордонного представництва Української Гельсінкської групи (УГГ), редактор-укладач „Вісника репресій в Україні„ (США).
Закінчила філологічний факультет Харківського університету, відділення української мови й літератури. Працювала директором школи робітничої молоді в м. Краснодоні, бібліотекарем.
З 1963 оселилася в Києві. Працювала в редакційній групі заочного сільськогосподарського технікуму, редактором видавництва "Радянська школа", науковим співробітником інституту педагогіки і за сумісництвом — учителькою вечірньої школи в Дарниці.
Клуб творчої молоді (КТМ), який відвідувала з братом Іваном, зіграв величезну роль у житті не тільки "шістдесятників".
Там Світлична здружилася з багатьма майбутніми дисидентами, з художницею А.Горською.
Після відомого зіткнення 22 травня 1967 біля пам'ятника Т.Шевченку Світличною серйозно зацікавився КДБ.
08.11.67 Надія Світлична разом із братом, І.Дзюбою, Л.Костенко послали лист-протест П.Шелесту, у якому кваліфікували процес над В.Чорноволом як порушення елементарних процесуальних норм, як "особисту помсту, розправу наділених владою людей над людиною, яка інакше мислить і зважується критикувати дії окремих радянських установ, тобто здійснює своє конституційне право".
1968 звільнена з роботи.
У грудні 1970 у м. Василькові Київської обл. разом з Є.Сверстюком Світлична знайшла забиту подругу-художницю А.Горську, організувала похорон і зведення пам'ятника на її могилі.
Після "січневого покосу" 1972 С. майже щодня викликали на допити в КДБ у справі брата. Щоразу прощалася зі своїм дворічним сином Яремою, який теж був для КДБ "арґументом" слідства. За місяць до арешту на черговому допиті оголосили про арешт і зажадали написати доручення, кому вона довіряє виховання дитини.
"Були страх, сльози, сумніви, торгівля з самою собою: чи не піти на компроміс задля дитини", - такі думки прийшли в той момент, коли начальник слідчого відділу сумнозвісний Пархоменко заявив: "Ми даємо Вам ще добу - подумайте добре". Жодному його слову не повірила. Потім з'ясувалося, що в цей день був арештований Іван Дзюба і проведено багато обшуків, у тому числі й у Світличної. Вилучили книгу Василя Стуса "Феномен доби", Авторханова, вірші, статті, вирізки, листи — усього 1800 одиниць.
Заарештували Світличну 18.05.72. Сина з ясел кагебісти відвезли в будинок дитини в м.Ворзель під Києвом. Тільки зусиллями братової Л.Світличної родині вдалося забрати його і віддати бабусі на Луганщину.
Майже рік Світлична провела в ізоляторі КДБ на Володимирській. На провокаційні запитання слідчого відповідала: "Я просто людина, життя подарувало мені щастя спілкуватися з широким колом творчих людей, і репресії проти них я сприймаю як репресії проти мене". У протоколах слідства є таке: —“Визнаю себе винною в тім, що, маючи вищу освіту, певний життєвий досвід, вірила законам, які не узгоджуються між собою, вважала, що конституція СРСР — це найвищий Закон, а це не так, тому що його постійно порушують. Обіцяю, що коли мене з малою дитиною випустять, не читатиму антирадянську літературу, а зарікатися, що взагалі нічого не читатиму, не можу, тому що я людина письменна і невідомо що є критерієм: що можна читати, а чого — не можна.
23-24.05 1973 засуджена Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 4 р. таборів.
Покарання відбувала в сел. Барашево, Теньгушовського р-ну, Мордовія, в установі ЖХ-385/3.
Разом з іншими ув'язненим брала активну участь у протестах, голодуваннях. За місяць до кінця терміну Світличну повезли в Луганськ вибирати місце проживання, фактично "заслання", але вона твердо вирішила повернутися до Києва.
Повернулася в травні 1976. У прописці відмовили, на роботу не брали, погрожували заарештувати за "дармоїдство". Жила з сином у братової Л.Світличної, яку реґулярно штрафували за "порушення паспортного режиму". Восени 1976 зважилася надіслати до ЦК КПУ й уряду заяву — відмову від громадянства, мотивуючи цей крок жорстокою розправою над Л.Лук'яненком, П.Григоренком, В.Чорноволом, В.Стусом, С.Шабатурою та іншими достойними людьми. Свій вибір пояснила так: "Нижче моєї гідности бути громадянкою найбільшого в світі, наймогутнішого і найдосконалішого концтабору".
У 1977 Світличної запропонували вступити до УГГ. Відмовилася, відповівши: "Я роблю для вас усе, що можу, і далі робитиму те, що зможу. Робитиму не для того, щоб десь фіґурувати, бо не бачу в цьому особливого сенсу".
1977 вийшла заміж за П.Сткотельного, прописалася й улаштувалася двірничкою в дитячому садку, але після чергового допиту була звільнена. 30 грудня Світличної пред’явили попередження за Указом ПВП від 25.12 1977. На "відкритому" судовому процесі в березні 1978 у м. Василькові Київської обл. над М.Матусевичем і М.Мариновичем була свідком. Щодо її показів до ЦК КПУ надійшла така інформація: "Намагалася використати судову трибуну для антирадянської агітації і пропаганди". У травні 1978 народився син Іван.
12.10.78 виїхала спочатку до Рима, де її прийняв Папа Римський Павло VI, а 08.11 того ж року прибула в США. Через 8 років її позбавили радянського громадянства.
Працювала перекладачкою в Гарвардському університеті. З 1980 Надія Світлична брала активну участь у роботі Закордонного представництва УГГ, стала редактором-розпорядником періодичного видання Представництва. До неї стікалася вся інформація про репресії в Україні. До 1985 Світлична реґулярно видавала "Вісник репресій в Україні" (коштом української діяспори). 1983-1994 рр. Світлична працювала в Українській редакції Радіо "Свобода". Спочатку виходила в ефір епізодично, як правило, у зв'язку з трагічними українськими подіями. Від постійної роботи в редакції спочатку відмовилася, боячись нашкодити братові. Потім зрозуміла, що братові вже неможливо нашкодити. Блискучого літературного критика й поета система зробила інвалідом першої групи. Розшифровуючи і розбираючи передані з таборів матеріяли і перетворюючи їх на брошури і книги, Світлична вчинила справжній подвиг. Це була неймовірно тяжка, каторжна робота. Саме Надії Світличній ми зобов'язані підготовкою до друку книги В.Стуса "Палімпсести".
1990 Надія Світлична приїхала в Київ під час студентського голодування. Щодня приходила інкоґніто на майдан, але зізнатися, хто вона, не зважилася. Було незручно: "Я сита з багатої країни, а вони голодують". Тоді ж подумала: „Діти гідно продовжують традиції шістдесятників... Україна прокинулася". Після смерті брата Івана разом з його вдовою Л.Світличною підготувала до друку книгу його віршів „У мене - тільки слово“ (вийшла 1994) і книгу спогадів про І.Світличного „Доброокий“ (видана в 1998). Здали до друку книгу його листів з табору „Не доходять ненаписані листи“.
1994 Надії та Івану Світличним присуджена державна премія ім. Т.Шевченка.
Останнім часом Надія Світлична проживала в м. Ірвінґтон, штат Нью-Джерсі, працювала в Українському музеї в Нью-Йорку, редаґувала жіночий журнал "Віра".
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
СВІТЛИЧНА Надія Олексіївна