Уже традиційно другого дня нового року компанія “ДікАрт” організовує в Львівській Опері новорічний музичний вечір. І вже майже традиційно цього дня в ній виступатиме Тарас Чубай із гуртом “Плач Єремії”.
Щоправда, цього разу концерт вирізнятиме особлива концепція. Адже музикант відзначатиме двадцятиліття сценічної діяльності. Особливої урочистості програмі надасть участь камерного оркестру “Віртуози Львова” та вокальної формації “Піккардійська терція”. Про інші особливості дійства 2 січня і не лише Тарас Чубай розповів “Газеті”.
– Це буде не перший ваш виступ в Опері, але перший – ювілейний. Це якось вплине на програму?
–Ювілейність? Мабуть, так, але радше в комедійному сенсі. Я люблю дивитися на себе іронічно, тож ми згадаємо деякі пісні, з яких починав – не хотів би зараз розкривати “всі карти”, але буде весело.
– Це будуть і пісні, старші від двадцяти років? Адже починаєте відлік своєму ювілеєві не з того моменту, коли вперше вийшли на сцену, а з того, коли почали отримувати за це гроші. Інакше довелося зважати б на поважніший сценічний вік….
– Так, ще в школі в мене були концерти із групою “Циклон”. Тоді я познайомився зі Всеволодом Дячишиним – басистом, із яким виступаю досі. А з ансамблем Палацу творчості дітей та юнацтва середині 1980-х мав гастролі навіть у Польщі. Виступ за кордоном, у місті Ряшеві – це виглядало дуже поважно.
– Програму буде складено за якимось “хронологічним принципом”?
– Ні, це просто буде концерт із відчуттям того, скільки вже минуло років. Але позолоченої цифри “20”, оздобленої лавровим листком, над сценою не висітиме (сміється). Приємно, що я так довго втримався на сцені без пауз. Тому коли мене запитують, де ми зникли, відповідаю, що нас просто не крутять ці напівпорно (чи й навіть не напів)-музичні канали. А я є. Я живу, я концертую.
– Із чим у вас асоціюється Львівська опера (крім власних концертів, звісно)?
– Для мене Опера – це сцена з дуже великим значенням. Змалечку там “товкся”, в шкільні роки “облазив” усе – від підвалів до горищ. Це для мене рідне приміщення, грати там приємно.
А чи не вперше потрапив туди 1976 року на концерт Чеслава Нємана. Попри те, що мені тоді було шість років, дуже добре пам’ятаю концерт, навіть які пісні він співав. Думаю, що на той момент уже був добре ознайомлений із творчістю Нємана, оскільки батько його багато слухав. На той концерт також ходив із батьком і, як розповідають мені досі його знайомі, в черзі за квитками голосно так запитав: “Тату, а що це, вони всі на Нємана прийшли?” – чим привернув загальну увагу.
– Які найяскравіші враження останніх років?
– Це, безперечно, народження моєї доньки. Найяскравіше враження всього життя. Був під час пологів, сам перерізав пуповину. До речі, власне сьогодні (розмова відбувалася 27 грудня) моїй доньці Меланці виповнюється дев’ять місяців. Отже, вона вже в цьому світі двічі по дев’ять.
– А якщо говорити про враження музичні…
– У тому віці, коли здається, що вже минула юність, людям чомусь хочеться до неї повертатися. Передусім через музику. Але я завжди любив слухати не ту музику, що всі. Тому мої знайомі досі не хочуть цього слухати. Це і народна, і джаз, і класична. Я слухаю все, що мене зачіпає.
– В одному із попередніх інтерв’ю ви говорили, що дуже хотіли б навчитися грати на якомусь народному музичному інструменті. Ваша мрія вже здійснилася?
– Я і далі мрію про це. Вже трохи вмію грати на трембіті, на дримбі, ще хочу придбати ліру. А ще мені дуже подобається індійський ситар. Планую запросити в проект музиканта, котрий, окрім українських народних, грає ще й на цьому інструменті. Його звати Олексій Кабанов, він уже працював із нами на концерті в палаці “Україна”, тепер хочемо залучити його до наступних проектів. Сподіваюся, що й мене навчить грати на ситарі.
– Чи означатиме це, що ваші наступні роботи більше тяжітимуть до World-Music, до етно?
– Я не обмежуватиму себе. Ліпити якісь “ярлики” – це вже справа критики. Стиль “Плачу Єремії” є сплавом різної музики. Там і елементи фолку, і джазу, називати нас лише рок-групою – дуже обмежено, все одно, що нічого не сказати про “Плач Єремії”.
– Нині багато говорять про те, що власне за етно – майбутнє?
– Це правда. Глобальне нікому не цікаве, воно дуже уніфіковане. А ми доволі унікальні (я маю на увазі українців загалом), і потрібно наголошувати на цьому.
– Які зараз знаходите інспірації в літературі?
– Тут треба говорити передовсім про поезію. Якщо на початку 1990-х у мене не було жодних проблем із тим, щоб захопитися поезією та написати музику на неї, то нині така проблема існує. Мене не захоплює те, що зараз пише молодь. Я купую це, я читаю це, але в мене з цим немає “контакту”. Думаю, причина в тому, що з’явилося дуже багато понтів. Навіть у добрих людей, таких як Жадан, приміром. Але й час такий. Помаранчева революція навчила всіх піаритися, пхати свої обличчя в камери.
– У вас після помаранчевої революції з’явилося більше друзів чи ворогів?
– Усе залишилося, як і було. Абсолютно.
– Наприклад, “Кузьма” – фронтмен “Скрябіна”, нещодавно у Львові скаржився на те, скільки в нього з’явилося ворогів…
– Ставлення до “Кузьми” в мене особисто не змінювалося ні до революції, ні під час, ні після.
– А на тематику ваших робіт політичні події якось вплинули?
– Не думаю, що ми відразу кинулися писати якісь ораторії про Майдан. Річ у тому, що у Львові цей Майдан як перфроменс відбувався значно раніше, ще з кінця 1980-х. Його просто перенесли в Київ.
– На вашу думку, існує справжня дружба серед музикантів? Кого могли б назвати своїм другом і хотіли б побачити в залі Опери на концерті 2 січня?
– Нині всіх не можу назвати. Ну, мабуть, Андрія Середу, Олега Скрипку, з яким віднедавна склалися дуже добрі стосунки. Та загалом музикант у глядацькому залі почуває себе дивно. Нещодавно був на концерті “Скрябіна”, наприклад… Ми знаємо “кухню” одне одного, й у залі почуваємося трохи не у своїй тарілці. Вже природніше спостерігати концерт із-за куліс.
– Порівняно з попередніми новорічними концертами у Львівській опері, що хотіли б із них залишити, а що змінити в наступних виступах?
– Насправді нічого особливо міняти не хотів. Сподіваюся, що поступово такі концерти переростуть у гарну традицію. Адже такі післяноворічні-передріздвяні вечори мають неповторний настрій. І, до речі, як показує досвід, навіть два концерти в один день завжди відрізняються між собою. Ми завжди залишаємо багато місця для імпровізації, тому кожен концерт стає неповторним.
– За декілька днів до вашого концерту у Львівській опері разом із “Піккардійською терцією” виступили у виправній колонії №48, що на Хуторівці. Це перший такий досвід за 20 років сценічної кар’єри?
– Так, і це була не особисто моя акція, а лише участь у ній. Раніше ніколи не виступав у таких закладах, але люди – вони всюди люди. Вважаю, що там чималий відсоток невинних. Цим людям потрібно співчувати і ставитися до них так само, як і до тих, що на волі.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
Уже традиційно другого дня нового року компанія “ДікАрт” організовує в Львівській Опері новорічний музичний вечір. І вже майже традиційно цього дня в ній виступатиме Тарас Чубай із гуртом “Плач Єремії”.